До Манлія Торквата (IV, 7) – Флакк Квінт Горацій
Збігли струмками сніги… Уже зеленіють долини,
Закучерявився гай.
В свіжім вбранні земля, і ріки, що в повідь гриміли,
В ложе вертаються знов.
Грації1 й німфи2, одкинувши шати й серпанки прозорі,
Йдуть у веснянім танку…
Все на землі перемінне – так кажуть нам роки текучі
Й сутінь померклого дня.
Тільки повіє весною – і літо уже на порозі;
Літо перейде – і глянь:
Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом
Мертва ступає зима.
Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий,-
Смертним віднови
В темнім житлі, де владика Еней3, де Анк4 і Гостілій5,
Будем ми – порох і тінь.
Хто тобі скаже – докинуть чи ні тобі боги безсмертні
Ще один, завтрашній день?
Тож потішай свою душу! Не хочеш, то візьме нащадок
Спадки незбуті твої.
А як умер ти і Мінос6 – суддя проказав урочисто
Праведний присуд тобі,
Вже не воскреснеш, Торквате! Безсила побожність, і рід твій,
І красномовство твоє!
Бо від підземної тьми не звільнила свого Іпполіта7
Навіть діана8 сама,
Навіть могутній Тесей не подужав зірвать з Піріфоя
Вічних Аїдових пут9.
Переклад М. Зерова
1 Грації
2 Німфи (“діви”) – божества природи, її животворних і плодоносних сил.
3 Еней – син Анхіза та Афродіти (в римлян – Венери).
4 Анк Марцій – легендарний цар Риму.
5 Гостілій Тулл – легендарний цар Риму.
6 Мінос – суддя – легендарний цар Криту, суддя в Аїді.
7 Іпполіт – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Антіопи. Він зневажав кохання і славився як мисливець та палкий прихильник діани (гр. Артеміди), за що викликав на себе гнів Афродіти, котра надихнула його мачусі Федрі злочинну любов до нього. Коли Іпполіт відкинув її домагання, Федра оббрехала його перед батьком, звинувативши пасинка в насильстві. Тесей прокляв сина, накликавши гнів Посейдона, й Іпполіт загинув, розтоптаний власними кіньми. Істину відкрила Тесею сама діана, примиривши батька і вмираючого сина.
8 діана – в римлян богиня рослинності й покровителька роду.
9 Тесей і цар лапіфів Піріфой, будучи друзями, намагалися викрасти Персефону з Аїду (підземного царства) і були покарані: в подальшому Геракл визволив Тесея, а Піріфой так і залишився прикованим до каменя біля входу в Аїд.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- До Мельпомени – Флакк Квінт Горацій Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді. Піднісся він чолом над царські піраміди. Його не сточить дощ уїдливий, гризький, Не звалить налітний північний буревій, Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний; Я не умру цілком: єства мого частина Переживе мене, і від людських сердець Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець Ще сходить з дівою в високий Капітолій. […]...
- Диана Козакевич – Звездочка диана Козакевич – Звездочка диана Козакевич Місто: дніпропетровськ Вік: 6 Жанр: розмовний. Юному таланту всього 6 років, але вона зуміла підкорити серця. Розмовляти діана почала в півтора рочки, а вже через місяць могла говорити цілими реченнями. Зараз поговорити – це їїулюблене заняття. У майбутньому мріє стати археологом, так як дуже захоплюється динозаврами. Любить рожевий колір, […]...
- Сама, в цьому світі без тебе сама Сама, в цьому світі без тебе сама… Ти пішов а я? я залишилася одна! А всю самотність я вже випила до дна! Сама без тебе я сама! Люблю тебе! та тобі вже все одно… Юнацьких літ цих не забуду! Бо залишив ти мене саму… І завжди тебе пам’ятати буду! Мені боляче та ніхто не чує… […]...
- Максим Рильський – Спинилось літо на порозі Спинилось літо на порозі І дише полум’ям на все, І грому гордого погрози Повітря стомлене несе. Умиється зелене літо І засміється, як дитя, – Весни ж і весняного цвіту Чи я побачу вороття? Чи весняні здійсняться мрії? Чи літо не обманить їх? Чи по степу їх не розвіє, Мов пух на вербах золотих? 1911-1918...
- Любов Колосюк – Із ніжністю, якої ще не бУло Із ніжністю, якої ще не бУло Я у тобі, мій Янголе, втонула І віддала під захист власну душу, Хоч спокій твій я цим навік порушу. Оберігай мене зі щирою любов”ю, Немов берізку у живому полю, Що вітром розкуйовджено сповита. І я розквітну у тобі, як літо!...
