Герасим’юк Василь – Нічні дзвони Володимирського
1
А дух поблизу ще витає,
Душа поміж людьми блукає:
Вже дому іншого шука.
Вона безсмертна – кожен знає,
Бо в неї виходу немає,
Коли заблукана така.
А вже покликано до столу,
До гурту давнього помолу.
Згадай, кохана: в домі цім
Ти стріла дівчину на святі.
А де сиділи винуваті
За долю, кинуту в цей дім?
Найтонші в домі цьому свічі,
Церковні в домі ризи й річі.
Тут мати треба на хребті
Сліпих років залізні міти,
Аби тебе прошепотіти,
Збагнувши, що карбИ не ті.
І я шепочу: Україно.
І я шепочу:
І я шепочу ще і ще.
Я цілував коханій очі.
Я не згадав про віно отче,
Де все пече, бо все пече.
Не прошепочу: хай святиться!
Бо небо це і ця пшениця
Відторгнуть воду і росу.
Небесні і підземні гули…
Де наші дзвони затонули,
Той звук, що відвертав грозу?
Хай нас не буде, хай немає,
Хай смерть сама переконає
У тому нас, що нас нема.
А ти безсмертна – кожен знає,
Бо в тебе виходу немає,
Коли сама, як смерть сама.
О, не печалься, наша нене,
Що мливо господа буденне
Для нас, – не вперше рветься нить.
Немов покаже їхня мати:
Цих продавать, цих
А цих сліпих щенят топить.
Тебе, як дівчину в палаті,
Лікують ті, що винуваті
За долю, кинуту в цей дім.
О дівчинко, куди біжиш ти?
Кому це ти кричиш: залиште
Мене в безумії моїм?!
2
До яблуні прийшла вона під ранок
І на коліна впала
Й не дістала
Коліньми землю.
Дівчина не впала –
Не дав, –
Немов хотів підвести, –
Зашморг.
І дерево дрижить під небесами,
І дівчину гойдає.
Біля мами
Лягти вона хотіла. І до мами
В повітрі добігала вже…
Над нами.
Ми й поминальний виліпили пряник,
Щоб не забути,
Як ми розгойдали,
Щоб не забути,
Як ми відрізали
Невісту, доколисану під ранок.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – Заграли дзвони Заграли дзвони, заграли дзвони, Заграли… Із буйним вітром на перегони Помчали. Несуть розраду, несуть потіху З собою І під мужицьку обдерту стріху Спокою… Принесли щастє, принесли волю, Свободу, Прийшла надія на кращу долю Народу… Заграли дзвони, веселі дзвони Воскресні, Несуться світом шумливі тони Небесні… Коли ж для тебе заграють дзвони, Народе? Коли замовкнуть твої прокльони […]...
- Герасим’юк Василь – Раптом світ в зіницях затремтів Раптом світ в зіницях затремтів Так, немовби я заледь не скоїв Смерть комусь. Я руки опустив. Я відходжу від злоби страшної. Я притишив кров, притишив крок І шепочу, смерть загнавши в груди: Так не буде, як сказав Пророк. Так, як нам написано, не буде!...
- Сингаївський Микола – Глухівські дзвони У Глухові у городі Во всі дзвони дзвонять. З народної думи А дзвонили ж – Чулося і в небі, Голосом стрясались небеса. Зорі сипались, як риба в невід, І тремтіла місячна яса. Те відлуння котиться і досі, Наче спогад про гетьманський час. І козацькі коні ще в дорозі, І вогонь дозорний ще не згас. Палахкоче […]...
- Твір на тему: Дзвони Чорнобиля… Вони дзвонять по кожному з нас Це страшне лихо спіткало мою рідну Україну навесні 1986 року. Як виявилося пізніше – не тільки нашу країну, але і Білорусію, Росію, навіть країни, що знаходяться на півночі Європи. Чорнобиль показав усьому світу, яка мала наша планета і яке уразливе людство. Ніяка система оборони, ніякі закриті-перезакриті кордони, ніякі стіни, що загороджують, на кшталт Великої Китайської, […]...
