Герасим’юк Василь – Я жив у пні обпаленім
Я жив у пні обпаленім,
Як вуж.
В отарі крадьки вим’я ссав овече.
Вмирав вояк безвусий, безоруж.
Вповзав мій жаль в пробиті груди, в плечі.
І я закільцювався і поник.
В різьблену тьму гули пробиті скали.
В холодних дірах засвітив мій лик,
Допоки сонні звірі заспівали.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – Збуди Немає правди на землі й не буде, Допоки не зійде Чечня з хреста, Допоки Ти в її пробиті груди, Всевишній Боже, не вкладеш перста, Не скажеш – ось вона, жива! Не знаю, Чи ми вже трупи всі, а чи живі, Як дивимось на тих державців зграю, Що катові вклонились у Москві? Чия це воля? де […]...
- Василь Стус – Цей біль – як алкоголь агоній Цей біль – як алкоголь агоній, Як вимерзлий до хрусту жаль. Передруковуйте прокльони І переписуйте печаль. Давно забуто, що є – жити, I що є – світ, і що є – ти. У власне тіло увійти Дано лише несамовитим. А ти ще довго сатаній, Ще довго сатаній, допоки Помреш, відчувши власні кроки На сивій голові […]...
- Герасим’юк Василь – Ніби я пропав у цих полях Ніби я пропав у цих полях… Що, крім них, – вітри и небесні скали? Хто у кому? Де попропадали? Більше – в глині? в вітрі? в небесах? На лужках, купальських бережках, А в снігу від хати і до хати – Відспівати, відколядувати – Цвітом відцвісти чи цвіллю стати Хоч би на пісних, на колядках....
- Василь Стус – Терпи, терпи Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, Сталить твій дух – тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, Ніхто не зіб’є з власної тропи. На ній і стій, і стрій – допоки скону, Допоки світу й сонця – стій і стій. Хай шлях – до раю, пекла чи полону – Усе пройди і […]...
- Герасим’юк Василь – Все відбулося Все відбулося. Вже пора й додому. Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас. Ви нагадали: “Бавитись не час. Все по живому, хлопче, по живому”. О, ви зуміли правду воскресити, Допоки молоді “ні се, ні те”, Й тепер з безсмертним співом летите До гнізд, в недавні роки міцно звитих....
- Герасим’юк Василь – Не про всіх запитав. Розказав … Не про всіх запитав. Розказав Не про всіх – ще залишив для брата. Із холодних космацьких отав Нічка встала – настала розплата. І судді поміж них не було. І коротким був вік супостата. І снігів поміж них намело. … Хтось потрапить у пастку для брата....
- Герасим’юк Василь – дві афинки Володимирові Вознюку Дві афинки на сигліні… Однині Вони вже є. Чорніють у росі Дві афинки на сигліні в долині: В траві, в росі – з небес і голосів. Гуде гора навпроти них – Палита. На ній був зруб, і афини були. Тепер смеріччям до небес пришита, А буками прибита до скали Чорнющої, хоч там потік […]...
- Герасим’юк Василь – І не повернешся повік І не повернешся повік З пустелі у гаї. Цей рік, твій тридцять третій рік, Припав на рік змії. Не сатана тебе терзав, Скоряв не Азазель. Твій голод – жовтий дух отав – Не чорний дух пустель. Допоки ти ще людський син, Ти не підеш один, Бо ще підводить із колін Наш затонулий дзвін. Вертатись до […]...
- Герасим’юк Василь – Зронила шиття Зронила шиття І навіть не глянула долі. Про нитку найтоншу Не знає найтонше єство. І чорна коса, Як ворон на Марсовім полі, Паде на шитво. Чому у космацьких узорах На жовтому – жовте? Не пальчики, сколоті дрібно, Придумали їх. Невже твої губи і руки Спалахують доти, Допоки ще губиться нитка Узорів нових?...
- Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
- Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
- Дмитро Павличко – “Я буду на світі… “ Я буду на світі, Допоки незнане світло І обличчі твоєму світить. Я житиму доти, Допоки горіти буде Долоні твоєї дотик....
- Герасим’юк Василь – Перший сніг Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. О ні, то […]...
- Герасим’юк Василь – Я промчався тунелем тих літ Я промчався тунелем тих літ, Де лиш протяг і втома, І малим повернувся на світ, Та змаліли і вдома Ті великі боги і дідьки, Що в дитинстві лякали. Я сказав про підземні стежки, І мене не впізнали. А тебе я, кохана, впізнав, Хоч не пахла, як злива, Із холодних Космацьких Отав Твоя посмішка сива. Хоч […]...
