Драматургія В. Винниченка

Показати, виразити людське – саме таким бачив завдання мистецтва В. Винниченко. Письменник змальовує не світ, не навколишнє середовище, а світ у людині, переживання, котрі говорять зсередини своїм голосом. Світ Винниченкових творів цілком матеріальний і не містить символічності та завуальованості. Саме цим і приваблює читачів, які знають його не тільки як чудового письменника, а й драматурга. Його твори відіграли важливу роль у культурному відродженні українського театру. Своєю формою і змістом вони створили національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми – творів Г. Ібсена, А. Чехова, К. Гауптмана. Його тематика була цілком традиційною – дослідження людської особистості, морально-психологічне випробування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого “я”. Винниченкові п’єси руйнували канони сценічного дійства, їх етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний напрям. Герої цих п’єс прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначив сам Винниченко, ніхто не був по-справжньому “чесним із собою”, оскільки вони лише прагнули цього і не більше. Письменник розумів, що настав час європеїзувати український театр, “надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію… ” І це була на той час нагальна потреба, виник попит на чергове оновлення, на дискусійну драму.

Зоряним часом В. Винниченка були 1910-1912 роки. Мабуть, найбільший успіх мала п’єса “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, опублікована вперше 1911 року. Це авторські роздуми над таємницями мистецької свідомості, над тим, як співіснує земне, побутове – і небесне, божественне. Ця п’єса – “драма ідей”, бо в ній символами ідей є конкретні персонажі: Рита (Пантера), дружина художника Корнія Каневича, – і Сніжинка, актриса Паризького театру. Чорне і біле, як пантерячий силует і білий сніг, як холодне і непорушно-досконале. Білий Медвідь (Корній) – близький Пантері (Риті), бо “одної крові”. Але Білий Медвідь не чужий і Сніжинці, бо розуміє мистецтво, перед нами представник чорно-білої душі, яка постійно вагається. А за цим – смерть і руйнація. Корній розривається навпіл: митець переміг батька. Твір закінчується трагічно. Корній і Рита знищують одне одного так само пристрасно, як і кохають. Корній убив “ведмежа” – сина Лесика, а Рита вбиває Корнієве полотно. Розірвавши картину-ката, вона губить себе і Корнія та йде на той світ слідом за Лесиком. Битву закінчено!

Минають роки, і приємно, що нині за деякими драматичними творами В. Винниченка знято телеспектаклі і художні фільми. Переглядаючи їх, можна впевнитися в тому, що драматургія цього письменника залишається неповторною і хвилюючою, оригінальним і цікавим явищем нашого життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Драматургія В. Винниченка