- Кацай Олексій – Нічні метелики Мов монстр предковічний Місто спить А в його нутрощах Поплямлена очиськами юрма А чи розквяцяна Обличчями пітьма Вивчає вулочок нудних Нудотні мудрощі В кавернометрії Невігластва Луни Несамовито Зрадивши Свої дитячі сни І сиві зорі на проміння спершись костури Кудись уходять Шкутильгаючи І враз Лишився чвирк З плаского чорнопростору Й дав з нього чосу час Нема […]...
- Герасим’юк Василь – Вона несе мені малиннику Вона несе мені малиннику І гасить ватри – Хто наврочив, мамо? Лише її одну, Лише таку Я кличу обгорілими губами, І руки простягаю на краю, Й шепочу: “довга, мамо, ця морока”. Та ватру, Нею згашену, Доп’ю До дна. Це п’ють здавен від злого ока. Це п’ють із темним трунком заклинань, Та згубний трунок слова Доки […]...
- Ірина Саковець – Нічні автостради зчорнілими венами Нічні автостради зчорнілими венами, Людей міріади не стишують біль Землі, де ще поки дерева – зеленими І ріки ще є голубі. Все вище, і вище, і вище за Цельсієм: Бліда лихоманка крізь тисячі літ. Нещадно двонога смертельна інфекція Себе убиває і світ. Легені твої із планети легенями Авто і заводи ще трохи – й зітруть, […]...
- Кацай Олексій – дзвони Атлантиди Ми потопаємо усе своє життя В минулому і нас не врятувати Зникаємо й на берег черепи З імли виносять Океанські хвилі Той гине у штормах величних змін Той скаженіє в мертвім штилі будень – Лиш хилитає дзвони течія В каплицях Атлантиди Та ще вони бентежать береги Ті дзвони не розколоті – зарослі Травою небуття і […]...
- Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім […]...
- Дмитро Павличко – “Акації. Бджолині дзвони… “ Акації. Бджолині дзвони. Пшениці колихливий лан. І маків полотно червоне, Рвучке і ніжне, мов талан. Гніздо в колоссі, мов колиска, Очей твоїх знадливий ляк; Як шпиль блідого обеліска, В блакить, застромлений літак. Цілунки стишені й неситі, Полови сонячна луска; Як пальма слід на антрациті, На спині слід від колоска....
- Осінньо-нічні роздуми Квітами осені судини розправляються по тілу разом з думками. Час зібрати їх до купи, направити у правильне русло, та щось гальмує мій розум, схиляє його до протилежного берега. Всі ті люди, що безкінечною мотузкою простують через ліс незнайомого, що вони загубили, що шукають? Невже я такий як і вони? Хіба обов’язково нестися стрімголов до недосяжного, […]...
- Микола Бажан – Нічні концерти Микола Бажан Нічні концерти І. КРИНИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА … І він серед степу спинився, вслухаючись в гони і гони, У луни і луни епохи, в сполохані людські серця. Вони напливають – ці шуми, і думи, і гомони, й тони. Немає для серця і пісні ані тишини, ні кінця. Гармонія степу хвиляста, колосся співучі поклони, Хорали могутнього […]...
- Герасим’юк Василь – Не чую зойків і відлунь зловіщих Не чую зойків і відлунь зловіщих У лісі, що неначе пада ниць. Немовби вже лежить. Немов небіжчик, Восковій. З верхів, як із полиць, Падуть крізь нього вогнища-ватрища – Порожні. І зірки над ним такі ж. Тут і тобою відкричить, відсвище!.. Не заховаєш і не затаїш Нічого! дні твої – песиголовці – Пихато відвертаються, як знать. […]...
