Герасим’юк Василь – Ніби я пропав у цих полях

Related posts:

1. Сергій Жадан – Ніби і не знав її Ніби і не знав її. Всю ніч Сніг летить – розмірено і вбивчо, І дерева дивляться в обличчя, Не відводячи своїх облич. Ніби вилітаючи з країв, Де було захолодно й затісно, Входить поночі в порожнє місто, Кинуте надвечір без боїв. І вона говорить: “Не дивись”. І тримаєш марну обіцянку. І розплющиш очі на світанку, І […]...
2. Іван Андрусяк – Легко, ніби помахом крила Назарові Кардашу Легко ніби помахом крила Намалюєш голову на таці Чи німфетку в еротичнім танці Доки не облущиться кора Зі старого явора край лона Край осиротілих шамотінь Пензель фарби і букет півоній І покірна жінка ніби тінь … одірвися контури затерті Гусне лімфа плаче немовля Одою любові або смерті Місяця гойдається петля Явори порубано на […]...
3. Тетяна Гапонюк – Ми ніби рідні, проте Ми ніби рідні, проте Між нами незламна стіна. Ми помираєм, хоча Нас ще ніхто не убив. Ми не подібні, але В нас повно спільних страхів. Ми неповторні, хоча Копій мільйони нас. Ми бачим колір, проте Все надто сіре в цей час. Краплі дощу на очах Залишились після весни. Чи це був дощ, чи був град […]...
4. Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
5. Андрій Малярик – У спину ніби кинули ножі У спину ніби кинули ножі, У голосі провалини від болю, На серці безупинно йдуть дощі, Як прикро, та не зміниш уже долю. Тремтіння рук і тихий плач суглобів, Всередині на сполох б’є надія, І пам’ять від щасливих епізодів, Несамовито й трепетно дуріє. Душею й розумом ніяк не осягну, Крізь спалені мости свій шлях долаю. Я […]...
6. Андрій Малярик – Життя ніби потяг Життя ніби потяг, зупинка під назвою зрада Тут люди жорстокі, тут править тваринний інстинкт. Стосунки – пусте, як про соняшник пісня й балада, Життя – одні сльози, ридання, душевний брейринг. Життя – то є щастя, сумні і веселі хвилини, Хтось впав, хтось піднявся, всміхнувся і далі пішов. Для когось життя – це майбутнє його Батьківщини, […]...
7. Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
8. Микола Руденко – Я ніби вийшов із полону Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. Є вірні піддані у мене – Берізка, срібна ковила. Сосна гілля вічнозелене, Немов царівна, підвела. Яка журба мені від того, Що знов лягла недобра тінь? Я стільки розпізнав святого Серед зелених володінь! Порозганяю лжепророків, Мов […]...
9. Твір на тему: Пропав собака… (твір-оголошення) На наших вулицях часто можна бачити оголошення про пропажу домашніх тварин. Хазяї шукають їх і через газети, і за допомогою телебачення, повідомляючи плинним рядком про своє нещастя. Як правило, шукають породистих собак, улюбленців родини, і відповідно оголошення дають від імені родини. Але чи зустрічалося вам оголошення про пропажу собаки, написане від імені мешканців цілого багатоповерхового […]...
10. Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
11. “Нема, пропав, помер гріх” (за п’єсою В. Винниченка “Гріх”) Що таке гріх? Де шукати тонку грань між праведним і грішним? І чи є вона взагалі? Який гріх є найтяжчим? На ці та інші питання намагався знайти відповіді В. Винниченко у п’єсі “Гріх”. Вустами головної героїні автор говорить, що безгрішна людина – “… солоденька мамалига… , не здатна ні на який гріх. А значить, і […]...
12. Герасим’юк Василь – Я знаю, від чого я гину Я знаю, від чого я гину. В годину крикливу й глуху Я крові чужої краплину Не злижу, як звір, на снігу. Коли я прощаюся з вами, Сухі облизавши уста, Сповитими матір’ю снами Душа моя зла зароста....
13. Герасим’юк Василь – Вона не знає: живий він чи ні! Вона не знає: живий він чи ні! Одного разу вже таке було, Але в сорок сьомому прийшов лист, І тоді вона дізналася, Де він і що з ним. Сказати по правді, тепер трохи інакше, Тепер він іноді з’являється ненадовго І завжди перед досвітком. Нечутно крадеться, Якось недобре усміхаючись І ховаючи за спиною ялівцевий кущ. Вона […]...
14. Голобородько Василь – Хлопчик малює літо (Збірка) 1995 рік, видавництво “Веселка” ХЛОПЧИК, ЯКИЙ СТОЇТЬ СЕРЕд ЛІТА Хлопчик стоїть, Зупинений на бігу через літо. Летить повз нього бджола, Хлопчик принюхається-принюхається й знає: Ця бджола полетіла із медом, Що пахне липовим цвітом – Набрала у квітці липи; Ця бджола полетіла із медом, Що пахне гречаним цвітом – Набрала у квітці гречки; Ця бджола полетіла […]...
