Дмитро Загул – Привіт осінньому
… А було тихо. Було журно,
Аж доки з нетрів городів,
Мов свіжий вихор в хату курну,
З потужним криком, грізно й бурно,
Ти в наші села зелетів.
Прийшов у стомлені оселі
З юрбою радісних пісень,
Заколихав трухляві стелі,
Переорав сухі пустелі
І засвітив веселий день.
Вітай, великий чародію!
Тобі, осінньому, хвала!
Перетворив ти в дійсність мрію
І справдив зоряну надію,
Що в серці од віків цвіла.
Вже шостий жовтень, як пройшов ти
По наших селах і містах…
Тепер тобі, чарівний Жовтне,
По віки вічні не замовкне
Хвала на радісних устах.
І кожне свіже покоління
Неперебіжних сотень літ
Оддасть тобі своє горіння.
О революціє осіння,
Тобі щоразу мій привіт!
1923. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – З-за буйних річок З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах зневіра, а в серці біль, – Хай буде буря – той гній рознести, Хай прийде ще раз рішучий бій! Хай пронесеться […]...
- Дмитро Загул – Будівля майбутнього Праця титанів, Зоряних сердець! Не перестане Їх вільний герць. Високо тоне В повітрі, мов птах; Хто ж тобі, доме, Виведе дах? Тендітні й слабі Проклинають наш труд, Бо для них у тобі – Тільки галас і бруд. Їм ніжних пісень І мелодії рим!.. Їм – розкіш Атен, Їм – гордий Рим. А що ж таке […]...
- Дмитро Загул – Жовтневий вихор Вихре, радісний вітре! Товаришу вільних верхів! Рвійно грає в повітрі Твій розколиханий спів, – Б’є в блакитні пюпітри, Дзвонить у цитри дротів. То ж ти в навальному зрості Звалив стародавній лад. Хто запрохав тебе в гості До наших трухлявих хат? Хто в щиросердому тості Випив до тебе “віват”? В убогих серцях, похилих Тебе сподівались давно… […]...
- Дмитро Загул – Обжинкова Нехай гуде дзвінка Мелодія дротів, Як пісня юнака На радісний мотив, Потужно, як рука Селян, робітників. Дзвони, дзвони, о музико дротів, Над городом, над селами, простором… Бо в мене стільки сестер і братів Із серцем хворим і байдужим зором, – Хай розбудить цей потужний спів, Хай скаже їм, що кволим бути – сором. Ще тиждень […]...
- Дмитро Загул – Моя сердечна Україно Моя сердечна Україно, Країно юнацьких мрій! Не раз я падав на коліна І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві, Про тебе марив уві сні, Твоїй кривавій давній славі Складав свої пісні. А як брати мої вмирали В останній боротьбі, В моїй душі гули хорали На спомин по тобі. Там, де […]...
- Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – дивлюсь у далеч Дивлюсь у далеч буйних вод, Де біла чайка хвиль черкає, І думка – молодий пілот – Женеться з вітром у безкрає… О, скільки радісних пригод У серці здійснення чекає! Стихія дзвонить, мов жива, А з-за гори ударом грому – Грозою пристрасть ожива І в серці злива хмаролому… Летіть, окрилені слова, Як літаки з аеродрому! У […]...
- Дмитро Загул – “даремне ти турбуєшся, поете… “ Даремне ти турбуєшся, поете! Ще вистачить сюжетів для поем. Візьми число щоденної газети – Там тисячі невиспіваних тем. Заглянь лишень у рубрику науки Чи в рубрику пригодницьких новин, О, скільки там і радощів, і муки? І все петитом набрано дрібним. Дрібні твої трагедії, людино, Одірвана від поступу часу! Чого ж це ти голосиш без упину […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави) Хто косить під осінь отави, Осінні трави без роси, Той не жалкує минулої слави Ні полинялої краси. Не слухай, що хочуть ворожки! Не квиль на біль! На межах зіноваті трошки, Волошки та кукіль. Забуде панський білий череп Похилі верби, свій рідний герб! На волю випав нам жереб, А в серці – молот і серп. Розбудимо […]...
- Дмитро Загул – Сурмач Не крик архангельської сурми (Не вірю я в небесний суд), А тут ідуть народи бурні, Червоні маєва несуть. Хіба ж не це жертовна барва? В вогні і крові прийде він – Та не Христос! (Надія марна!) Не великодній ясний дзвін. То з робітничого кварталу Непереможна сила йде – Руйнує вицвіле без жалю, Будує світле, молоде. […]...
- Дмитро Загул – Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння Така струнка та нетривка. Чиясь рука прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси, Що обголили чорну грудь, Тепер щоночі вічні сльози […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
- Дмитро Загул – Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас З віковічних тенет Кличе […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – “Гнуться високі тополі… “ Гнуться високі тополі З вітром буйним до землі; Гнуться народи в неволі, Вічно блукають у млі. Не нарікають на долю Ані на себе самих; Ждуть на обіцяну волю, Може, натрапить до них. Ждуть… а століття минають, Гаснуть довжезні віки, Та воленьки їм не вертають Ліниві, погані роки… Ждуть, чи колись не загляне Сонечко волі й […]...
