Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця

Ми закопувались доти,
Доки нас не спинили джерела.

А потім прийшли дерева
І стали над нами.

А потім прийшли пси
І вили над нами.

А потім принесли дівчину
І в неї була одна рука.

І ми зимували так,
Як зимують вода і вогонь.

А потім ти сказала: “Христос

Воскрес!”,

Наша однорука весно.

Нарешті ми втекли,
Але не могли зупинитися і жити далі –
Ми піднімалися крутою горою
Все вище і вище –

Ми наближалися, підходили впритул
До хмар важких і темних,
Які, може, і врятували вас,
Але вкоротили дам Великдень
І тепер не дають зупинитися –
Притягують нас, давлять, затягуючи
У круті вири темних вихорів.

Ми пройшли крізь них,
І гейби окинувши з плечей храмові плити,
Легко вийшли на самий верх,
І тільки тоді збагнули:

На землі була ніч.
Лише вершина гори,
Ще мертва після зими,

Стриміла над чорною лядою хмар,
Що наглухо закрила той кривавий погріб,
Звідки ми ледве втекли,
І тепер сидимо на вершині гори,
Облиті різким місячним світлом.
Воно тільки тут – з нами й над нами.
Ми поскидали скривавлену одіж
І закопали її під ногами у хмарах.

Ми сиділи в такому світлі,
Що не відчували холоду і болю,
Навіть наготи своєї не помічали.
Ми бачили тільки верхи
Сходжених з дитинства гір –
Вони вирвалися, як і наша вершина,
Із безмежного клубочища хмар,
І на кожному верху,
Облитому щоразу різкішим сяйвом,
Сиділи якісь люди.

Ми не знали, хто воїни і звідки,
Ми не знали, коли вони…

Ми не знали, живі вони чи мертві,
Але яке це має значення,
Адже і їм довелось
Проломити своїми головами
Ці хмари!

Ми розгледіли кожну ватагу втікачів
І забули всі слова.

Навіть плач і крик.

І тоді в нас у ногах
Прошмигнули вовки.

Вони не підважували хмари, як ми,
А легко випірнули з них
І вмить оббігши нашу вершину,
Замотавши в сліпучий клубок
Наше місячне мовчання,
Знову пірнули в густе хмаровище
І так само легко виринули
На сусідньому верху,
Так само обмотуючи інших утеклих.

Ми проводжали їх
Одним хижим поглядом
На кожну вершину,
Уперше уздрівши, які ми голі
І які ми нерухомі
Без оцих вовків,
Крім яких нам нічого вже в світі не треба,
Бо вони прив’язали нас один до одного,
Обмотали всі ватаги,
Переснували вас під своїм місяцем,
Пірнаючи і виринаючи
У хмаровищі юдолі земної.

І ми притулилися плечима один до одного,
Міцно, як люди, які вже знають,
Що буде весна і буде трава,
І потому за це
Знов доведеться зимувати в землі,
І за це тепер
Назавше тулимось один до одного,
І це буде,
І цього не може не бути,
Бо в ногах
Знов прошмигнули вовки –
Вірні пси Георгія.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця