До Б. С.-го – Грабовський Павло

ДО Б. С – ГО’

Прощай, коханий ляше-друже!
Час розістатись настає.
А як болить, як б’ється дуже
Від туги серденько моє.

Одно гадали ми з тобою,
Шукали одного шляху,
І от зійшлись в тюрмі з собою,
Найшли недоленьку лиху.

Мир чарівничої омани
Пред нами птахом зник давно:
Неволя вічна та кайдани –
То нам судилося одно.

Але ж і ту судьбу шалену
Не довелось ділити нам:
Ти – за Байкал, а я – за Лену,-
Розтечемось по чужинам.

Хто зна: чи вернеться спромога
До праці стать за все святе,
А чи навік тяжка дорога
Колючим терном заросте?

Отак-то, голубе мій, ляше!
Тобі – рудник, мені – тайга…
Та не належить серце наше
До пут утисника-врага.

Віддавна руки нам невільні,
Душі ж неволя не скує;
Єднають нас змагання спільні,-
Хто їх хортами зацькує?

Не кривда п’яного магната,
Не заздрість жирного ксьондза, –
Нас порушає проти ката
Журби вселюдської сльоза.

В чаду скаженого прокляття
Потоком кров лили батьки;
Той час минув: ми рідні браття,
Ми – нерозлучні бояки.

За що ж? За те, щоб духом згоди
Все понялося між людьми,
Щоб наші змучені народи
Так побраталися, як ми!

до Б. С – го. Вірш присвячений Броніславу Сєрошевському – товаришеві П. Грабовського по засланню.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: До Б. С.-го – Грабовський Павло