Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Драматургія української діаспори
Драматургія української діаспори
Реферат з української літератури
Драматургія української діаспори.
Пустеля чужини – може й найбільша підстава для нашої надії на велике майбутнє нашої літератури.
Юрій Косач.
Драма в літературі української діаспори, можливо, більше ніж будь-який інший жанр, несе на собі відбиток її незвичайної долі…
Лариса Залеська-Онишкевич.
Драматургія діаспори сьогодні повертається до нас обличчям, вражаючи не лише своїм побутуванням в різних, подекуди протилежних типах художнього мислення та засобах поетики, а й, насамперед,
Зважаючи на це, розглядати українську драматургію ХХ
Втративши Батьківщину і опинившись на чужині, яка на перших порах була незрозумілою і справді чужою, разюче відмінною від усього баченого раніше, митець був переповнений думками і враженнями від усього, що з ним відбувалося і це просилося на папір. Та зовнішня ізоляція від нового світу примушувала шукати шляхів вияву своїх думок про далеку батьківщину і тоді театр став одним з джерел поширення цих думок.
На новому місці письменник постає перед складним (часом нерозв’язним) вибором, який не виникає у минулому, як-от місце в новому суспільстві, нове культурне і літературне середовище, функціональність мови тощо. По-новому постають для нього не лише питання місця, а й часу. Це і його взаємопов’язаність із попередніми поколіннями діаспори, еволюція власної ідентичності в нових умовах, а з іншого боку – зростання часової віддаленості від батьківщини.
Ідентифікаційний зсув внаслідок еміграції зумовлює безліч змін, але насамперед – це роздвоєння між минулим і теперішнім, між почуттям втрати і необхідності набуття, створення чогось нового, що часто асоціюється з бінарною опозицією смерть-відродження. Чим яскравіше бачилося минуле, тим воно було ближчим, недавнім, тим випукліше усвідомлювалося теперішнє й неоднозначно вимальовувалося майбутнє.
Небезпечним для письменників емігрантів могло бути формування психології повернення.
Ю. Шерех писав: “Еміграція завжди стає осередком реставраційних тенденцій і прямувань. Але реставрувати ніколи нічого не можна”.1
Звичайно, соціально-організаційна не влаштованість емігрантів відігравала певну негативну роль, особливо це стосувалося особи письменника. Ю. Шерех зазначав: “У краях нового поселення перспективи письменників безрадісні, ніж навіть інтелігентів іншого фаху. Коли маляр чи скульптор чи музика можуть обслуговувати чужу аудиторію, коли науковець може стати до праці в чужих навчальних і наукових закладах, то для письменника, чия творчість до глибини зв’язана з мовою, перехід на чужу аудиторію майже неможливий”.2
Проте, з часом ситуація змінилася. Емігранти третьої хвилі виявили надзвичайну активність щодо вливання в громадське політичне і культурно-мистецьке життя народу, серед якого довелося жити. Знання мов, університетська освіта дала змогу перейняти кращі зразки європейської та світової культури, разом з тим не втративши своєї національної сутності.
З часом ширшає аудиторія читачів і глядачів, тому драматична творчість і театральне мистецтво отримує вищий статус і стимулює до появи нових творів. Як зазначав Юрій Тарнавський: “Проблема емігрантського письменника – це не проблема. Дуже багато видатних письменників створили свої найкращі твори (майже всі твори) емігрантами. Візьмемо Джойса, який не зміг жити в Ірландії. Так само Бек кета, Іонеско, Набокова, – я просто не буду перелічувати всіх, але бути емігрантом, писати в еміграції, від народу, частиною якого ти є, мабуть, є корисним. Це дає вам можливість відриватися від чогось і ставати чимось іншим, що є суттєвим. Але це теж залежить від народу, частиною якого ви є”.3
Ще один чинник – це потреба естетичного вислову. В результаті з’являються твори контемплативні, для роздумувань. Таким чином з’являються драми для читання, з малою надією на сценічне втілення. Саме тому літературний твір став незалежним від сприйняття глядачів, що дає змогу автору на більшу свободу вияву своєї мистецької позиції. Разом з тим українські емігранти в США вже в перші десятиліття перебування жили й творили свої цінності в американському оточенні, що було значним внеском в загальнонаціональну українську культуру.