- Герасим’юк Василь – Варіації 1 Стих водоспад. Коли вляглася піна, Побачив я над прірвою жінок. І ліс уздрів їх. Відступив на крок І впав перед жінками на коліна. З яких небес вони? З яких зірок? Чому в. ода спинилася неспинна? В проваллі тане кожна крапелина. Я маю ключ, не знаю, де замок. Їх, мабуть, води винесли з безодні, І […]...
- Алла Жабокрик – Скільки ж іще їх буде? Скільки ж іще їх буде? Розумних, гордих, гарячих. Тих, хто нічого не значить. Хто не запалює груди. Хто тебе ніжно цілує. Зранку заварює каву. З ким тобі просто цікаво. З тим, хто в тобі не пульсує. Скільки ж іще їх буде? Вірних, чутливих і тихих. Тих, хто покине у лихо. Мовчки піде і забуде. Тих, […]...
- Герасим’юк Василь – Прийшли вночі Ігореві Римаруку Прийшли вночі. “Твій, діду, син умер. Потрафив у скалу – лежить в потоці. Не міг тікати. Спершу кинув гвер”. Старий не відповів: “Заходьте, хлопці… ” – Він їх не знав, а може, не впізнав. Але ввійшли у хату, бо намокли В потоці тому. Сіли і замовкли. “Ви з Космача чи з Брустур?” – […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Мар’ян Радковський – Як могло таке у Всесвіті статися Як могло таке у Всесвіті статися, – Не могло в чорних дірах подітися? Чому саме тоді так не спалось нам, Може, дійсно судилось зустрітися? Заміряємо все фаренгейтами І до краю, і раю, і зрілості… Ми так різко стаємо щасливими, Ми – не діти нової стабільності. Нас не візьмуть ні їхні барометри, Ані поклик чиєїсь дебільності. […]...
- Герасим’юк Василь – Стара гуцулка закурила Стара гуцулка закурила, І люлька файка задиміла, Липневий дощ упав, І трави, що до ранку впали, З дощем запахли-застогнали… П’янка петрівка трав! В легкім, блідім димку безпечнім Копиці скидав я над вечір. Сіна мої, сіна!.. Бесаги їй завдав на плечі І в довгім погляді старечім Розвіявсь, як мана....
- Микола Вінграновський – Юлії Іполитівні Солнцевій Мене осяяння сповняє перед Вами Від Ваших дум і серця висоти. Я образ Ваш небесними словами В своїй душі навіки засвітив. Всі Ваші дні, як птахів перелеття, Лягли за велетнем в суворості доріг. Тягар трудів, тягар його безсмертя, Як щастя знак, на Ваші плечі ліг. Хвала і честь Вам, героїчна жінко! В стражданні Ви пішли […]...
- Василь Стус – Як страшно відкриватися добру Як страшно відкриватися добру. Як страшно зізнаватись, що людина Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, Коли вона захована помре У темряві, щоб нишком відвезти На цвинтар душ, і щастя запопасти, Якого вже до ран не прикладеш. Як вабить зло. Як вабить гріх – піти Світ-за-очі, повіятися з вітром І власної подоби утекти, Мов […]...
- Герасим’юк Василь – Гой Великий ворожбит живе в Карпатах. Він ще живе. Його назвали – Гой -. Він ще не має права помирати – Хай світ не той. Хай навіть дух не той. Він ще уздрить у темнім закамарку Увесь мій недорід, увесь мій бруд. І він ще скаже: повтирайся, шмарку, – Ти вже ногою там, хоч друга – […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Герасим’юк Василь – Раптом світ в зіницях затремтів Раптом світ в зіницях затремтів Так, немовби я заледь не скоїв Смерть комусь. Я руки опустив. Я відходжу від злоби страшної. Я притишив кров, притишив крок І шепочу, смерть загнавши в груди: Так не буде, як сказав Пророк. Так, як нам написано, не буде!...
- Василь Симоненко – Старість Сім десятків дідові старому, Сам незчувсь, коли і відгуло, – Вже лице пожовкло, як солома, Борознами вкрилося чоло, Сяють очі глибоко спідлоба, Тільки пух лишивсь на голові… Лає син, що ні чорта не робить, Допіка невістка: ще живі? Остогидло діду хліб жувати, Слухати образи від усіх, Ціле літо горобців ганяти Та граків сусідові на сміх. […]...
- Герасим’юк Василь – Замовляння Я знову не зберіг тебе, надіє. Я знову перебив тобі крило. Тепер за тебе стати не посміє Душі моєї чорне ремесло. Так треба: загубити і забути. Нехай це данина, Остання дань, Хай сива пустка відшепоче груди У древнім ритуалі замовлянь. Нехай та світла безвість українна, Де ти живеш, Від втечі палахка, Тобі замовить на стежки, […]...
