Еволюція поезії Б. Пастернака (1 варіант)

Лауреат Нобелівської премії Борис Пастернак зробив значний внесок у розвиток світової поезії початку XX століття. Творчий шлях митця не був раз і назавжди чітко визначеним, однорідним: його доробок яскраво виявляє еволюційні зміни у свідомості поета.
Початковий період творчості Бориса Пастернака характеризують як такий, що перебував під впливом символізму, однієї зі стильових течій модернізму.
Символізм передбачає звернення до проблем співвідношення душі й тіла, які не протиставляються, а навпаки, ототожнюються. Головне ж – вираження ідеї твору, його головної думки через ряд символів, що покликані відображати внутрішній світ ліричного героя, його враження та переживання. Що ж до поезій Бориса Пастернака, то його раннім віршам притаманне символічне зображення природи, почуття кохання, мистецтва, їх філософське осмислення. Одним із найбільш показових у цьому плані є твір “Цей лютий! Час для сліз і віршів… “. Тут митець через картини природи показує сумний настрій, песимістичне сприйняття світу:
Цей лютий! Час для сліз і віршів.
Що не стихають ні на мить,
Коли гримить, гуркоче хвища
Й весною чорною горить.
Символічність чорного кольору у вірші є незаперечною. “Чорна весна” не полишає ні на мить, і навіть злива “гучніша від чорнил і сліз”. З дерев зриваються “десятки птиць”, і так само падає “суха

печаль на дно зіниць”.
Відчуваємо, що “чорний” пейзаж – уособлення підвищеної чутливості ліричного героя, його зневіреності в житті. Урешті-решт він зізнається:
… чим раптовіш, тим точніше
Вірші складаються в сльозах.
З часом відійшовши від юнацьких уподобань, Борис Пастернак звертається до ідей футуристів з їхньою настановою на художній експеримент та оновлення поетичної мови. Це не дивно, адже майстер слова хотів якнайповнішого самовираження, саморозкриття, а в класичних формах не вбачав можливості реалізації своїх задумів. Нові тенденції в його творчості помітні на прикладі вірша “Визначення поезії”, у якому автор характеризує творчий процес так:
Це солодкий притихлий горох,
Це – усесвіту сльози в лопатках,
Це – з пюпітрів і флейт – Фігаро
Круто валиться градом на грядку.
Бачимо явну незвичність і сміливість порівнянь, таких характерних для манери футуристів. Та й звернення до всеохоплюючої ідеї Всесвіту так само виявляє нові риси пізніх творів поета:
Духота – наче дошка плеската.
Жар небесний – не вичаха.
Цим зіркам до лиця б реготати,
Але всесвіт – місцина глуха.
Творча доля Бориса Пастернака – яскравий приклад того, що справжній митець перебуває у постійному русі, змінюючи свої погляди та літературні вподобання, шукає нові ідеї та теми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Поет повинен бути людиною твір.
Ви зараз читаєте: Еволюція поезії Б. Пастернака (1 варіант)