Тож з 60-х років фіксуємо дві українські літератури, на корінних землях і в діаспорі. Офіційні чинники при цьому роблять усе, щоб ці літератури в творчоносній своїй частині не з’єднувалися, бо процес такого з’єднання, як цілком природній уже починався.
У діаспорній літературі завершують творчий шлях старі письменники, свого часу викинуті з рідної землі, а водночас з’являється нова хвиля літератури, створена передусім членами Нью-Йоркської групи. Здебільшого космополітичного спрямування, вони пробують творити в літературних формах, задіяних західно – європейській та американській літературах.
Типовим для драматургії діаспори є те, що багато емігрантів постають перед вибором: світ мрій, чи реальний матеріальний світ.
Сьогодні драматургічна нива національного письменництва без надбання драматургії української діаспори була б неповною. Солідно репрезентує її творчість письменників Нью-Йоркської групи – угруповання митців, що має своє неповторне духовно-тестове обличчя свої специфічні прийоми синтезу сприймань, уявлень і творення нових образів і моделей буття.
На противагу бездіяльності покоління МУРу, яка відокремлювала кризу, яка проходила в той час українська емігрантська література, котра, з одного боку, бажала продовжувати традиції української літератури, а з другого, відчувала її провінційність порівняно з літературами західної Європи, наступне покоління емігрантських письменників без вагання прилучилося до модерністичного руху заходу. Характерною рисою літератури цього періоду є зацікавлення екзистенціалізмом.
Отже, причиною появи Нью-Йоркської групи в другій половині 50-х років на еміграції було народництво і традиціоналізм її попередників і неспроможність або неохота членів її включитися в літератури чужомовних суспільств, що їх оточували. Аналіз їхньої творчості підтверджує думку, що вся вона була означена елементами літератури західного світу, що для літератури української того часу було модерним. З них найбільше впливу мав екзистенціалізм та сюрреалізм, що окреслився як нераціональний чи асоціативний спосіб вислову. Хоча цей сюрреалізм має малий зв’язок з рухом 20-х років у Франції, а швидше, бере свій початок з Латинської Америки. Надзвичайно впливовою була поетика англомовної поезії і взагалі поетика модернізму з його вільним віршем, прозопоезією та звільненою від романтизму розмовною мовою. Усі ці впливи були повністю засвоєні кожен митець мав можливість творити свій індивідуальний стиль. Екзистенціалізм групи походить із його першоджерел – класичних філософів екзистенціалізму та французької літератури.
Оригінальними рисами поетики Нью-Йоркської групи можна вважати асоціативний стиль, замішаний на сюрреалізмі, звільнена від традицій романтизму та лещат лінгвістичного пуританства, мова.
