Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив

Михайлові дмитріву

Я вівці чорні й білі розгубив
У пізньому тумані. Угорі
Вони іще озвалися. Побіг –
Нема. Туман. Чужа стоїть кошара
І чути кроки. Вогник за плечем.
Він, і вона, й дитя. Заходять в хату.
В цебрі несуть овече молоко –
Хитається від їхньої ходи.
Я підійшов аж до вікна. Не зміг
Нічого вздріти. Тільки молоко
Хитається іще серед кімнати.
Й дитя стоїть, ворушачи губами.
А що воно лепече? Я хотів
Почути – це чомусь тоді здалось
Вкрай необхідним. Але все ж мені
Свердлило мозок: вівці забредуть
Чортзна-куди. давно вже їх не чути.
А що на світі чути? Хто озветься
До тебе, доки тепле молоко
Іще хитається і на лиці
Танцюють переблиски ватри з печі?
В тумані ніч надходить непомітно.
А ватра догорає. Жінка де?
Де чоловік? Не бачу. Може, в льох
Спустилися? В хатах старих буває
Льох під підлогою. Саме собі
Про щось дитя шепоче… Молоко
У темряві іще хитається…
І ватерки слабкої язики
Залижуть душу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив