Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Фонема
Фонема
Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. дуфрі – держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом цей термін із значенням “прамовне джерело для різних звукових континуантів у споріднених мовах” використав Ф. де Соссюр (1879). М. Крушевський надавав йому первісного
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Істина Істина – достовірне, адекватне знання про об’єктивну дійсність. Як термін з точним філософсько-понятійним наповненням у науковому літературознавстві стосується тільки позаестетичної реальності, що згадується у змісті художнього твору. Він зберігає певний сенс у працях про літературу, написаних з позицій гносеологізму. Якщо письменник виражає своє естетичне освоєння світу, то про об’єктивну істину в його творі не може […]...
- Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв’язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
- Заум Заум (рос. заумь) – один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О. Кручених, В. Хлєбніков, В. Каменський та ін.), спроба його теоретичного обгрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923). 3. […]...
- Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення. Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а згодом почав використовуватися […]...
- Перевтілення Перевтілення – вживання однієї людини у внутрішній світ іншої, тимчасова ідентифікація з нею, виконання її рольових функцій. У літературознавстві термін П. вживається для пояснення психологічного механізму переходу фізичного автора на позиції автора текстуального, оповідача, розповідача, ліричного героя, персонажа тощо. Письменник немовби змінює маски, розігрує ролі різних художніх суб’єктів, тобто перевтілюється у ці постаті. Внаслідок цього […]...
- Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
- Калька Калька (фр. caique – копія) – запозичення слів та виразів з іншої мови шляхом їх буквального перекладу, поширене у книжному та розмовному мовленні. досить часто виникає за двомовності та багатомовності; наприклад: “відмінник” – від російського “отличник”, “льотчик” – від російського “летчик”, витіснивши українське слово “літун”, тощо. Подеколи калькуються і фразеологічні звороти: “через терни до зірок” […]...
- Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
- Авторський аркуш Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу літературного твору. На практиці прийняті такі обсяги одного А. а.: для прози – 40 тис. друкованих знаків (з інтервалами між словами включно), для поезії – 700 рядків віршового матеріалу, для графічного матеріалу – 3 тис. кв. см. відбитків (ілюстрацій, карт тощо)....
- Клімакс Клімакс (грецьк. klimax – драбина) – стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається у поетичному мовленні в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути, На одне виходить, Слід би катюгам давно зазубрить Можна прострелити мозок, Що думку народить, Думки ж не вбить! (В. Симоненко)....
- Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
- Текстологія Текстологія (лат. textum і грецьк. logos – слово, вчення) – галузь історико-філологічного знання, наука, що вивчає і встановлює історію тексту творів писемності і документів. Термін “Т.” вперше запровадив Б. Томашевський. Раніше вживався термін “критика тексту”. У сучасній Т. діахронне вивчення тексту лежить в основі синхронного; історичній оцінці підлягає “авторська воля”; віддається перевага свідомим змінам перед […]...
- Бриколаж Бриколаж (фр. bricolage) – майстрування міфологічної думки. Термін запроваджений французьким етнологом-структуралістом К. Леві-Строссом для того, аби провести відмінності між неолітичним та галілеєвським світобаченням; тобто Б. протистоїть “інженерії”, діючи за допомогою знаків, а не понять. Міфологічне мислення вподібнене до бриколера (майстра), схильного змінювати інструменти і матеріали відповідно до певної ситуації, аналогічно оперує образами, об’єднуючи їх у […]...
- Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
- Метатеза Метатеза (грецьк. metathesis – переміщення) – переставляння звуків та складів у словах (соша замість шосе, лерігія – релігія, ліворуція – революція, проліталіат – пролетаріат і т. п.), часто трапляється у дитячому мовленні (лопата – копата тощо). М. спостерігається в художній літературі (ім’я Немидора замість Минодора у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола джеря” та ін.)....