Нью-Йоркська група не мала українського літературного оточення і діяла практично в повій порожнечі. Взаємних впливів між старшою генерацією та нею практично не було. Треба припускати, що саме відчуження групи від її оточення, українського та чужомовного, є одною з причин її радикального модернізму. Пишучи практично тільки для себе, не мусили вони розвиднювати свою творчість немодерністичними елементами.4
Естетична концепція цієї школи, на відміну від уже відомих шкіл і угруповань (група неокласиків, “Празька школа”, генерація шістдесятників та ін.) насамперед утверджує самостійність і автономність художньої творчості, виявляючи інколи підкреслену індиферентність і глибоку байдужість до актуальних і животрепетних тем. Такі літературні пошуки не вкладаються у систему стереотипного мислення, тому й не дивно, що творчість Нью-Йоркської групи сприймають далеко не всі, інколи навіть відмовляють їй займати місце під сонцем. Проте відомі літературознавці В. Державін та Ю. Шевельов писали про неповторність художнього стилю нового угруповання, насамперед про неможливу в попередню епоху міру свободи художника. Звідси – своєрідне уявлення про місію художника, про відповідальність перед історією та народом і тому їх творчості притаманні туманно-романтичні ідеї. Та Нью-Йорк сіті диктував іншу естетику. Такі як Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Іларіон Чолган, Ігор Костецький та інші займали чітко виражену модерністську позицію. Вони за словами Ю. Тевельова “зупинили процес пересаджування вишневих садків і тополь на Нью-Йоркську мостову”, цим самим прагнучи “зруйнувати Карфаген Української провінційності”, тобто вивести мистецтво слова поза межі політики, ідеологічних та адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Вони зажадали повнокровного буття української нації, подолання української меншовартості, підрядної ролі в історії, які протягом багатьох століть пискалися імперською ідеологією. В той же час виникає парадокс, бо утверджували вони себе саме як українські митці. Можливо тому, що десятиліття мрій про повернення на Україну не дали приспати їхню українську душу та бажання бачити рідну країну незалежною..
Пояснюючи генезу Нью-Йоркської групи, звичайно, можна було б послатися на випадок і сказати, що її виникнення – явище випадкове, спалах сліпих, несвідомих сил природи; однак правомірніше припустити, що поряд із випадковістю тут виявляє себе необхідність, яка виражає причини історичної, соціальної, психологічної детермінованості цього літературного угруповання і, головне, показує зв’язок між двома суперечливими тенденціями суспільного мислення епохи – з одного боку – колективістського, а з іншого – індивідуалістського. Згадана поетична група, як і зрештою вся наша література, обертається довкола осі “особистість – маса”; ця вісь є однією з найактуальніших у сфері післявоєнної суспільної свідомості.
Ю. Тарнавський казав:”… Об’єднувало нас не так те, що ми мали спільного з собою, як те, чого не мали спільного з довколишнім світом, себто зі старшим поколінням українських письменників. Був це, в першу чергу, факт, що дозрівали ми всі на еміграції і наше відношення до України було цілком інакше, ніж відношення старших. Другим негативним спільним була в більшості нас відраза до традиційних літературних форм”.5 Цей спільний для цього угрупування рефлекс краси, у підвалинах якого лежала потреба повної творчої свободи, теж відкидати не можна: “всі згадані поети категорично відпихалися від концепції служіння народові, бо роллю письменника, вважали, не є служити, а формувати літературу цього народу, тобто частинно формувати сам народ”.6
На той час суспільна свідомість була наповнена багатьма існуючими уявленнями, згідно з якими розуміння творчості зводилося до розуміння її формальної мети: митці мають адекватно змальовувати події вітчизняної історії і художнє слово має бути засобом морального напучування і вдосконалення суспільства. Письменники Нью-Йоркської групи, звичайно, не поділяли доктрини розуміння мистецтва як наслідування. Вони інтуїтивно відчули, що літературна творчість обмежена в своїх зображальних засобах і може створити лише оманливу видимість дійсності, що завдання її полягає в тому, щоб розкрити істину в образно-чуттєвій формі – і не більше.
І для того, щоб поновити нашу душу найрізноманітнішими виявами життєвого захисту, змусити нас закружляти в вакхічному оп’янінні життєвих радощів і драм, людських пристрастей та ідеалів, дали повний простір своїй фантазії, буйній грі уяви, щоб ми могли безперешкодно віддатися чарам їх зримо-принадних образів і відчуттів. Це й призвело до того, що літературознавці і критики заговорили про “герметизм” Нью-Йоркської групи, її ізоляцію, усамітнення.
