Дмитро Загул – Спомин

І
Скільки, скільки довгих років,
Років горя і турботи,
Проминуло з того часу,
Як по горах я ходив!
Чотирнадцять довгих років…
А в душі моїй ще й досі
Дзвонить стогоном скорботи
Тужний пам’янтний мотив.

Наче я ще й досі чую
Звук скорботної флояри,
Що старий вакар пускає
За вівцями по груні;
Наче й досі зачуваю
Голос матері старої,
Що про вас довбуш співає
За куделею мені.

І ввижаються малому
Чорні постаті опришків,
Що на Косів чимчикують,
До Вижниці чи до Кут,
А між ними – славний калфа,
Збуй-легінь Олекса довбуш…
Люту помсту він готує
За залізо панських пут.

Впізнаю його одразу:
Байбарак, черчені гачі,
Дубетлівка і тобівка,
Ще й блискучий топорець.
Погляд блискавкою грає,
А за чересом пістолі –
Не одній поганій лєнці
Гримнули вони: кінець!

Капелюх ув огальонах,
Пистик павиного пір’я –
Чи ж не гідна це оздоба
Отаманській голові?
У руках – ведмежа сила,
Груди – спіж, а дужі ноги
Незатертий слід лишають
На отаві лісовій.

ІІ
Ходять шепоти лісами,
Шелестять високі трави,
Дзвонять сосни і смереки,
Верховинський бір гуде,
Весело журчать потоки,
Беркут високо кружляє, –
То наш довбуш, наш отаман,
На криваву справу йде.

То не сосни, не ялиці,
Не тонкі, стрункі смереки,
То співає веретено
В вутлій маминій руці,
В каглі вихор завиває,
Дика фуфела лютує,
Каганець блищить з опецка,
Кіт мурличе на печі.

То снується довга нитка
Ніччю з білої куделі,
Що єднає чорні думи
З мріями веселих днів;
І снується довга казка
Про опришків, чорних хлопців…
Чом не золота оздоба
Чорних заробітних днів?

Витвір мрійної уяви,
Що любовно накидає
На страшні криваві справи
Лицарський, містичний флер.

А слова тієї пісні
І мотив її тужливий
Змучену, зболілу душу
Заколихує й тепер.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, HEIMWEH, 1925 р.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – Спомин