Енеїда Івана Котляревського – енциклопедія українознавства

“Енеїда” Івана Котляревського – енциклопедія українознавства

І. П. Котляревський – основоположник нової української літерату ри. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут як в лірико-драматичних творах, так і в гумористично – сатиричних (“Наталка Полавка”, “Москаль-чарівник”, “Енеїда”).

Поема “Енеїда” – травестійно-бурлескна. Травестійними називаються твори, у яких на підгрунті відомого сюжету

письменники створюють власні образи. Котляревський, розповідаючи про пригоди троянців, відтворює характери, побут, звичаї українців з такою детальністю, що поему цілком можна назвати енциклопедією українознавства.

З опису пекла і раю ми дізнаємося про типовий склад тогочасного українського суспільства:

Були невірні й християни,

Були пани і мужики,

Була тут шляхта і міщани,

… Були і штатські, і воєнні,

Були і панські, і казенні,

Були миряни і попи.

Зі згадуваних у тексті поеми подій легко довідатися про окремі моменти з історії України. Так, Сивілла говорить, що “при Шведчині

я дівовала”, а “татарва як набігала, то я вже замужем була”.

Зі скульптурно-живописною виразністю відображує І. Котляревський зовнішність, характер, мораль українців. Перед нами запорозькі козаки постають такими, якими вони були як за внутрішніми особливостями характеру – самовідданими, героїчними, здатними віддавати життя за рідну землю, але часом і п’яницями та бешкетниками, – так і за зовнішністю:

Щоб голови всі обголяли,

Чуприни довгі оставляли,

А ус в півлікоть би торчав…

Згадує автор подробиці організації і вигляду козацького війська:

Так славнії полки козацькі,

Лубненський, Гадяцький, Полтавський,

В шапках, було, як мак, цвітуть.

Пошили сині всім жупани,

Наспід же білії каптани, –

Щоб був козак, а не мугир.

Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороди за добро (у пеклі – несправедливі пани, здирники).

Створюючи образ народу України, автор перелічує, наприклад, найхарактерніші для тих часів імена (24 імені!).

Не могла пройти повз увагу автора і народна творчість. Троянці:

Кугикали все пісеньок:

Козацьких, гарних, запорізьких…

Про Сагайдачного співали,

Либонь, співали і про Січ…

А яка ж пісня чи танець без музики! Отож ми бачимо типові національні музичні інструменти: бандуру, сопілку, дудку тощо.

Фольклор – невід’ємна часина культури. Часом ми відчуваємо в поемі відлуння народної казки. Так троянці дарують Латину чоботи-скороходи, Аматі – скатерку-самобранку, Лавінії – килим-самольот, Сивілла має хатинку “на ніжці курячій”.

Близька до народного фольклору і мова. Тут звучать прислів’я та приказки (“і все на ус собі мотала”, “не розглядівши, кажуть, броду, не лізь прожогом перший в воду”, “хто чим багат, то тим і рад”), сталі епітети і “крилаті вислови” з народної мови (“кричав, як в марті кіт”, “бісиків пускать”, “аж поза вухами лящало”, “ніхо з уст пари не пускав”).

Пророцтва, ворожіння, прокльони – це теж частина народної творчості. Ось як Дідона проклинає Енея:

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли…

Піп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливість тодішнього менталітету.

Котляревський розповідає нам і про звичаї, розваги, про всі оті досвітки, вечорниці, сватання, колядки, кулачні бої, ігри:

І у панаса грати стала…

Тут інші журавля скакали,

А хто од дудочки потів.

І в хрещика, і в горюдуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута.

В хлюста, в пари, в візка іграли

І дамки по столу совали…

Цікаві відомості про життя прадідів дають описи побуту тих часів. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплія, рубель, ціп, або “квачі, помела, макогони”, якими користуються герої поеми. Зображується і посуд – полив’яні миски, кленові тарілки; для напоїв використовували: “барильця, пляшечки, носатку, сулії, тикви, баклажки”. Згадується і про вживання лікарняних рослин.

Можна довідатися з поеми і про тодішні “транспортні засоби”: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладні.

А як цікаво нам дізнатися про те, що їли і пили наші предки. Так у Дідони вживали:

… Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу,

Із маком медовий шулик.

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку.

Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дідони Ганна:

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьожках, в намисті…

Еней одягає “штани і пару чобіток, сорочку і каптан з китайки, і шапку, пояс з каламайки, і чорний шовковий платок”. Так само змальо-ваний в українському стилі одяг Дідони, Венери, Юнони, навіть машталіра, що править кіньми Венери.

Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопе дичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Аналізувати твір микола вороного.
Ви зараз читаєте: Енеїда Івана Котляревського – енциклопедія українознавства
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.