Герасим’юк Василь – Він і нині скрипаль
Він і нині скрипаль,
Хоч висихає мозок у кістках,
Коли стрічає писану, пожеристу,
Особливо барванину, яка жалить кожного,
Бо найперша прокинулась і виповзла з нори,
А до тої ночі, коли зацвіте папороть,
Ще далеко.
Тонко, тонко на скрипці…
Ми не хотіли більше випробувань –
Ми опорядили його туди,
Куди й кінь не ірже –
Сам іржав, пішов і вже повертається.
Сіль ти в очах!
Ми й дочекались. Один питає:
“В тебе ангел на лівому плечі?
Оберіг твій за ременем –
Тріска з дерева громовиці?”
А хто згинається від торби з громами?”
Тонко, тонко – на скрипці, нехристе!
А ще тонше його іржання,
Залишене на тому боці,
Розсипане на тому березі –
Мусив же чимось він себе виказати!
Сіль ти в очах!
Він і нині скрипаль!
Хіба не надоїв у скрипку молока
Від чорної корови із чорним первістком?
Хіба не заклинав?
Хіба не ховав?
Хіба не ждав?
– Тішся, Аріднику! –
А потому, коли скуштував,
Хіба не знав,
Що п’є кров?
Тремтить деревина – одна лишень –
Яка не вклонилась Господові, тріпоче…
Щоб не повісився на ній зрадник,
Щоб не впустила вона – одна лишень –
Цвяхи з кров’ю розп’ятого,
Ховай свою скрипку, ховай…
Він повернувся. Ось безстрашно
Іде, граючи, вже на нашому березі,
Розпалюючись від
Нашого березневого пробудження,
Нашого весняного відроджения.
Йде і не дивиться під ноги!
Тонко, тонко…
А ми танцюємо навколо нього! –
Так наші предки
Тільки танцюючи
Викопували закляте зілля матриган.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
- Василь Стус – Так тонко-тонко сни мене вели Так тонко-тонко сни мене вели Повз кучугури й урвища – додому, Туди, назустріч горю молодому, Де в кілька вод мої жалі текли Устами матері, дружини й сина. Знялась моя жалоба до небес, Бо замість дому був дубовий хрест Так грубо струганий. І в ту хвилину Я був збагнув: ховається життя За смерті паравани ажурові, Що, […]...
- Микола Руденко – Я нині весь – немов крутий заміс Я нині весь – немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз. Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте. Мене кололи й різали – терпів. Але нічого не робив напів. Ламав життя і заново творив, Та напівправди я не говорив. Напівкохання в серці не беріг, Не кликав напівдруга на […]...
- Герасим’юк Василь – Прадід Космач іноді видається мені Древнішим від Києва… А в якому столітті загублене Його заплічне мале село, Де з прадіда Всі з усіма родичі? Прадіда знають, а хто Розкаже про його тата? А той же помер на початку двадцятого віку. Обхопив голову руками І “віддав чортові душу” – Так говорили, бо це сталося На виборах до […]...
- Особисті міркування. Актуальність творів Івана Карпенка-Карого нині Особисті міркування. Актуальність творів Івана Карпенка-Карого нині Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим знаменитих п’єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні п’єси залишаються актуальними. І причина цьому – процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що […]...
- Микола Руденко – Всі ми хворієм нині Всі ми хворієм нині – Тіло й душі в лишаї. По небесній драбині Сам Христос поспішає. Він – онук гречкосія, Син батьків невеселих. Йди, маленький Месіє, Бий у дзвони по селах. Хай розвидниться всюди, Хай відступить тривога. Йди, Месіє, бо люди Прагнуть Слова живого! 04.02.1974...
- Олесь Гончар – Нині ти не впізнала б мене Чорний стовп до небес вироста, Тільки кров на снігах, тільки дим: На війні я вже сивим став, А із дому пішов молодим. Не пиши, не чекай, забудь. В тилу іншого друга знайди. Хай для вас повесні зацвітуть Недоламані танком сади. Нині ти не впізнала б мене. Я не той, що студентом був. Серце стало в […]...
- Іван Андрусяк – нині тебе ще приймає земля Нині тебе ще приймає земля Нині ще піт на подушках не вистиг Ми поспішаєм на бал з корабля Подарувати труну з аметистом Хай то не перстень а тільки труна Хай завелика але ж бо навіки Зовсім не шкода коштовного нам Каменя котрий прикрашує віко Пляшечку бренді розлиєш на трьох Тихо поставиш на стіл бутерброди Грайте […]...