Ю. Тарнавський писав: “… головною нашою проблемою є вихід із провінціалізму, себто створення творів, які могли б мати загальнолюдське значення, найбільш затримали в провінціалізмі українську літературу (та й взагалі культуру) свідоме чи несвідоме бажання творити літературу “національну” основану на вже існуючих традиціях. А тому, що ми нація малорозвинена, яка ще вчора була майже повністю селянська, це зводиться майже виключно до етнографізму. Я в принципі не виступаю проти послуговування українськими темами і традиціями, якщо не виходить з коріння письменника. Коли хтось виріс на українських народних піснях. Причини, то зовсім правильно і логічно, щоб він вів від них свою творчість туди, куди вона логічно йде. Але він мусить вести її від них, а не триматися їх ноги, як лоша кобили, і слово “логічно” включає якийсь зв’язок з сучасним літературним світом, включаючи й закордонний. Але ж якщо хтось виріс в Америці, про народні пісні й Тичину тільки чув, то хіба він мусить проходити спеціальний курс, щоб бути українським письменником! Якщо він чується українцем і хоче писати українською мовою, то чому йому забороняти це робити?”
Кожен з митців Нью-Йоркської групи формує своє ставлення і розуміння модернізму, а при аналізі, при глибшому проникненні в тканину їх творчості стає помітно, що їх творчість глибинними мільйонними зв’язками тісно пов’язана з українською духовною традицією, у ній дивовижно матеріалізується архетипічний матеріал колективної духовності нашої нації, захований у підсвідомій психіці, який з величезною силою діє хіба що на свідомість та інтуїцію найсвідоміших читачів, а до всіх інших приходить у снах, як марення і візія. Тому має рацію І. Фізер, коли пише: “Члени НЙГ у різній мірі, навмисно чи ні, відкинули усталені норми як непридатні у творчому процесі. Внаслідок цього виник своєрідний ідеолект, подвигу гідна незвичайність їхньої мови, характер їх поетичного світобачення.”7
Хоча в творчості митців Нью-Йоркської групи інколи виразно й проступають контури неоромантизму, експресіоналізму та екзестинціоналізму, та все ж вони намагаються вивільнитися від наслідування цих стилів, більшою мірою орієнтуючись на нові відкриття; можна сказати, що в їх творах уперто й тяжко змагаються між собою два стилістичні принципи – тяжіння до стилізацій і свідомий нахил до сюрреалізму, означені тенденції зумовлюють систему нереферентної літератури, за словами Р. Якобсона, “поезії думки”. У таких творах, як показав Р. Барт, домінує уже не денотація (фабула, соціально-пізнавальна значущість твору), а коннотація – сенс, що лише частково, у кількох опорних пунктах, зумовлений природою тексту, а більшою мірою приписаний читачем.
Врешті, на погляди і літературні смаки членів групи безумовно вплинули західні естетичні школи і течії з притаманними їм тяжінням до експерименту, до пошуку нових, подекуди екстравагантних форм вислову, до закодованості образної мови, деструкцією вірша, автоматизмом і неконтрольованістю так званого “письма”, ігноруючого нарратив реалістичного дискурсу, причинно-наслідкові зв’язки і психологічну детермінованість.
Однак досить швидко після створення Нью-Йоркської групи стало зрозумілим, що поряд з цим “іншим”, особливим, специфічно емігрантським, в менталітеті, в генетичній національній пам’яті існує все ж таки і дещо спільне, глибинне, що поєднує материкові процеси.
Драматургія представників Нью-Йоркської групи, яка широкому загалу читачів з першого, і як ми звикли, поверхового прочитання, виявиться не зовсім зрозумілою, а для елементарно непідготовленого читача часом і зовсім абсурдною. Для її сприйняття належить переступити через усталені в нашій естетичній системі стереотипи, сформовані ідеологічними оформлювачами. Наші естетичні смаки начебто формувалися під ніби-то прекрасним, а насправді облудним гаслом “мистецтво належить народу”. Адже для його реалізації було здійснено ідеологічний поділ на “справжнє мистецтво”, в тому числі народне, і буржуазне, “несправжнє”, а отже й шкідливе, потворне, незрозуміле мільйонним масам. Від дитячого садка і школи ми були орієнтовані тільки на “справжнє”, зрозуміле, обов’язково “реалістичне” мистецтво слова, із виробленою ідеологічною системною афористичністю: “Партія веде”, “Партія славить народ український”. Тож чи треба дивуватися, що на широкий загал доступними і “зрозумілими” є лише твори, подібні до зразків, які ми вивчали на уроках літератури.
