Дума – жанр

Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом д. більша від історичних баладних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом (“Слово про Ігорів похід”, старовинні колядки, билини), мас генетичний зв’язок. У структурі д. є більш чи менш виражені три частини: заспів (“заплачка”, як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш д. – нерівноскладовий, астрофічний (без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками “ой”, а завершуватися “гей-гей”. Своєю віршовою й музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви й поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації. довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно. Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед

професійних співців. домінантний елемент д. – словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в д. переважно дієслівні. В поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелі зми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, медвяно, Січ-мати, п’є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроман-ці, турки-яничари), коренеслівні (піншй-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3,7,40 та ін.). Стиль д. урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці). Епічність і урочистість д. посилюється ретардацією – уповільненням розповіді через повторення фраз-формул. д. – це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби а турками, татарами, поляками, росіянами та ін.

Головні теми д.: турецька неволя (“Невільники”, “Плач невільника”, “Маруся Богуславка”, “Іван Богуславець”, “Сокіл”, “Утеча трьох братів із Азова”), лицарська смерть козака (“Іван Коновченко”, “Хведір Безрідний”, “Самарські брати”, “Смерть козака на Кодимській долині”, “Вдова Сірка Івана”), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю (“Самійло Кішка”, “Олексій Попович”, “Отаман Матяш старий”, “Розмова дніпра з дунаєм”), козацьке лицарство, родинне життя та осуд “дуків-срібляників” (“Козак Голота”, “Козацьке життя”, “Ганжа Андибер”), визвольна війна Хмельницького (“Хмельницький і Барабані”, “Кореунська битва”, “Похід на Молдавію”, “Повстання після Білоцерківського миру”, “Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького”), родинне життя (“Удова й три сини”, “Сестра і брат”, “Прощання козака з родиною”). У д., на відміну від балад те епосу інших народів, нема нічого фантастичного. Найдавніша згадка про д. є в хроніці (“Аннали”, 1587) польського історика С. Сарницького, найдавніший текст д, знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) “Козак Голота”. У наукову термінологію назву д. запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації д. Перше наукове зібрання д. з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. драгоманов (Исторические песни малорусского народа, Ч.1-2. – К., 1874,1875). Фундаментальні дослідження д. залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуарів кобзарів (“Мелодії українських народних дум”, “Українські народні думи”). Найгрунтовніше наукове видання д. у XX ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, т.1-2. – К., 1927, 1931), але воно було з бібліотек вилучене, а дослідниця репресована.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Дума – жанр