- Стеша Виноградова – ти знаєш, з тобою недобре Ти знаєш, з тобою недобре Без тебе погано І що тепер? На зміну холодному небу Приходить сонце, Та не завжди. Без тебе навчуся Я вкотре шепочу: “в мені ти вмер” У тебе свої кольори Своя королева Та в старості жодна Не дасть води. Бо королеви такі, Їм довіку падати в ноги. Вона полишає тебе І […]...
- Осінь Я шепочу, щоб не розбудити осінь, Щоб не полились із неба ріки. Я до тебе усім серцем хочу, Я до тебе, але в тебе ліки, Від кохання. Вже давно приймаєш, Знаєш, це все рівносильно зраді. Я без тебе звісно не вмираю, Але у житті погасли фарби. Я кричу, щоб розбудити осінь, Щоб вона сльозами світ […]...
- Герасим’юк Василь – Ти нарешті збагнув Ти нарешті збагнув: Ти – один. І природу прийняв як провину. Ніби жінки нома, чий ти син? І вона вже не видихне: сину. Не тебе сповивала вона, Не тебе колисала, співала Не тобі. В нас бував сумна Нова радість, яка не бувала. В нас буває така самота, Що найлегше її колисати, Притуливши до неї уста… […]...
- Василь Симоненко – Чари ночі Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам. Ці чари ночі такі знайомі – Усі підвладні, покірні вам. О, скільки вікон у кожнім домі! А там, за ними, – ідилій, драм! Там заплітають життя тенета, Там люди б’ються з останніх сил, Там так знадливо звучать […]...
- Герасим’юк Василь – І днина тебе кожна покарає І днина тебе кожна покарає, І ніч карає. Бо така пора. Бо в тому, що на цін землі минає, Не гідна смертних, не достойна гра. На дні і ночі в тоскній круговерті Вже не простерти слово молоде. Але не бійся. Зокрема і смерті. Вона до тебе більше не прийде....
- Василь Симоненко – Кривда (новела) У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючий росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, […]...
- Проходять дні Проходять дні І проходять ночі Зникла усмішка Заплакані очі Немає тебе В житті лиш сльози Весна і літо Зимові морози Проходять тижні Дні і години Чому так важко Без коханої людини Нереально забути Ті слова і карі очі Проходять дні Проходять ночі Квіти в саду Без тебе зів’яли Про долю мою вони незнали Чому так […]...
- Василь Симоненко – “Земле рідна! Мозок мій світліє… “ Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай його земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість […]...
- Герасим’юк Василь – Львів Із Бориса Чичибабіна І статуї Христа, і статуї владик У сяєві колон поникли нині в нішах… Ти, справді, левів град. Жорстокий ти і пишний. У тебе пізній хрест. У тебе грізний лик. О бідне місто лір, навіщо цей обман В твоїй красі, в її важкім, ворожім дійстві? Я вірний злидоті урочищ прадідівських І знаю, що […]...
- Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
- Василь Симоненко – Баба Онися У баби Онисі було три сини. У баби Онисі синів нема. На кожній її волосині Морозом тріщить зима. Я горя на світі застав багато. Страшнішого ж горя нема, Ніж те, коли старість мати В домівці стрічає сама. Немає такої біди і муки, Ніж сумно з-під сивих брів Дивитись щодня, як внуки Ростуть без своїх батьків. […]...
- Я ж тебе, Галю, не лаю (народна пісня) – Я ж тебе, Галю, не лаю, Я ж тебе, Галю, питаю: Ой чи були гості, які були гості У моєму домі без мене? – Був Омелько із села, А Оверко з хутора, А ще був Михайло, милий шкандибайло*, Був у мене, молодої, з города. – Я ж тебе, Галю, не лаю, Я ж тебе, […]...
- Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
- Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
- Сама, в цьому світі без тебе сама Сама, в цьому світі без тебе сама… Ти пішов а я? я залишилася одна! А всю самотність я вже випила до дна! Сама без тебе я сама! Люблю тебе! та тобі вже все одно… Юнацьких літ цих не забуду! Бо залишив ти мене саму… І завжди тебе пам’ятати буду! Мені боляче та ніхто не чує… […]...
