Герасим’юк Василь – досвітні душі

Related posts:

1. Герасим’юк Василь – Маріє МАРІЄ, За мертвими виють пси. Так виють, ніби за тими, Що вмерли у всі часи, Й між ними – ми. Не за ними. На сивому тлі трави Тонко, мов конокради, Проціджують ніч волхви Імені твого ради. Тут виють до ранку пси За мертвими й за живими На грані, Бо голоси Їхні Кажуть очима. Заплющуй очі… […]...
2. Герасим’юк Василь – Є стіни, стеля Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – Вигадать не зміг. А на стіні Припала божа мати До ніг месії. До пробитих ніг. Не на стіні, А на землі, під нами, Притрушеній отавою, Сирій, Проступлять Губ твоїх криваві плями. Шепочеш: “Боже мій!..” – Як: “Сину мій!..” Зоря слов’янська, Сиві склавши крила, Як із […]...
3. Герасим’юк Василь – Іржавий осінній явір Як пахне явір восени! Як пахне явір! Ще й при потоці, наяву, Вві сні, в уяві… Яка роса по кім біжить! Холодна, сива… Вона спадає на коня, І пахне грива. А буде ранок і туман. І тихо-тихо. Іржавий явір обніми, Вдихни І дихай. Живою кров’ю і кістьми В злобі, в неславі Осінній явір обніми, Іржавий […]...
4. Коли тобі тяжко на душі Коли тобі тяжко на душі І серце в зовні рветься Коли депресія доходить до межі І пульс у тілі вже не б’ється Коли приходять чорні дні Коли здається що життя до тебе не вернеться І в ніч ужастики у сні І крик на вулиці, здається Коли на тебе дивляться страшні Ці темні ночі в темноті […]...
5. Микола Хвильовий – досвітні симфонії І Аз єсмь робітник… Моя буденна блуза – Що погляди сині коханки … вмить помутніли від шторму … в поглядах синіх коханки Стогнуть пороги … в поглядах синіх коханки В муках рожеві дороги. Стрілець – той знає смак, Коли запахне перший вистріл. А ти, весна, Ти затрояндила в повітрі млистім? А то здивовано тополі Зашелестять […]...
6. Леся Українка – досвітні огні Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні, широкії крила. Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх владарка ніч покорила. Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі. Щасливий, хто сни має милі! Від мене сон милий тіка… Навколо темнота тяжка, Навколо все спить, як в могилі. Розкинула темная ніч свої чари, Налинули […]...
7. Герасим’юк Василь – Балада Прокажені, брате. Колокільця Знов озвались… Застеляй столи. На тобі нема живого місця. Застеляй столи – ми вже прийшли. І тебе ніхто не буде чути, І себе не буде, Бо в один Келих ми насипали отрути. Вибирай. Хто добрий на почин? Ти шепочеш: “Господа побіймось… “ Та береш найпершим І – до дна. Не боїшся тільки […]...
8. Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
9. Природа моєї душі Так сильно б”є холодний дощ у душу І ранить її ранньою росою. Але мій біль він більше не зворушить І не омиє чистою сльозою. Палюче сонце висушить останні Нестримні спогади, що душу розривають. Настане день, і зникнуть всі страждання, Що сум на серце юне навівають. Настане літо. Буде молодіти Іще ніким не втрачена душа. В […]...
10. Герасим’юк Василь – Осінні пси Карпат Іду – немов траву чиюсь толочу – Отак мені. Не погляд і не зойк З гущавини. Та озирнутись хочу, Поглянути на слід бодай разок. Не видно сліду. Не крадуться тіні. Ніхто не скочить і – по рукоять!.. Але я знаю: є ще пси осінні – Вони мене почули і не сплять. Не виють. Не печуть […]...
11. Герасим’юк Василь – Старий завіт Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці Читав Старий Завіт. А поруч труп Лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, Зіяв барак. Не винесли і вранці, І тато книгу між собою й ним Поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. Тому Почув […]...
12. Герасим’юк Василь – Зронила шиття Зронила шиття І навіть не глянула долі. Про нитку найтоншу Не знає найтонше єство. І чорна коса, Як ворон на Марсовім полі, Паде на шитво. Чому у космацьких узорах На жовтому – жовте? Не пальчики, сколоті дрібно, Придумали їх. Невже твої губи і руки Спалахують доти, Допоки ще губиться нитка Узорів нових?...
13. Віра в перемогу добра й світла (За поезією Лесі Українки “Досвітні огні”) Треба зрозуміти мову неба, мову цієї одвічної книги буття. Треба знайти зорю, що світить саме для нас, таємничу зорю, яка має освітити шлях знеможеним і зажуреним. Тоді раби, які в пітьмі шукають вірної дороги, зможуть підвестися з колін і рішуче вирушити в путь. Якщо ж далекі й горді небесні світи шлють лише слабке проміння, чи […]...
14. Алегоричні образи в творі Лесі Українки “Досвітні огні” Дев’яності роки XIX століття в Україні – пора особливо жорстокого засилля царської бюрократії. У цю глуху ніч самодержавної реакції Леся Українка замислювалася над місцем людини в суспільстві. Вона пише вірші, у яких засуджує пасивне ставлення до долі своєї вітчизни, закликає до активних дій, до боротьби за нове життя. Однією з таких поезій є “Досвітні огні”. […]...
15. Псалми Псалми (грецьк. psalmos – пісня; гра на струнному інструменті) – пісні релігійного змісту, створені біблійним царем давидом. Зібрання ста п’ятдесяти П. під назвою “Псалтир” увійшло до Святого Письма, ставши навчальною книгою. Поетична образність та тонкий ліризм перетворили її на найпопулярнішу книгу, відому в києво-руських списках XI ст. (зокрема і за різновидами: псалтир гадальна та псалтир […]...
16. “Мертві душі” М. В. Гоголя – “гірке нарікання сучасній Росії, але не безнадійне” Можна по-різному розповісти про те ж саме явище. Можна поставити його в тінь, можна – на яскраве світло, розвернути, роздивитись з усіх боків. Можна показати все велике, що одразу кидається у вічі, а можна зробити портрет із дрібниць, висвітити навіть найдрібнішу рисочку. Якщо вміло створити портрет із дрібниць, то він набагато краще відбиватиме характер, ніж […]...
17. Дмитро Загул – “Як душа до душі заговоре… “ Як душа до душі заговоре Про далекий і страчений рай, То здригаються скелі і гори, І змовкає журливий ручай. Вони знають той смуток душевний, Що в піснях виливають серця, Вони чують той голос таємний, Що шепоче до серця співця. І того так здригаютсья гори, І того затихає ручай: Їм знайоме всесвітнєє горе І за згубленим […]...
18. Василь Герасим’юк – Старий завіт СТАРИЙ ЗАВІТ Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці читав Старий Завіт. А поруч труп лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, зіяв барак. Не винесли і вранці, і тато книгу між собою й ним поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. […]...
19. Василь Герасим’юк – Осінні пси Карпат Василь Герасим’юк Осінні пси Карпат Іду – немов траву чиюсь толочу – Отак мені. Не погляд і не зойк з гущавини. Та озирнутись хочу, поглянути на слід бодай разок. Не видно сліду. Не крадуться тіні. Ніхто не скочить… І – по рукоять! Але я знаю: є ще пси осінні – Вони мене почули і не […]...
20. Анна Багряна – душі дерев У задумі ліси і холодні колоди, Що оселями стали Для заблуканих духів… Вічні душі дерев, Які порубали Дужі сонячні душі, Дужі сонячні руки… Вони ходять самі І блукають укупі, І ховаються там, Де лукавлять криві… Вічні душі дерев, – Такі непідкупні І живі…...
21. Слова серця, крик душі Кажуть все наладиться, все буде добре Та гасне моя душа, як від укусу кобри Давить у грудях серце розбите Крики надії, воно хоче жити Та що ж я зроблю, як йому допоможу Так як було вже повернути не зможу Щасливі секунди, хвилини, години У нього нема вже своєй половини Відірвана частка назавжди розбита Залите сльозами […]...
22. Юлія Алейнікова – В душі моїй повзають демони В душі моїй повзають демони І шепочуть мені дурниці. Якщо є чесні люди, то де вони? Це для мене страшна таємниця. В голові моїй справжній тераріум, Я не краща нічим за інших. Більшість з нас – це нащадки Каїна, Авель, на жаль, не вижив....
23. Ліна Біла – давно не літо у душі Давно не літо у душі, І якось холодно надворі. Шумлять самотні спориші Й давно листів нема в заборі. Їх наче хто на рік вперед Порозсилав без адресатів. Собі тиняються тепер На мапі світу чи плакатах. Егей! Розшукую листи,- У прірву кинула три слова. І не добігти, не дойти – Нема землі, одна полова. Одна стерня […]...
24. Катя Гуйван – А душі догорають в тишині А душі догорають в тишині Навпомацки У пожовтілих стінах Стікають з них прожиті вітражі Відмучених, Забитих, Наболілих Миттєвостей В чужі пейзажні дні. Ті душі обривають всі слова І залишаються із ними наодинці, Щоб По краплинці, По піщинці Запхати їх кудись без вороття На дно. Назавжди. Сльози і вино Розштурхують розбиті ними весни. Воскресни!!! – Крикне […]...
25. Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
26. Екологія душі (за віршем М. Рильського “Мова”) В останні роки набуло поширення словосполучення “екологія душі”. Воно означає відчуженість від рідної мови, історії, культури взагалі, що призводить насамкінець до деградації душі. Як же зберегти молоді серця від зчерствілості, розум від спустошення? Відповідь на це запитання може бути одна: повернути святість словам мати, мова, Батьківщина, земля. Викоренити паростки байдужості піклуванням про прийдешність. І допоможе […]...
27. Трішки душі Я син землі, таким мене зробили Мої батьки, а виучив прогрес. Навіщо нам дніпра прадавні схили Ми зводим над душою дніпрогес! Я не хотів би мучеником бути, Та як по іншому я вивільню себе З земної суєти, що тягне руки До мого “Я” – і рве, і рве, і рве. Наш грішний світ крутитися втомився, […]...
28. Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
29. Василь Стус – Утрачено останні сподівання Утрачено останні сподівання, Нарешті – вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: Безжально спалюй дорогі листи, І вірші спалюй, душу спалюй, спалюй Свій найчистіший горній біль – пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, Бездомного озувши постоли. Що буде завтра? дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. […]...
30. Порив душі А ніч тихенько стукає в віконце. Минув вже день й сховалось сонце. Лиш вітер по небу гуляє Місяць чарівний від світу ховає Й тому надворі темнота А у душі лиш пустота, Яка сльозами, як дощем омита І болем, смутком оповита Яка пізнала біль кохання Невинний страх й розчарування Які і дали силу сталі Щоб йти […]...
31. “Війна руйнує наші душі” (Е. Хемінгуей) Перша світова війна стала першою світовою трагедією XX століття, вона не тільки забрала життя мільйонів людей, а десятки мільйонів залишила каліками. Трагедія її полягала і в тому, що вона зруйнувала душі цілого покоління. Прогресивні письменники першими відчули, які моральні наслідки має війна. У творчості Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея зображуються герої, які пройшли війну і […]...
32. Аліна Міщук – Стан душі Мені б мікстуру від брехні чи декілька пігулок від страждання, Сиджу сама в самотині, під ребрами кровить живе мовчання. Мені б смертельну дозу для душі, щоб все очистилось, забулось, Не описати у вірші скільки всього, на жаль, не збулось… Мені льодяник від життя, яке не виправдане часом, У мене псевдо відчуття, провірене пігулками з запасом, […]...
33. Іван Андрусяк – взуття душі Взуття душі – ночівля чинбаря (віддерти слово відмочити горло) А відьмою на босий чин бояр І день іде і ніч іде і голо (не вісімнадцять) знаком терезів Розбити небо вирячене в тебе Це недоосінь мила ці антени Я ображав але не зобразив Не стер на пальцях липову кору Голів ребристих вицвілих притонів Продовжую зривати давню […]...
34. Степан Руданський – Згуба душі Раз пропала на степу В чумаків сокира, До одного всі взялись: “Ти та й ти, псявіро!..” Той їх годить, хаменить, Той їм розважає, Вже й клянеться на чім світ, Богом присягає… Ні! Не вірять! Аж чумак Против неба глянув: “Коли я сокиру взяв, Най я ляхом стану!..” “Стій, чумаче, не губи Ні душі, ні віри! […]...
35. Чому так пусто у душі? Чому так пусто у душі, І сльози падають в долоні? Не помічаю я краси Нового дня й нової долі. Не вистачає так тепла І ласки, ніжності, любові – Кохання! Радості життя, Нового дня й нової долі. Якісь думки сплулись в мені У тісну, дивну павутину І серце каже: потерпи, Ти ще знайдеш свою людину. Чекати… […]...
36. Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
37. Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
38. Поезія – це музика душі Поезія – це музика душі. Це ніжні струни, що у серці грають. Це писані не розумом вірші, Здається, кращого у світі цім немає… Поезія – це музика душі. Це промінь теплий, що милує очі. Це вся любов, все горе і весь сміх, Це сльози всі недоспаної ночі. Поезія – це музика душі. Це скарб блаженний, […]...
39. Наталя Гуркіна – Крик душі Понаписують книжок, І носи їх в школу… А на вулиці сніжок Стелить килим знову. І придумав хто ж оце – Вчитися писати. Як набридло мені все – Вам не передати! Мамо, татку, вчителі! Мене пошкодуйте! І ви теж були малі – Крик душі почуйте! Хочу зранку спати я, Ну, яка ще школа? Я ж дитина […]...
40. Вася Мацьків – Крапля душі Темною ніччю тебе я згадав, Відблиск у зорях малих відшукав, Крапля душі покотилась щокою, Колись доторкалась до неї рукою… Лагідно так, мов весна-пір`янково, Дотиком серце цвіло загадково, Блискавка сум розкидала швиденько, Очі горіли безмежно, раденько! Твій силует чарував безкінечно, Дихать тобою хотілось сердечно… Ти посміхнулась..та двері закрила, Навіть у мрії ти мною згордила…...