Духовна і образна сила поезії Рільке

Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок, намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробувати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.
Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, мабуть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні поняття його вірші не мали б філософського спрямування:
До всьому – це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить,
Що Ти єси, хоч зник для мене Ти?
В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та долю людини в цьому жорстокому світі, де “пітьма горує над усім”. Завдяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:
Ах, чи хто-небудь
Ще нам потрібен?..
… почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,
В усвідомленім світі…
Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому

буттю людини, її душевним переживанням та онтологічним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:
Бездомному вже дому не знайти,
Самотній – самоти вже не здолає,
Не спатиме, читатиме, листи
Писатиме чи вийде в парк брести
Алеями, де листя опадає.
Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Надаючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:
Слова убогі і щоденно вжиті,-
Я їх люблю, непишні ці слова.
Або:
Я так боюсь всіляких людських слів.
На все у них є ясний рішенець.
Іноді сум за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:
Давно зужиті всі слова.
Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстоко караюча, повна “страшної” справедливості:
Волай, волай!
Можливо, крик долине й приведе
Спасителя сюди…
О Господи, дай кожному його єдину смерть.
Вмирання з кожного життя іде,
Тут він кохав, творив і горя мав ущерть.
Так само поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються одне від одного, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.
Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітарний режим: за “їхню вищість, обраність, духовну аристократичність” та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність коленого з нас.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Картина козача левада.
Ви зараз читаєте: Духовна і образна сила поезії Рільке