- Таня Бенещук – В тобі моє життя, моя любов, моя надія В тобі моє життя, моя любов, моя надія. Тобі вірші мої, мої пісні, мої слова. Тобі лише дарую радість, серце, віру… Ти оберіг, опора… молодість моя. Моя любов крізь роки днів не заржавіла, Моя любов міцнішала, цвіла. Цвіла трояндою, як не здійсненна мрія, Ось поруч ти… в руці рука… Я “дякую” кажу тобі і Богу, […]...
- Наталя Гуркіна – Заспівай мені пісеньку, літо Заспівай мені пісеньку, літо, Про маленьких пташок і звірят. Про поля, що прикрашені цвітом, І про гарно одягнений сад. Затанцюй свій танок серед лісу, Висип ягід, горішків, грибів… Обійми звіробій і мелісу, Та залиш по собі теплі дні. Літо, літо, літечко! Зеленіє сад. Вбрались гарно квіточки, Стигне виноград…...
- Ірина Галинич – Ти ж таки поет Не сковуй риму! Ти ж таки поет. Скасуй для неї всі кордони! Нехай вона й – невільний силует, Але ж в тобі вона бездонна. Не дай украсти цензору красу Твоєї рими – матері твоєї! Ти подаруй словам загострену косу Нехай та стне із цензора ідеї! Або ковтни ти критику їдку. Нехай і критик трохи погордує. […]...
- Наталя Гуркіна – Літо Усміхнулось літо у садку Жовтими кульбабками до діток, І пробіглось босе по лужку, Доторкнувшись пензликом до квіток. В різнобарвї все палахкотить, Соловей щебече людям соло, Літо на метелику летить, Промінцем торкаючись навколо....
- Таня-Марія Литвинюк – Гріх тобі скаржитись Гріх тобі скаржитись – переживи і живи. Перев’яжи собі римами рани і внутрішні драми. Наворожи собі тишу нічними містами. Знай собі ціну – не опускай голови. Біль тобі шоковий, шок тобі больовий. Крила твої ламані-переламані. Йди по асфальту. Не витрачай висоти. Жоден із них не вартий твоєї пам’яті. Літо на вулиці – небо тобі на […]...
- Іван Франко – “Паде додолу листя з деревини… “ Паде додолу листя з деревини, Паде невпинно, чутно, сумовито, Мов сльози мами, що на гріб дитини Прийшла і плаче, шепчучи молитов. Осики лист кровавий із гіллини Паде, немов ножем його пробито; Жалібно жовте листя березини, Здається, шепче: “Літо, де ти, літо?” Лиш дуб могучий, жолудьми багатий, Спокійно в темну, зимну даль глядить – Таж він […]...
- Він дав тобі все Він дав тобі очі, щоб бачити, Він дав тобі ноги, щоб йти, Він дав серце тобі, щоб пробачити, Щоб зумів ти хрест свій гідно нести. Він дав вуха тобі, щоби чути, Він дав вуста тобі, щоб ти говорив. Він дав ноги тобі, щоб зумів черевики взути, Щоб ти йшов і добрі діла робив. Він дав […]...
- Притча про суддю Ця притча оповідає про те, що в одному місті був суддя, який не боявся Бога і людей не соромився. В цьому ж місті жила вдова, котра прийшла до судді й каже: – Захисти мене від мого суперника! Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю. […]...
- Тарас Шевченко – Ну що б, здавалося, слова Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.. Знать, од бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! … .. Похилившись, Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав, Мов на Іуду… Із туману, Як […]...
- Людмила Григоренко – Осінь Сумні, старі тополі закряхтіли… Сховавши сонце між розлогі віти, Гадали так, що вистачить їм сили Утримати, в обіймах тепле літо… Та вітер хмари кублами збирає, А осінь, притрусивши позолоту, Нагонить літо, мов пташину зграю І з радістю береться за роботу… Чарівна господарочка, майстриня, Достиглі дари з щедрих рук її, Складаються в комірчики і скрині… Горять, […]...
- До матері – Грабовський Павло Мамо-голубко! Прийди, подивися. Сина від мук захисти! Болі зі споду душі піднялися, Що вже несила нести. Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама у журбі; Хай я в неволі конаю та плачу, – Важче незмірно тобі. Бачити більше тебе я не буду; Не дорікай, а прости; Та від людського неправого суду Сина свого захисти!...
