Друзья души моей… (про улюблені пушкінські вірші)
Друзья души моей… (про улюблені пушкінські вірші)
Для мене це дуже важко – визначити, який із віршів Пушкіна в мене улюблений. Ну, як ие можна порівняти і найперші, найчарівніші у моєму житті рядки “У лукоморья дуб зеленый” (це вже на все життя разом зі мною), і романтичне “До моря”, і вічну мелодію “чудного мгновенья”, й урочисте “Слух обо мне пройдет по всей Руси великой”, і мрійливо-сумне “Вновь я посетил… “, і багато інших рядків, що приходили з різним настроєм, у різні часи, різні пори року…
Тому я хочу
Колись я дуже здивувалася, побачивши в заповітному синьому томі кілька віршів з однаковою назвою – “19 жовтня”. Славетні ліцейські роковини! Мовби по щаблях років піднімалася я ними – від одного почуття-розуміння до іншого: дитячі розваги, юнацьке братерство, перші кроки служіння музам, вірність дружбі,
Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он, как душа, неразделим и вечен!
Неколебим, свободен и беспечен,
Срастался он под сенью дружных муз.
Куда бы нас ни бросила судьбина
И счастие куда б ни привело –
Все те же мы. Нам целый мир
чужбина.
Отечество нам – Царское Село.
І знову – у будь-яку пору року – осінь шурхотить жовто-багряним листям. Через мокрі гілки алеї просвічує на чавунній лавочці замріяна тоненька постать юнака з кучерявим волоссям. Такі милі, такі близькі імена – Кюхельбекер, у кого, до речі, теж с вірші з назвою “19 жовтня”, “перший друже, безцінний друже” Пущин, і ще поет – Дельвіг, і той, хто був поруч у останню моторошну подорож – Данзас, і блискучий, шляхетний Горчаков, і Яковлев – “пояс 200 нумерів”. До них звало серце у важкі хвилини Михайлівського заслання, спогадами про “ліцейські ясні дні” зігрівалося, стискувалося в жалобі про них – бентежних патріотів оспіваної ним Росії. І ледь повернувшись із заслання, на запитання царя поет відповідає відверто: “Став би до лав бунтівників”, – бо там були друзі. Це ж їм, навіть під наглядом самого царя, він напише в ліцейську роковину 1827 р.:
Бог в помощь вам, друзья мои…
И в мрачных пропастях земли.
Скільки ж довелося їхати-йти через усю Росію до Пушина цим рядкам – одному з найдорожчих скарбів декабристської дружини О. Муравйової – рядкам, тоді ще незнаним, нечитаним, недрукованим, але таким теплим і потрібним, як. потиск дружньої руки!
Да озарит он заточенье
Лучом лицейских ясных дней!
А ось рядки, що лунають, мов світла й безкорислива юнацька клятва:
Пока свободою горим,
Пока сердца для чести живы,
Мой друг, Отчизне посвятим
Души прекрасные порывы!
Це вірші, присвячені тоді ще молодому Петру Чаадаєву, ще офіцеру, а не опальному філософу, що стояв на початку пушкінського шляху служіння її Величності Правді.
Завжди зі мною рядки, що входять у душу відразу ж, після першого читання, мовби беруть твоє серце в теплі турботливі долоні, нагадуючи бабусю з її казками, таке неповторне, тільки в дитинстві знайоме почуття надійного рідного крила-захисту:
Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя!
Одна в глуши лесов сосновых
Давно-давно ты ждешь меня… .
Старенька няня Арина Родіонівна, найнадійніший друг, до образу якої часто звертався поет, відтворюючи його знову й знову – в романі “Євгеній Онєгін”, у повісті “Дубровський”, роблячи безсмертним.
Якось тепліше і спокійніше на душі від усіх цих пушкінських рядків. Ніби стають поруч із ним друзі Пушкіна, а отже – і поруч із нами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Моя радість твір.