- Вірш Миколи Руденка – Липнева ласко, де ти нині, де ти? Липнева ласко, де ти нині, де ти? Осінній вітер куряву гребе. Ген явір кида золоті монети, Але не здатний викупить себе. А, мо’, це я гублю за словом слово, Щоб відкупитись від пекельних скрут?. Виходить місяць, ніби князь на лови. О, як нам, князю, непривітно тут! 20.09.1986, Сибір...
- Олеся Крисько – дощить з самого ранку нині в Лондоні Дощить з самого ранку нині в Лондоні… В відкриту душу – сльози неба без жалю. Я тим солоним морем вкотре переповнена, Що в нім кінця не бачу і краю. Знову дощить. Я так люблю похмуре небо, Кафе-латте і теплий светр на плечах… Мені б коло вікна помріяти про тебе, Та знову ніколи – в турботах […]...
- Герасим’юк Василь – Хтось грає за лісом на скрипці Іванові Остафійчуку Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його. Чи скрипку з-за шраліса чути? Та швидше з могили. То вічний був ліс. В тому лісі потоки шуміли. Вони відійшли в свою землю до роду свого. Ми всі з того лісу. Нас тяжко шукав сатана. Ми вийшли з потоків і впали з потоками В праліс. […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, Спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – Кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, Очі в темряві купав. Слухав: Віз Чумацький їде – Сіль по небу розсипа… В очі світло натікає – Душу висвітлить твою… Обертаючи за плечі, Бачу: у очах туман… В мене ніч. А в […]...
- Герасим’юк Василь – Маріє МАРІЄ, За мертвими виють пси. Так виють, ніби за тими, Що вмерли у всі часи, Й між ними – ми. Не за ними. На сивому тлі трави Тонко, мов конокради, Проціджують ніч волхви Імені твого ради. Тут виють до ранку пси За мертвими й за живими На грані, Бо голоси Їхні Кажуть очима. Заплющуй очі… […]...
- Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
- Герасим’юк Василь – На зорях твоє ворожіння? На зорях твоє ворожіння? На зорях ворожу. Різдвяна вела вівчарів. Привела різьбярів. Я знаю цю древню різьбу. Так різьбити не можу. Я більше но можу. Я сам собі наворожив. А ти підведись до схід сонця, Живою водою Обмивши лице, В купині закопай пуделце. А в ньому твій волос І сіль твого тіла, Тобою Одібрані в […]...
- Аналіз твору “Мені зоря сіяла нині вранці” Усе життя В. Стус прагнув стати тим, ким він є. Ця позиція поета чітко окреслена у вірші ” Мені зоря сіяла нині вранці… “: … Жити – то не є долання меж, а навикання і самособоюнаповнення. У “самособоюнаповненні” – суть Стусового світовідчуття. Саме це було метою поета, до здійснення якої він увесь час поривався й […]...
- Василь Стус – На колимськім морозі калина На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, Тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом Моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, Тонко олень писався в імлі, І зійшлися кінці і начала На оцій чужинецькій землі....
- Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки У Прохорівці – сни, мов ріки Напровесні: об груди б’ють, Як об пороги. думи йдуть, Неначе дзвони. I великі Тумани в головах ростуть. У Прохорівці сни, мов ріки. Так увижається не раз: Заснеш – не чути й третіх півнів, І сновигають тіні дивні – То Максимович і Тарас Бредуть Михайловим узвозом Угору й гору – […]...
- Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
- Василь Симоненко – Старість Сім десятків дідові старому, Сам незчувсь, коли і відгуло, – Вже лице пожовкло, як солома, Борознами вкрилося чоло, Сяють очі глибоко спідлоба, Тільки пух лишивсь на голові… Лає син, що ні чорта не робить, Допіка невістка: ще живі? Остогидло діду хліб жувати, Слухати образи від усіх, Ціле літо горобців ганяти Та граків сусідові на сміх. […]...
- Герасим’юк Василь – Замело Бродиш, коли Грегіт замело, п’єш каву, Коли впали сніги на плечі й нові падуть. Слова живого не випустиш, Гейби з хати під Греготом – Ховайся в собі – плаї замело – не виходь – Грегіт замело – не зійти з гори. Сиди. І слухай, як старіє старець, як відходить… Обмивають свої, в труну кладуть, не […]...
- Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
- Олександр Олесь – “Хіба не бачите, що небо голубіє… “ Хіба не бачите, що небо голубіє, Що сонце ранками всміхається ніжніш, Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє, І легше дихає, і дивиться ясніш. Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть, І як з зітханнями зливається їх сміх… Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, Як краплі котяться і падають із стріх. Хіба не вірите, […]...