Власне проти цього і виступали митці Нью-Йоркської групи.
“Той, хто щось творить, опираючись на несприйняття, ніколи не створить нічого нового. Він не мусить озиратись, бо ніколи не самовиявиться. Він мусить бути адекватний собі, хоч би в якій формі творив – сюрреалізм це, реалізм чи будь-який “ізм” або не “ізм”. (Ю. Тарнавський)
Загалом драматична творчість є складною, бо її написання вимагає неабиякої майстерності від драматурга у володінні словом, знання життя, психології людей, умінні у невеликому часопросторі сцени поставити і намітити розв’язання найскладніших питань вічності сучасності. З другого боку, складність полягає в тому, що драматург як письменник в процесі творчості орієнтується не на одного читача, як скажімо, романіст, а розраховує на цілу глядацьку залу, змушує її стати єдиною істотою на час сприйняття драматичного тексту. Особливе уміння закласти у текст той потенціал, який потім зреалізується режисером та акторами, – ось ще одна складова драматургічного таланту.
Але текст, який постає за таких умов, цікавий, як японське дерево бонсай, вирощене в скупому грунті, серед каміння і безводдя, що вражає нас не так мудрованою формою, а швидше візуально метафоризованою волею до життя.
Драматична творчість письменників Нью-Йоркської групи є надзвичайно складною для постановки, вона гранично герметична й навряд чи колись буде популярна. Але ці твори існують для іншого – вони провокують думку. Саме після їх прочитання з’являються нові ідеї, нові задуми – народжується справді мова літератури.
Література, що служіть не ізоляції, усамітненню, а, навпаки, об’єднанню людей.
Отже підсумовуючи сказане, слід констатувати, що творчість Нью-Йоркської групи з її відкритим тяжінням до арбітральності, конвенції і символічного знаку, бажанням оновити зміст і форму художнього слова прагне до граничного узагальнення й універсалізації культурно-історичного досвіду, спираючись на велику естетичну школу – від досягнень усно-поетичної народної творчості, вертепної драми до найновіших пошуків літератури модернізму та постмодернізму. Символи, метафори, міфи, специфічні прийоми мовно-стилистичної майстерності, що грунтуються, як вказує М. Нікула, на “базових” рівнях системи мови (лексичному, фонетичному, граматичному, синтаксичному з урахуванням законів пунктуації), стають засобами втілення в драматичній творчості цього завдання. Вони допомагають перетворити сюжет й мотиви – історичні моделі буття, осмислюючи які, читацька думка має пройти важким шляхом від витоків історії і культури до сучасності з її пекучими питаннями. Саме в такій системі художніх координат настає наш нинішній час як особливий темпоритм історії.
1 Шерех Ю. Наша сучасність – наше мистецтво /Друга черга. – Сучасність, 1978. – с. 334.
2 Шерех Ю. Українська еміграційна література в Європі 1945-1949// Не для дітей. – с. 273.
1 Творча зустріч з Юрієм Тарнавським.//Літературний семінар – 16 травня 2002. ст. 65.
4 Тарнавський Юрій. “Темна сторона місяця”.
5 Фізер Іван. Інтерв’ю з членами Нью-Йоркської групи// сучасність. – 1988. – 7.10.- с.15.
6 Бойчук Богдан. Декілька думок про Нью-йоркську групу і декілька задніх думок// Сучасність. – 1979. – ч.1 – с. 21.
7 Фідер Іван. Інтерв’ю з членами Нью-Йоркської групи//Сучасність. – 1988. – ч. 10 – с. 1
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
- Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру Реферат На тему: Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру. Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом […]...
- “Батько українського театру” (історична драматургія Михайла Старицького) “Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, але найяскравіше його талант проявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних […]...