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Каданс Каданс (фр. cadence – такт, розмір, ритм, темп) – музична, тональна завершеність періоду чи фрази у віршованому мовленні. К. високо поціновувався в різні літературні епохи, засвідчував високу майстерність певного лірика, про що писав, зокрема, Н. Буало у своєму трактаті “Мистецтво поетичне”: “давайте нам лиш те, що може бути миле, / В кадансі вірному усі напружте […]...
- Гомериди Гомериди – корпорації еллінських епічних поетів-рапсодів, які вважали себе спадкоємцями Гомера. Називалися також аедами. Термін вживався щодо кожного виконавця та інтерпретатора творів Гомера. В цьому розумінні таким себе вважав Й.-В. Гете, працюючи над епічними поемами “Герман і доротея” та “Ахіллеїда”. Г. можна кваліфікувати і перекладачів “Іліади” й “Одіссеї”, зокрема Бориса Тена, котрий переклав ці твори […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому – фонічні властивості творів стильової […]...
- Мартиролог Мартиролог (грецьк.- martys – свідок, logos – слово) – жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (православний М. “Менелогій”, тобто “Місячні читання”, від IX ст.. Католицький – виданий за розпорядженням римського папи Григорія XIII ст.. у 1536 та ін.). Нині цей термін вживається для переліку покійників, зокрема осіб, що зазнали утисків, репресій, […]...
- Антоніми Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Контекст Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – 1). Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови й особливості вживання її в мовленні. 2). Відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту […]...
- Афереза Афереза (грецьк. apheresa – букв.: позбавлення) – утинання певних звуків у слові задля уникнення збігу їх та дотримання вимог віршової метроструктури. Яскравим прикладом застосування А. є поезія П. Тичини: Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не днакі, Що дин за бідних, Другий за багатих У поетичних творах також спостерігається чергування звуків […]...
- Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
- Арго Арго (франц. argot – жаргон) – І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і “таємничості”. А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але використовує слова з інших мов, діалектів та штучно створені; відрізняється деякими граматичними формами та окремими особливостями вимови. А. – мова […]...
- Мова Мова – самобутня система звукових знаків, основа духотворчого життя етносу, нації, людства. Виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, волютативні, емотивні, естетичні функції, не зводячись до жодної з них зокрема, оскільки зосереджує в собі універсальні ознаки. М. у процесі мовленнєвого самоздійснення постає у вигляді текстів, характеризується як відносною їх стійкістю (аспект синхронії), так і гнучкістю, змінністю, […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Абревіатура Абревіатура (італ. abbreviatura від лат. abbrevio – скорочую) – скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному та писемному мовленні (мо’- замість може, і т. п. – і таке подібне тощо). Абревіатура вказує і на слово, складене з перших літер чи словосполучень, що витворюють певну назву: ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарської літератури, Аспис – Асоціація письменників, […]...
- Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Ляпсус Ляпсус (лат. lapsus – падіння, помилка) – 1. Прикра помилка, недоречність чи недогляд в усному або писемному мовленні через неуважність, поспішність, забудькуватість. 2. Будь-який промах чи упущення, що є результатом необачності, легковажності. Прикладом явного Л. може бути мимовільна репліка Антона, наймита Кукси (М. Кропивницький, “Пошилися в дурні”), кинута господареві у такому діалозі: А.: “Нехай би […]...
- Кінетична мова Кінетична мова (грецьк. kinetikos – той, що належить до руху, рухає) – спілкування за допомогою жестів рук, рухів тіла, міміки (інша назва – мова жестів). К. м. використовується у таких випадках: 1) глухонімими та сліпо-глухонімими. Існують спеціальна мова жестів, кодифікована, структурно незалежна від звукових мов, а також спонтанні системи спілкування за допомогою жестів, які складаються […]...
- Звукопис Звукопис – у літературному, передовсім поетичному, мовленні – система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т. п.), спрямована на створення звукового образу: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” у П. Тичини. Проблемою створення звукового образу цікавилися символісти, намагаючись виповнити свою лірику музичними елементами (див.: “Блакитна Панна” М. Вороного), з певними звуками […]...
Порівняння пігмаліона і міфу пігмаліон.