15. Герасим’юк Василь – Я змалку боявся Романові Безпалківу Я змалку боявся поганого ока. Зомлів Колись я на храмі в чужому селі, безпорадний. Вже знаю про себе ту правду, яку я хотів. Я знаю ту правду, що врешті подібна На правду. Розплющую очі в дитинстві. Церкви і хати Іще не бляшані – Під снігом – Блищать наді мною. Я торсаю двері. Я […]...
16. Герасим’юк Василь – Зброя не довела до порога Зброя не довела до порога – Тільки до грушки. Нікого нема, і несила До хати зайти своєї – Ніби там дитина нехрещена… А дитя – на руках! Виділи темнооку із дитиною – Ходить жінка верхами Із немовлям на руках, Бо ніхто вже на нічліг не пускає… Грушку стиснути, Втиснутися в неї, Щоб не уздрів брат […]...
17. Герасим’юк Василь – Замело Бродиш, коли Грегіт замело, п’єш каву, Коли впали сніги на плечі й нові падуть. Слова живого не випустиш, Гейби з хати під Греготом – Ховайся в собі – плаї замело – не виходь – Грегіт замело – не зійти з гори. Сиди. І слухай, як старіє старець, як відходить… Обмивають свої, в труну кладуть, не […]...
18. Герасим’юк Василь – Ніч то вельможна, то тривожна Ніч то вельможна, то тривожна, То осоружна, то острожна, То химородна, то хмільна. Невже і ця тривога ложна? Любить чи вижити не можна. Нехай болить кровина кожна, Нехай свистить душа безбожна У чарці, випитій до дна. Хто скло зубами гриз, хто кригу Примножував родинну цтіху Вуйкам з ученої двірні. Невже не стане не до сміху? […]...
19. Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім […]...
20. Герасим’юк Василь – Сад Юрієві Приходьку – Що таке рай? – Рай – це гарний сад. (Із підручника Для недільних шкіл) Сьогодні – намов у саду. На голих осінніх деревах Вовтузяться, роблячи рейвах, Куди лише я не піду. А голі дерева мовчать. А листя дощами прибите Додолу. Кругом непроглядь. І смішно, що скрізь верещать, Немовби їх будуть ловити. Самі […]...
21. Перший сніг (скорочено) – Герасим’юк Василь Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Поетична картина першого снігу викликає у поета зовсім інші, незвичні для нас асоціації. Він йому здається пророком, який […]...
22. Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу По саме серце, По самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – На чорні очі, Тихі копита – По губах. В полотняній сорочці, З полотняним волоссям Пролітають чорти І щезають, як жах. З білих копит – Срібні піідкови. З губ овальних – Лушпиння іскор. Біля лівої скроні Яблукові коні Тупотять, тупотять… Хто це диха Мені […]...
23. Герасим’юк Василь – Він прибіжить Мирославові Небелюкові Він прибіжить. Він буде коло хати На чомусь грати, чимось цоркотати. І ти всміхнешся, вискочиш надвір: – Здоров, музико! Чий ти будеш, хлопче? А він мовчить – вій грає, вій цоркоче – Цей перкалаб малий притік із гір. І ти стоїш. А що робити маєш? Все забуваєш. Сльози витираєш. І просиш: грай чи […]...
24. Герасим’юк Василь – досвітні душі Ще б кілька слів, хоча би зо два, І все – на місці, все – як слід. Лежить у голові, як лодва, Стара, сліпа залежність від… Та що перелік і для кого? Спочатку хоч собі втовкмач, Що не в старого й не в сліпого Питать за кожну із невдач. В дні золоті і в ночі […]...
25. Василь Стус – Безсонної ночі Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками – в очах. Ніч протовпиться, як п’яниця, По кімнаті, по стінах шастає. І мовчить, і мовчить. домовий Так ходив би. Мовчав би. За вікном гуркотять літаки, Ніби відьми – на шабаш. Понад дахами, Понад затихлими, Понад притахлим Києвом – гуркотять. Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. […]...
26. Дума про щастя – Симоненко Василь Увійшла вайлувате в сіни, З хати віє нудьга Й самота. У руках засміявся віник – Спритно валянки обміта. Тупотить Об долівку ногами І мороз вибива З рукавиць. З нею В хату ввірвався гамір, Ошалілий сміх сніговиць. Мов воскресли Принишклі діти – Тупіт, лемент, Вищання й писк. Місяць хоче, Мабуть, погрітись – Суне в шибку Свій […]...