- Микола Вінграновський – За літом літо, літо літо лове За літом літо, літо літо лове, Чорніє ніч, де вчора день ходив. І сивіє життя, як поле ковилове, Як дивне диво з-поміж дивних див. Що посміхалося – сьогодні у задумі. І що журилося – не журиться, мовчить. Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі. І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить. Не оглядайся! Що ти, […]...
- Євген Маланюк – Серпневі строфи Літо тане, як віск. догоряє підскарбій-серпень. Смертна постеля його – золото пізніх плодів. Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі – В вірші блаженно-важкім никне далекий спів. Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях. … Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь. І багряніє поволі […]...
- Іван Світличний – Н. Світличній У світі пошесті і змору, Німотності і глухоти, Де мудрі муштрою менти Лінчують душі без розбору, – Там пісня, витвір висоти, Свободи й пружного простору, Шугнула вільним птахом вгору, У вир! У небо! У світи! Ривком відчаєного тіла Роковано залебеділа В святій готовності офір, Та, браконьєрським залпом в небо Підтята – легендарний лебідь, – Упала […]...
- Микола Вінграновський – Прощалось літо Прощалось літо. Тьмянів лист, І лев лежав під кленом. В прощанні літа син дививсь На лева і на мене. Тремтіли в пуми дві сльози Останніми сльозами, Ті дві сльози, ті дві грози У пуми, як у мами. Щось біло ткали павучки На жовтому папері, І синє літо на гачки Вже зачиняло двері. Прощальний промінь заглядав […]...
- Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
- Марта Тарнавська – “Тобі, що без геройства і без слави… “ Тобі, що без геройства і без слави В покорі зустрічаєш кожен день, – Тобі, чий усміх, мов вітрець ласкавий, Одхмарює обличчя молоде, – Тобі, чиє любові повне серце Пробили леза чотирьох шабель, – Тобі, що прикликаєш дотепер ще Заблуканої долі корабель, – Тобі, що вмієш без надії ждати, – Тобі, що вмієш, як ніхто, простить, […]...
- Юра Матвійчук – Злива цілує холодні вікна Злива цілує холодні вікна, Кеди стоптують сірий асфальт… В календар заглядає літо, Думав фініш, але ні – лише старт… У відповідь вкотре мовчання, І небо це тоне в калюжах… Я як завжди залишуся крайнім, Заздри мені, чи я тобі, друже… ? Ці краплини так б’ють до кісток, Тоне місто, тону я край дороги… То не […]...
- Володимир Сосюра – Бабине літо Літо бабине, бабине літо… Серце чує осінні путі… Хтось заплутав зажурені віти В павутиння нитки золоті. Листя слухає вітру зітхання І згортає свої прапори. На покірну красу умирання Сонце дивиться сумно згори… В’януть, в’януть вуста пурпурові… Але радість і в осені є! В золоте павутиння любові Ти заплутала серце моє. 1956...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо… “ Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, Про те, що давно розпорошено вітром; Зажди, це ж ти сам пороздмухував листя І хмари, як пух, розпустив волокнисті. Чого сумувати, з якої потреби? Піднімемо вгору обтяжене небо. Опізненим цвітом зласкавимо очі І станем ось так, як будяк на обоччі. Чи стане снаги і в морози радіти, І всіх […]...
- Юрій Андрухович – Романс Мартопляса Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила – Відступи, бідо гірка й мороко: Десь любов моя на Ринку заблудила, Десь отам, Між ренесансом і бароко… Я стужився. О подайте катеринку! Про гризоту вам заграю, про утому; Десь любов моя пропала серед Ринку, Між перекупками, три століття тому… Може, знову кокетує з різниками, Що, ножі об […]...
- Марта Тарнавська – Над синім океаном Над синім океаном Зустрінемося рано, Як вийде сонце на обрій. Послухаєм, як море Із берегом говорить, Чи день віщує нам добрий? Чи чуєш: немов хтось кличе. Чи чуєш: чайки кигичуть. Чи чуєш, як шепче вітер? Чи чуєш, як пахне літо? Чи чуєш, як шум колише? Чи чуєш, як дзвонить тиша? Чи чуєш удар прибою? Чи […]...
- Ірина Саковець – Розкажи мені казку для сну Розкажи мені казку для сну, Отаку, де щасливий кінець, Заплети у волосся весну, Відшукавши чудний гребінець. Запали мій погаслий ліхтар Поміж серця завмерлих колон, Приготуй чародійний відвар, Що долає студеність долонь. Бо це літо дощами крохмаль У душі розбавляє щомить, Бо це літо заковує в сталь, Пожалівши м’який оксамит. Прожени цю ману́ навісну́ У вечірню […]...