- Дмитро Загул – Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’янтний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по груні; Наче й досі зачуваю […]...
- Таня Бенещук – Привіт, колишній мій. Привіт Привіт, колишній мій. Привіт, З календаря подій вже зірвано немало… Скажи чи згадуєш осінній шепіт мрій, Як до нитОк, кохання, душу пробирало? Чи згадуєш незграбний вальс, Танцюючого з вітром листя? Всі перехожі: хто під парасолю, хто у плащ, А ти збирав цілунки хмар з могО обличчя. Чи пам’ятаєш щедрість рук, Що ніжність й ласку дарували? […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – ІІ. “Вороногривий кінь… “ Вороногривий кінь Махнув розхристаним хвостом. На землю впала чорна тінь, Лежить земля хрестом. Хрестом – З опльованим Христом. Зареготався день, Заграв громами судних сурм – Вороногривий день у день Біжить здаля на штурм – На штурм! Під регіт сурм. Здригнулася блакить, Така чудна, така чуйна! Куди? Куди той кінь летить? Невже ж це знов війна? […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Дмитро Загул – Гімн-прокламація Благословенний піт, Благословенний труд, Благословенна рука Трудівника. В поті чола здобуваємо хліб, – Надії його не дадуть. Ти до праці прилипла, Як той поліп, Роботяща людино, Ти працювати привикла. Хто не працює – той осліп, Бо праця – добро єдине. Хто не працює – хай гине. Товаришу мій, селянине, До твого серця – про спільну […]...
- Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора… “ Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх вражінь вчорашні свідки Хильцем майнули за поріг… Не буду ждати їх. Бо звідки? З яких країн, з яких доріг? Я випив пиво до крихітки, Промчав, мов сон, останній гріх… Повиливав […]...
- Дмитро Загул – далекі заклики. Фрагменти І Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Живлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі Летять, мов ті лелеки, Мов легкі журавлі. ІІ Забудь за бурю й […]...
- Дмитро Загул – Іграшка All the king’s horses and all the king’s men Couldn’t put Humpty together again. Різьблена, дерев’яна, Цвяхована чорною бляшкою, Сувенір-люлька – родич привіз з України. П’ятилітній Іванко – внучок мій найстарший – Відкриває-закриває: Сподобалась іграшка. Раптом біжить переляканий – в оці тремтить сльозинка – В руках уламки люлечки, Шматки різьбленого дерева. Поламалося!… Бабо… Я не […]...
- Дмитро Загул – дівоча туга Голосом горлиці Серце туркоче – Тремтить, як оголена Гілка в гаю… О моє бідне, Стурбоване серце, Як зустрічаєш ти Весну свою? Біле, пругке Моє тіло дівоче – Блискуче, мов перший сніг, Зворухнулося, Затріпотіло, Як перший листок молодий… Затремтіли тонкі волоконця Щонайтонших нервів моїх. Од променів сонця Розтанув мій сніг, І тоскно, і млосно, І тужно […]...
- Дмитро Загул – Ранкове сонце Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки […]...
- Дмитро Загул – “Тихі води зашуміли… “ Тихі води зашуміли, Розбудила їх весна – Струни серця забриніли, Ллється пісня голосна. Луг співає враз зі мною, Довгий смуток мій умер – Все, що марилось зимою, Хай же збудеться тепер! ПОЗА ЗБІРКАМИ. З РІдНОГО ПОЛЯ...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – “Ти приходиш до мене щоночі… “ Ти приходиш до мене щоночі В ту хвилину, як міцно я сплю, Зазираєш в заплакані очі І шепочеш: не плач… я люблю!.. Я слова твої чую душою І крізь сон усміхаюсь тобі, Твої очі горять надо мною В невимовній, глибокій журбі. Ти жагуче мене обнімаєш, В тих обіймах я млію вві сні, Поцілунками душу виймаєш, […]...
- Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – “Ти звідки, пісенько веселе… “ – Ти звідки, пісенько весела, До мене пташкою прийшла? – Перелітала рідні села, Твоє коханнячко знайшла. – А що там, пісенько, чувати? Що діє дівчина моя? – Переказала привітати Тебе лебідонька твоя. – А як без мене проживає? Чи дуже журиться вона? – В пісні журбу переливає, Тебе чекаючи щодня. – А може, гарний подарунчик […]...
- Дмитро Загул – HEIMWEH Десь до осель далеких, Аж за дністер і Збруч, Летить наш тужний клекіт, Як журавлиний ключ, Летить, як той трикутник, Над зеленню озер, До друзів незабутніх, До стомлених сестер. До нас їх крик донісся, І зойк їх прилетів, Як невесела пісня Невільних наймитів. З-під панських оборогів, З просяклих кров’ю піль Несеться довгий стогін Про їх […]...
- Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі… “ Прийшов, як звір із нор пустелі, Я був, як єсть. І зрушив душі, Стер оселі, Переорав степи веселі. І честь. І нашу честь… Зів’яли ранки нерозквітлі, Стікають кров’ю вечори… А де ж надії заповітні? Розлізлися, Як воші, злидні, Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали По небу голубім – Прийшли вовки, Пришли шакали, Когось […]...
Є маланюк біографія.