- Там, у степу, схрестилися дороги… – Симоненко Василь Там, у степу, схрестилися дороги, Немов у герці дикому мечі, І час неспинний, стиснувши остроги, Над ними чвалить вранці і вночі. Мовчать над ними голубі хорали, У травах стежка свище, мов батіг. О, скільки доль навіки розрубали Мечі прадавніх схрещених доріг! Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш. Твоя краса цвіте в моїх очах. Але […]...
- Марта Тарнавська – Сіль землі Як чумаки колись по сіль Ішли від рідних хат і піль, Хоч в серці туга, жаль і біль, – ішли у Крим – Так ми за море подались, Хоч заповіли-поклялись, Що ми ще вернемось колись У рідний дім. У преріях сини степів Знайшли найбільший скарб скарбів: Вільне життя і гордий спів – Свободу – сіль […]...
- Герасим’юк Василь – Восени, наприкінці 40-х І в церкві недобре, навіть на сповіді (випитує піп: “Кого вбив?”, пастир). І в тебе недобре, навіть тоді, Коли залишаємося удвох. Не можу тебе обняти, Бо страшно скрізь і страшно, Стоячи на такій землі, Цілувати тебе. Добре тільки у стайні, Коли доїш корову, А я даю сіна вівцям і ягнятам І довго дивлюся в їхні […]...
- Герасим’юк Василь – Ранкова пастораль Розвиднювалось. Ми пішли косити За грунь. А нам навстріч несли трембіти Чоловіки з присілка – хтось помер. Була ще тиша. Та ранкова тиша, Коли трава сама себе колише, Бо вітер спить іще у тьмі дерев. Чи мервою притрушене, чи сиве Поганське передсвітло млисті гриви Лісів наскельних на старих верхах Вичісувало леготом, думками, Тому тінь птаха, […]...
- Василь Стус – Безсонної ночі Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками – в очах. Ніч протовпиться, як п’яниця, По кімнаті, по стінах шастає. І мовчить, і мовчить. домовий Так ходив би. Мовчав би. За вікном гуркотять літаки, Ніби відьми – на шабаш. Понад дахами, Понад затихлими, Понад притахлим Києвом – гуркотять. Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. […]...
- Василь Стус – За шибами туркочуть голуби За шибами туркочуть голуби І горобці виспівують щасливі, Перегуки і гамори грайливі Все хлюпають об шиби, мов прибій, Так дивно відгороджений вікном І зависоким муром. Синь небесна До тебе прихиляється облесна, А я, малий і недолугий гном, Тягнусь до неї крізь округлі г’рати, Як потороч. А бородатий сатир, В кожух убраний, топче перший сніг, Що […]...
- Герасим’юк Василь – Коли пішли зі світу газди перші Коли пішли зі світу газди перші, Ти був поблизу – допоміг дійти. А потім сів на їхній відумерші, Та їхні полонини і грунти Для тебе завеликі, а обійстя Замоцні. Ти злякався їхніх гражд! Тому й вогню запраг, Як благовістя. А благовоння погару, як страж, Роками пантрував. Хіба то біди? Пусте! Єсть Божий дім, і ти […]...
- Притча про сіль “Сіль, – каже Ісус Христос, – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!” (Лк. 14. 34 – 35). Це повчання Ісус Христос зрівнює з куховарською сіллю, яка зберігає свої властивості до […]...
- Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, мій […]...
- Герасим’юк Василь – Сімейна хроніка. Початок Хіба не вигідно Дві давні гуцульські родини (трохи в неповному складі) Поселити На одних двоповерхових нарах У бараці в Караганді? – Холодна зима сорок сьомого Буде для них теплішою. Хоч за ними залишено Єдине право – на тиф, Зате мудро враховано психологію: У горах теж так живуть – На горі і на долині. Є свої […]...
- Герасим’юк Василь – довбуш Чомусь рішили: суці, значить – суче. І склали пісню – душу відвели. А вже мені від того, Орфенюче, Побільшало і слави, і хвали. Хтось вип’є, заспіває і заплаче Над тим, як через Кути на Космач Мене вела не слава, Баюраче… Але кого Тепер Зупинить плач? І доспівають… “Вмер він через суку”, Слова креснуть, немов топірці […]...
- Герасим’юк Василь – Ахіллесова п’ята Василеві Портяку Був такий день, Коли не можна нічого тягти з лісу, Бо прилізе гадина додому. Були такі слова, Які вимовляти умів сліпий, Викликаючи гадину з-під хати, – Убити її. Була така гадина, Яка ховалася від холоду в печі І серед ночі цокала, як годинник. Була така година вдосвіта, Коли змія ота зігрілася на литці […]...
- Володимир Лучук – Цвіркунець В мураві Побіля хати Цвіркунець, Малий скрипаль, Вчивсь на скрипці Грати, грати – І згубив смичка… Шу-кай!...
- Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
- Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
Твір митець і суспільство.