- Микола Вінграновський – довго-довго давнє літо давніло Довго-довго давнє літо давніло, Де не йшло – стояла синя мла. Мамалижна хмара на Молдавію Ще одну рябеньку повела. Їм услід і жалібно, й волого Сів дивитись камінь при воді… Будяки малиновоголово Про сніги подумали й собі. І зібралась, чи збирать-збиралася У дорогу неба течія… З будяками тихо привіталася Малинова молодість моя. Добрий день – […]...
- Анна Багряна – Над посіченим січнем Над посіченим січнем Від зимової стоми Стоїмо Пересічні Незнайомо-знайомі. Кожен погляд – як здогад, Кожен порух – як слово. І чекаємо Бога Для своєї Любові. І чекаємо дива (Кажуть, див не буває), Ідучи несміливо Через пекло до раю, Через лютий у літо, Через літо… у січень, І блукаємо світом, І шукаємо Вічність… Опиняється в хмарах […]...
- Дмитро Павличко – “Розплелись, розсипались, розпалились… “ Розплелись, розсипались, розпалились, Наче коси, вересневі дні. Ми з тобою ще не накупались, А вже грає осінь у вікні. Віднесла вода ласкаві зорі, Що все літо кликали в ріку. З птицями на білій крутогорі Горобину пробуєм гірку. Може б, нам полинути у вирій – За літами молодості вслід. Чом же крила в позолоті щирій Важко […]...
- Дмитро Павличко – На руїні Палац дудаєва – в руїні! Радій же, кам’яна Москво, Будуй палати і святині, Звеличуй імперське єство Своєї темної гордині І не соромся – в тій руїні Твойого духу торжество. Ти розбиваєш не від вчора Базальт, граніт а чи порфір Осель, де правда й непокора Живуть, тобі наперекір, – Ти, невблаганна і сувора, Захланна танкова потвора, […]...
- Юлія Мохнач – Літо якесь безсоромне і зовсім холодне Літо якесь безсоромне і зовсім холодне, Тільки й тепла, коли ступнями по вуглях. Птахи розучились літати й падають долі, А люди навчились ходити, але не той шлях. Літо це хмуре збирає криваві врожаї, Всі труни і клуні вже повні, набиті сповна, Та знов опускаються стяги в тихій печалі, І ходять по колу усі, наче зняті […]...
- Олег Правда – Nature morte Я подарую тобі мертві квіти, не живі. Я подарую їх, бо я любить тебе не буду. Вони стерильні – не старі та не нові, Від аромату їх ніскілечки не нудить. Я не кохаю вже три місяці та день. Я не кохаю вже. І майже третє літо- У сни мої, в ту муку для очей, До […]...
- Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
- Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
- Кость Москалець – Це літо – назавжди Це літо – назавжди. Тут білі ромашки Зриває тендітна рука. То сонце, то зливи, Світ мокрий, щасливий, Я знаю, то ти ворожиш На пелюстках. Тут холодна біжить ріка, Тут, на пісках, я шукав любов. Тут казали: її нема. Тут я тебе все одно знайшов. Тут зірка зелена, Тут сходи на небо, Любов тут сильніша за […]...
- Алла Жабокрик – А правда, що в тобі немає неба А правда, що в тобі немає неба, І що тобі не хочеться літати? Твоя бездушність це вже не проблема, Тобі її віддали без доплати… А правда, що в тобі немає сонця, Що ти упав і сліпнеш щохвилини? В тобі шукала справжнього саксонця, А ти зізнався, що не маєш сили. А правда те, що ти не […]...
- Леся Українка – “Я знала те, що будуть сльози, мука… “ Я знала те, що будуть сльози, мука, Багато праці марної, дрібної, Невидної і часто, дуже часто Даремне вжитої. Не тільки надгороди За все те я не жду, а ледве-ледве Від власного картання захищаюсь І ледве стримую докори свого серця За те, що завинила без вини. Коли часами в сутіні щоденній Яскрава квітка щастя процвіте, Її […]...
- Анатолій Качан – Щедре сонце З неба сонце променисте Зливою лилося На зелене буйнолистя, У дзвінке колосся. Ціле літо по краплині Сонце ми збирали, Обережно у корзини, В кошики складали. Зашуміли в косовицю Ниви урожайні – Це забили у пшениці Крилами комбайни. Трактори заскиртували Сонячне проміння, І над полем заблищало Срібне павутиння. Все тепло своє за літо Сонце розгубило, Ним […]...
Сонячні кларнети аналіз.