- Іван Франко – Каменярі Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмiрна, та пуста, i дика площина I я, прикований ланцем залiзним, стою Пiд височенною гранiтною скалою, А далi тисячi таких самих, як я. У кожного чоло життя i жаль порили, I в оцi кожного горить любовi жар, I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, I плечi кожного […]...
- Василь Стус – Світанок у лісі Щось бризнуло попереду, Наринуло і вдарило У груди подорожнього. Заледве голубим струмком Бринів поранок між дерев, А зараз повінь зринула І ліс заворожила. І солов’ї, по горло в ніч Загорнені, почувши шум Світання, захлинаються, Аж згіркло в горлі. Бреде в ранковій синяві Світанний гомін. дерева Стоять, мов коні, що прядуть Сполохано ушима. Їх вітер скоро […]...
- Ірина Галинич – Вкрадений спокій Так люблю я самотності миті, Коли клопіт і гул весь погас І захоплюють рими, що в тиші Заплітають віночок із фраз. Коли стихне шумна автострада Й за вікном потм”яніють вогні- Буде в тиші самотній відрада Й залунають у серці пісні. І тоді пригадаю той вечір, І той день, що давно вже погас. Перекину турботи на […]...
- Герасим’юк Василь – Замело Бродиш, коли Грегіт замело, п’єш каву, Коли впали сніги на плечі й нові падуть. Слова живого не випустиш, Гейби з хати під Греготом – Ховайся в собі – плаї замело – не виходь – Грегіт замело – не зійти з гори. Сиди. І слухай, як старіє старець, як відходить… Обмивають свої, в труну кладуть, не […]...
- Герасим’юк Василь – Нічні дзвони Володимирського 1 А дух поблизу ще витає, Душа поміж людьми блукає: Вже дому іншого шука. Вона безсмертна – кожен знає, Бо в неї виходу немає, Коли заблукана така. А вже покликано до столу, До гурту давнього помолу. Згадай, кохана: в домі цім Ти стріла дівчину на святі. А де сиділи винуваті За долю, кинуту в цей […]...
- Монархи – Симоненко Василь Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: – Ми – символ доби. – Хто не з нами, той против Бога. – Хто не з нами, той проти всіх.- І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством […]...
- Герасим’юк Василь – Посипав з хвої світлий пил Посипав з хвої світлий пил. А зір – замало. І ріща із останніх сил Мені палало. Я миттю переплив ріку І пісню млосну. А ти сто літ, як в сардаку Пішла на Босну. З тобою мати і брати, Й вуйки з вуйнами. А світлий пил із темноти Завис над нами. Під сардаками – киптарі І […]...
- Герасим’юк Василь – Найтонша ватра не згаса Найтонша ватра не згаса Під небесами, Немов тримає небеса У тьмі над нами Лише вона. Одним одна. Тому й тримає. І є печаль, і є вина, Й злоби немає. Але нема і доброти І вже не буде. Бо ватра ця із темноти Не вскочить в груди. І не розпалить більше нас, Ми с-славно гаснем, Бо […]...
- Герасим’юк Василь – Чоловічий танець Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити Цей танець. Хоч раз Ти стань у це найтісніше коло, Обхопивши руками плечі двох побратимів, Мертво стиснувши долоні інших, І тоді в заповітному колі Ти […]...
- Дмитро Загул – “Кину жаль і смуток лишу… “ Кину жаль і смуток лише, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі. Сере пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ […]...
- Олександр Олесь – Три менти Тихше, тихше: ходять звірі, П’ють народну кров вампіри… Нахиляйтесь, Пригинайтесь: Може, мимо пройдуть звірі… Тихше, тихше – Хто це дише? Тихше… тихше… Тихше, тихше: сплять вампіри, Упилися кров’ю звірі… Нахиляйтесь, Підкрадайтесь, Як убиті сплять вампіри… Тихше, тихше – Хто це дише?.. Тихше… тихше… Гей, до зброї! Бийте в дзвони! Будьте смілі, як дракони! Всіх гукайте, […]...
- Іван Андрусяк – взуття душі Взуття душі – ночівля чинбаря (віддерти слово відмочити горло) А відьмою на босий чин бояр І день іде і ніч іде і голо (не вісімнадцять) знаком терезів Розбити небо вирячене в тебе Це недоосінь мила ці антени Я ображав але не зобразив Не стер на пальцях липову кору Голів ребристих вицвілих притонів Продовжую зривати давню […]...
- Таня Гелетюк – Хоч раз в житті Хоч раз в житті ти відчував нестерпний біль, Хоч раз в житті ти мертвий падав долі, І куштував на смак бездонні чорні дні І так шукав полону, щоб позбутись волі. Ти так хотів побачити, зустріти, Знайомі очі у потоці сірих гордих лиць, Ти намагався встояти, зуміти… Летівши вниз і падаючи ниць. Ти не змінився… просто […]...
Моє місто харків твір.