Галина Танай – Чуєш, як сточують камінь чужі голоси

Чуєш, як сточують камінь чужі голоси,
Як проростають у небо, скляне і глибоке,
Поки покірно ковтають солоджену синь
Ваших холодних будинків розбухлі коробки?

Вас небагато лишилось – лиш ти і вона,
Двоє на вимерзлу темінь порожніх кварталів,
Двоє чужих і неторкана довга зима,
Двоє живих на розметане сніжне провалля.

Слухай різдвяного дзвону далеку луну,
Слухай, як сиплеться тиша під шелестом вітру,
Доки в розщелину вулиць, вузьку й крижану,
Вийде одна, що тобі її хтось заповідав.

Змоклі дерева тримають засніжений ряд.
Вицвіло-стомлений день остигає на денці.
Чуєш, у сонно-в’язкій порожнечі кімнат
Б’ється її непокірне сполохане серце?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Чому майстер не заслужив світла.
Ви зараз читаєте: Галина Танай – Чуєш, як сточують камінь чужі голоси
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.