27. Поезія – Малишко Андрій Її не купиш цвітом провесен, Ані горлянкою, ні чином. Поезія – це діло совісне, Не грайся нею безпричинно. Така собі, не знає старості І на чолі не ставить дати, Із чорним попелом і паростю Стоїть одвічно біля хати. І не легкими переливами – Важкою кров’ю серце крушить, Сяйне крилом своїм малиновим, А чи обніме, чи […]...
28. Герасим’юк Василь – Є стіни, стеля Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – Вигадать не зміг. А на стіні Припала божа мати До ніг месії. До пробитих ніг. Не на стіні, А на землі, під нами, Притрушеній отавою, Сирій, Проступлять Губ твоїх криваві плями. Шепочеш: “Боже мій!..” – Як: “Сину мій!..” Зоря слов’янська, Сиві склавши крила, Як із […]...
29. Герасим’юк Василь – Замовляння Я знову не зберіг тебе, надіє. Я знову перебив тобі крило. Тепер за тебе стати не посміє Душі моєї чорне ремесло. Так треба: загубити і забути. Нехай це данина, Остання дань, Хай сива пустка відшепоче груди У древнім ритуалі замовлянь. Нехай та світла безвість українна, Де ти живеш, Від втечі палахка, Тобі замовить на стежки, […]...
30. Василь Симоненко – Старість Сім десятків дідові старому, Сам незчувсь, коли і відгуло, – Вже лице пожовкло, як солома, Борознами вкрилося чоло, Сяють очі глибоко спідлоба, Тільки пух лишивсь на голові… Лає син, що ні чорта не робить, Допіка невістка: ще живі? Остогидло діду хліб жувати, Слухати образи від усіх, Ціле літо горобців ганяти Та граків сусідові на сміх. […]...
31. Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
32. Герасим’юк Василь – Якщо в дальньому зимовому лісі Якщо в дальньому зимовому лісі Чути серед ночі Тихий дівочий спів, Значить, там є школа, В якій вчаться дівчата. Невже в тому лісі не стріляють І не перев’язують рани, Не кричать і не плачуть? Невже то співоча школа за снігами Й за смереками? Якщо навіть немає вітру, Тихий спів кудись відлітає, Щоб за півжиття повернутися. […]...
33. Василь Стус – дума Сковороди Блакитний світ – як блекота, Блакитний світ – звечірнів. З тобою ж – тільки той і та, І тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми – Вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, Сами себе кують. А все те – хто ти, що ти сам, А все те – […]...
34. Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
35. Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо… “ Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, Про те, що давно розпорошено вітром; Зажди, це ж ти сам пороздмухував листя І хмари, як пух, розпустив волокнисті. Чого сумувати, з якої потреби? Піднімемо вгору обтяжене небо. Опізненим цвітом зласкавимо очі І станем ось так, як будяк на обоччі. Чи стане снаги і в морози радіти, І всіх […]...
36. Василь Стус – Порiдшала земна тужава твердь Порiдшала земна тужава твердь, Мiський мурашник поточив планету. Мiлiцьйонери, фiзики, поети Вигадливо майструють власну смерть. Протрухлий український материк Росте, як гриб. Вже навiть немовлятко Й те обiцяє стати нашим катом I порубати вiковий порiг, Дiдiвським вимшiлий патрiотизмом, Де зрiдка тiльки човгання чобiт Нагадуе: iще iснує свiт, Справiку заборонений, як схизма. Ця твердь земна трухлявiє щодня, […]...
37. Герасим’юк Василь – Що тебе пригинає Що тебе пригинає До сирої землі? Це твоя тайна таїн Дотліває; в золі. Ця зола це вчорашня, Це не дим – це туман. Ця земля вже не наша. Це спасенний обман. Ніби ватра колишня, Що нагріла цей край, Нині нам найрідніша… Пригинай! Пригинай! Дуже тихо стукоче Непомітна зола. Щоб не зрадили очі, Гнеться шия вола....
38. Микола Вінграновський – Відпахла липа Відпахла липа, білим цвітом злита, І з літа покотилася гроза. Ти виглядаєш іншого вже літа, Тобі ж цього я ще не доказав… Ще пахне хвиля яблуком і тілом, І сушить голову за цвітом своїм мак… Ще нам не все з тобою дохотіло. Прощатися нам ніяк і ніяк- Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні, Роки […]...
39. Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
40. Василь Симоненко – “Минуле не вернуть… “ Минуле не вернуть, Не виправить минуле, Вчорашне – ніби сон, Що випурхнув з очей. Як луки навесні Ховаються під мулом, Так вкриється воно Пластами днів, ночей. Але воно живе – Забуте й незабуте, А час не зупиняється, А молодість біжить, І миті жодної Не можна повернути, Щоб заново, По-іншому прожить....