- Герасим’юк Василь – І кінь тебе поніс через потік І кінь тебе поніс через потік. Для тебе ліжник на коня накинув Панашко. Він коня твого зарік На воду й камінь, блискавки і глину. І кінь пішов на воду, І поніс Тебе через потік. І ліг на воду Узір барвистий ліжника. І ліс Осінній розірвав його зі споду. Ти глянула у воду: Не стає Одної […]...
- Герасим’юк Василь – Найтонша ватра не згаса Найтонша ватра не згаса Під небесами, Немов тримає небеса У тьмі над нами Лише вона. Одним одна. Тому й тримає. І є печаль, і є вина, Й злоби немає. Але нема і доброти І вже не буде. Бо ватра ця із темноти Не вскочить в груди. І не розпалить більше нас, Ми с-славно гаснем, Бо […]...
- Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
- Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
- Герасим’юк Василь – Не зло і не зламане в хащі крило Не зло і не зламане в хащі крило Хитнули у вірі, А те, що піднесло, а потім пішло Морозом по шкірі. Хай програно бій, наступив супостат На груди ногою, А пам’ять стоїть, як останній солдат, – Не кидає зброю, І жінка стоїть при вікні, при свічі, Немовби у тиші, Порубані руки, що стисли мечі, Свіча […]...
- Герасим’юк Василь – Восени, наприкінці 40-х І в церкві недобре, навіть на сповіді (випитує піп: “Кого вбив?”, пастир). І в тебе недобре, навіть тоді, Коли залишаємося удвох. Не можу тебе обняти, Бо страшно скрізь і страшно, Стоячи на такій землі, Цілувати тебе. Добре тільки у стайні, Коли доїш корову, А я даю сіна вівцям і ягнятам І довго дивлюся в їхні […]...
- Василь Симоненко – Пророцтво 17-го року Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил – На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил. Мільярди вір зариті у чорнозем, Мільярди щасть розвіяні у прах. Душа горить. Палає лютий розум. І ненависть регоче на вітрах. Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, […]...
- Аня Тет – Ця самотність роз’їдає душу Ця самотність роз’їдає душу Шепочу́ розгублено: “Ти де?” Скільки ще, скажи, чекати мушу, Аж допоки ти мене знайдеш?.. Я не знаю хто ти, як зовешся – Та в безликій, гомінкій юрбі, Сподіваюсь, що таки озвешся На мій клич, призначений тобі.....
- Герасим’юк Василь – Замовляння Я знову не зберіг тебе, надіє. Я знову перебив тобі крило. Тепер за тебе стати не посміє Душі моєї чорне ремесло. Так треба: загубити і забути. Нехай це данина, Остання дань, Хай сива пустка відшепоче груди У древнім ритуалі замовлянь. Нехай та світла безвість українна, Де ти живеш, Від втечі палахка, Тобі замовить на стежки, […]...
- Герасим’юк Василь – Спасителем чи сином необнятим Спасителем чи сином необнятим У Чорнім лісі приспані вітри? Я знаю, моя мила, ти була там. Це ти тоді промовила: умри. Вже вкотре ліс багряну вберю скине! Хтось уві сні заплаче, як дитя… І вкотре вже накличеш ти, княгине, Того, хто присипляє забуття! Не ангели тебе на крилах носять Під небесами музики і сліз, Не […]...
- Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, Щоби кола пішли золоті, Де лице її щезло. Йдуть на берег з води – По лісах І по хмарах – верхами. Вже загтрали у зір на губах Згубних духів перстами. Діво, кола ідуть золоті – Не знайду собі місця. Знаєш тільки ти на воді Місце […]...
- Василь Симоненко – Кривда КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях […]...
Літературне оюєднання марс.