- Нью-Йоркська група Угруповання українських літераторів північно-американської діаспори, засноване в 1958 р. молодою генерацією поетів, незгодних з просвітницькими настановами заполітизованої української літератури 20-40-х рр. XX ст. “Первісну сімку” групи склали Емма Андієвська, Віра Вовк, Женя Васильківська, Патриція Килина, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук. Твори членів Нью-Йоркської групи започаткували “другу хвилю” українського модерну, якій притаманний пластичний, але дещо […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Драматургія Лесі Українки – найвищий злет творчого генія поетеси Драматургія Лесі Українки – феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Творчість поетеси – якісно новий етап […]...
- Значення творів І. Нечуя-Левицького для розвитку української прози Своїми талановитими творами він (І. С. Нечуй-Левицький) вивів на світ життя людей свого краю… Панас Мирний Одне з найпочесніших місць в історії української літератури належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому – видатному письменнику, класику нашої літератури. Почавши літературну діяльність у середині 60-х років XIX століття, він за своє довге життя написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, значну […]...
- Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка РЕФЕРАТ Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка Народився Г. Ф. Квітна 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім – Основ’яненко). Тут в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише […]...
- Драматургія Г. Квітки-Основ’яненка Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ’яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п’єси “Сватання на Гончарів-ці” та “Шельменко-денщик” досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів. Привабливість названих п’єс полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Ці драматичні твори визначаються літературознавцями як соціально-побутові. Гостре бачення письменником соціальних процесів […]...
- Драматургія В. Винниченка Показати, виразити людське – саме таким бачив завдання мистецтва В. Винниченко. Письменник змальовує не світ, не навколишнє середовище, а світ у людині, переживання, котрі говорять зсередини своїм голосом. Світ Винниченкових творів цілком матеріальний і не містить символічності та завуальованості. Саме цим і приваблює читачів, які знають його не тільки як чудового письменника, а й драматурга. […]...
- Головні риси української літератури XX століття Головні риси української літератури XX століття На зламі віків відбулися певні зміни особистості й її внутрішнього світу. За Юрієм Липою, дух XIX століття передає літера “П”: позитивізм (самовпевненість, раціоналізм, пізнаванність світу), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового, символ XX століття – літера “М”: мисль, м’ятеж, Марія. Для цього часу характерне торжество інтуїції, […]...
- Внесок І. Нечуя-Левицького в розвиток української літератури Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він […]...
- Антирадянська література Антирадянська література – квазітермін, яким оперувало радянське літературознавство, характеризуючи наукові праці та художні твори, часто неперебутньої цінності, але несумісні з панівною тоді комуністичною ідеологією (твори “розстріляного відродження”, представників “празької школи”, “нью-йоркської групи”, дисидентів та ін.)....
- Чим збагатило мене вивчення української літератури Чим збагатило мене вивчення української літератури Художня література – це особлива форма естетичного освоєння світу, за допомогою якої кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи літературу, розширила уявлення про стародавні епохи. Література навчила мене мріяти, переживати разом із персонажами творів, збагатила мою мову, адже мова творів і усної народної творчості, і українських письменників – […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Драматургія Плавта Реферат на тему: Драматургія Плавта Зміст: 1. Біографія автора 2. Найбільш відомі добутки 3. Грецькі джерела комедій Плавта 4. Кантики Плавта 5. Мова Плавта 6. Висновок 7. Список використаної літератури 1. Біографія автора Тит Макций Плавт (ок. 250 – 184 р. до н. е.) народився в Умбрии, області північного сходу від Лація. Досить точних біографічних […]...
- Західна драматургія Тема: Західна драматургія На оглядовому уроці теоретичному узагальненню підлягають три питання: 1) “театр абсурду” в західній драматургії другої половини XX ст.; 2) драма-притча; 3) драматургічний спадок Макса Фріша і Фрідріха Дюрренматта. 1. “Театр абсурду” “Театр абсурду” – найбільш значне явище театрального авангарду другої половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл “театр абсурду” є […]...
- Розвиток української культури ХVIII – XIX століття Кінець ХVIII – XIX століття були надзвичайно важливим етапом у розвитку української культури. Поширення ідей Гуманізму й раннього Просвітництва не лише сприяли загальному суспільному прогресу, а й формували почуття національної гідності, духовності, людяності. У цей період, як і в попередній, український народ зробив свій неповторний внесок до світової культурної скарбниці, а імена найвидатніших діячів української […]...
- Роль Т. Г. Шевченка та його творчості у становленні української культури Реферат На тему: “Роль Т. Г. Шевченка Та його творчості у становленні української культури” Чи мислима українська культура без славетного імені Тараса Григоровича Шевченка? Чи мислима світова культура без цього видатного українського сина і поета? Звичайно, це питання риторичне. Важко знайти українця, який би не знав хоча б кількох шевченкових рядків. Спробуємо з’ясувати, яку ж […]...
- Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури I. Виникнення “Руської трійці”. (“Руська трійця” – це нелегальний література ний гурток, організований 1834 р. у Львівській духовній семінарії.) II. Просвітницька діяльність учасників “Руської трійці”. 1. Творчість Маркіяна Шашкевича. (М. Шашкевич – тонкий лірик, автор малих віршованих форм. У поезіях “О Наливайку” та “Хмельницького обступлення […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ’яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів’їв та приказок, Г. Квітка-Основ’яненко – зачинатель і перший класик прози нової української літератури. Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка в […]...
- Значення творчості Д. Павличка у розвитку української лірики (1 варіант) Син простого хлібороба і лісоруба, гуцула із Карпатських гір, Дмитро Павличко взяв з собою в українську літературу частку свого верховинського краю, став співцем рідної мови і чарівного кохання, підняв у своїй творчості проблеми поневолення і занедбання України. Він народився у бідняцькій селянській родині, яка, наперекір усім незгодам, зуміла дати хлопцеві освіту, і навчила його справедливості, […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX-го ст Реферат на тему: Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX ст Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку […]...
- Значення творчості Д. Павличка у розвитку української лірики (2 варіант) “Про поета ще можна судити не лише по тому, якою мірою причетний він до своєї доби, до свого середовища, а й по тому, які в нього стосунки з іншими епохами, з іншими поетами світу, що обирає він із світового загалу для себе, яких вершин здатний торкнутися своєю душею, своїм словом”, – писав про Дмитра Павличка […]...
- На тернистих шляхах… (про тяжкі умови розвитку української літератури) Історія української літератури – це тернистий, складний і тривалий процес в історії нашої культури. Переслідувалось українське слово від давнини і майже до кінця XX століття, заборонялось книгодрукування, скорочувались тиражі видань творів, написаних українською мовою, майже не перекладались українською мовою твори світової класики. Але українське слово жило ї виживало. Мої ровесники кажуть, що твори українських письменників […]...
- “Енеїда” І. Котляревського – перший твір нової української літератури “Енеїда” І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Творча спадщина видатного діяча української культури П. Куліша майже 60 років заборонялася ідеологами комуністичного режиму, але зараз повернулася до скарбниці духовного життя українського народу, допомагає нам; краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель […]...
- Сатирична коляда – Драматургія САТИРИЧНА КОЛЯДА Милостивий государ! Відая вашу к наукам охоту, Посилаю от себе к вам работу. Она похожа как би на сатиру, Только достойна ли явиться миру? Єжелі она не достойна того виду, Прошу не привесть мене в обиду. Єжелі якая дурна машкара Здесь – зодрать, бросить – пусть щезнет, как мара. Не знаю, з чого […]...
- Вертеп – Драматургія ВЕРТЕП М. МАРКЕВИЧ Малоросійський вертеп – це похідний театр, який представляє благочестивим християнам велику подію у світі: Різдво (народження) Спасителя. Немає сумніву, що представлялися також і інші події, взяті із священного писанія, але вцілів і дійшов до нас тільки вертеп. Первісне походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600 – 1620-х років, коли […]...
- Владимир (Ф. Прокопович) – Драматургія В Л А Д И М И Р Всіх словеноросійських стран князь і повелитель. От невірія тьми во великий світ євангельський духом святим приведен в літо от рождества христова 988, нині же в преславнои академії могило-мазеповіанськой кієвськой, привітствующои ясневельможного єго царського пресвітлого величества войська запорозького обоіх стран Дніпра, гетьмана і славного чину святого Андрея-апостола, кавалера […]...
- Сучасна українська драматургія Чи існує новітня українська драматургія? Сучасна українська драматургія, за визначенням критиків, перебуває в стані пошуку нових тем. Сучасні українські драматурги звертаються до історичного минулого (В. Шевчук, О. Пасічник, М. Негода). Людину й світ досліджують у своїх драматичних творах Ярослав Стельмах, Олександр Ірванець. Основним художнім засобом стає для О. Ірванця внутрішній монолог героїв або словесні баталії […]...
- Остап Вишня – майстер української сатири та гумору Остап Вишня увійшов до всесвітньої літератури як майстер української малої гумористичної прози. Саме української, бо тематика та мова його “усмішок” іде від народного характеру, народної творчості, рідної землі. Новаторський жанр “усмішки”, який вигадав він сам, відзначається розмаїтістю: гуморески, фейлетони, шаржі, новели, пародії, репортажі, “реп’яшки”. Але всіх їх об’єднує головне – яскрава комічність ситуації та мови, […]...
- Милость Божія – Драматургія МИЛОСТЬ БОЖІЯ, УКРАЇНУ ОТ НЕУДОБНОСИЛ1ИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗІНОВІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПРЕСЛАВНОГО ВОИСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОБОДИВШАЯ, І ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБІДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ’ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТОВАННАЯ В ШКОЛАХ КІЄВСЬКИХ 1728 ЛІТА ДІЙСТВІЄ 1 ЯВЛЕНІЄ 1 Б о г д а н Х м е л ь н и ц ь к […]...
- Краса і велич української пісні (за твором М. Рильського “Пісні”) Краса і велич української пісні (за твором М. Рильського “Пісні”) I. Цілюща сила пісні. (Гарна пісня поліпшує настрій, надає впевненості, віри в себе.) II. Пісні – це наше життя. (Історичне минуле, трудові дні, кохання.) III. Пісня єднає народи. (Треба поважати пісенну творчість інших народів, бо у тих піснях – історія та дума народу.) IV. Погляд […]...
- Юрій Андрухович як класик “актуальної” української літератури (народився 1960 року) Народився ум. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996). Мешкає у Івано-Франківську. Поет, […]...
- М. Шашкевич – зачинатель нової української літератури на західних землях І. “Русалка Дністрова” Маркіяна Шашкевича. (Романтичний напрям, що широкою хвилею заполонив на початку XIX століття всі європейські літератури, спричинив появу “Русалки Дністрової” – першої ластівки літературного й національного відродження Галицької України. Маркіян Шашкевич поставив собі за мету дати початок новій літературі – народній. Цій високій ідеї відродження українського письменства він вірно служив до кінця свого […]...
- Історична доля української нації в творчості О. Довженка (2) Історична доля української нації в творчості О. Довженка Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді. О. Довженко Олександр Довженко – кінодраматург, режисер, письменник, художник, патріот своєї землі. Всім, що створив письменник, він завдячує народові, з якого вийшов. І в центрі його […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
- Комедія “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургії XIX ст Спадщина І. Карпенка-Карого (Тобілевича) – 18 п’єс. Драматургічна творчість його – найбільше досягнення української класичної драматургії XIX ст. Творчо засвоївши досягнення своїх попередників – І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Островського, він створив жанр української соціальної комедії. “Хазяїн” – найвизначніша, найкраща реалістична сатирична комедія Карпенка-Карого, – вершина його творчості. У чому Ж […]...
Волелюбний дух українського народу.