Герасим’юк Василь – Зронила шиття
Зронила шиття
І навіть не глянула долі.
Про нитку найтоншу
Не знає найтонше єство.
І чорна коса,
Як ворон на Марсовім полі,
Паде на шитво.
Чому у космацьких узорах
На жовтому – жовте?
Не пальчики, сколоті дрібно,
Придумали їх.
Невже твої губи і руки
Спалахують доти,
Допоки ще губиться нитка
Узорів нових?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти Проступаєш, як осінній ліс Крізь імлу досвітню. А зворотна Є стезя?! А нитка вже ж іде! На горби накиньмо ці полотна – Слід наш, може, ангел віднайде....
- Герасим’юк Василь – Пряжа Той, хто крадьки зазирає у вікно, Хто високий і сивоокий двадцятої осені Двадцятого віку, Той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні. А ти ховаєшся, бо засинаєш біля куделі, Зронивши веретено… Назирці іду за тобою, Бо прядеться моя нитка із твоєї куделі, Яку носиш за поясом. Сива нитка із перемішаної чорної з білою […]...
- Мар’яна Невиліковна – Тридцять шість крапка шість Тридцять шість крапка шість у періоді – Надстабільність твоєї байдужості – Губить лінію, губиться дуже і В губи тулиться першим приводом Для весни… нам не стати колишніми, Нам не статися, ні, не бреши собі Твої шизи залишаться шизами, Твої віри осядуть віршами… Тричі шість, три чи шість… чіткість зрушено. Я змерзаю, я в губи… зігрій […]...
- Дмитро Павличко – “Я буду на світі… “ Я буду на світі, Допоки незнане світло І обличчі твоєму світить. Я житиму доти, Допоки горіти буде Долоні твоєї дотик....
- Олександр Олесь – “Невже твої уста-коралі… “ Невже твої уста-коралі У моря щастя я знайду?.. Невже твої гадюки-руки Мене, як лози, обів’ють?.. Невже мене чекають знову Зітхання, зустрічи, пісні, Квітки надій в тернах розпуки І ніжних уст твоїх: “Люблю… “ 1907...
- Герасим’юк Василь – Над нами інший лік епох Над нами інший лік епох, Душі і праху. Ми світ поділимо на двох. Безмежжя – птаху. Мені – в узорах давніх меж – Поля-полотна. В якому часі ти живеш, Душе безродна? Заліг он на найближчій з нив Й шипить, сновида: “За нивку цю весь піт пролив Мій дідо в жида”. Помер той дід і той […]...
- Павло Мовчан – Шиття хрестиком і гладдю Цей шум колисковий загойдував розум І сім’ям березовим простір кропив… Ще дихала пам’ять гранітним морозом, Збігали вапном побілілі стовпи. Ще дихала хвоя густим нафталіном Та глиці ошурки тяглись до руки; Магнітні малюнки, майбутні відміни В блакиті лункій малювали гілки. І погляд відгадував стежку торішню По рисці в повітрі, по нитці в тканині: Полотна ті ж […]...
- Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
- Василь Стус – Терпи, терпи Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, Сталить твій дух – тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, Ніхто не зіб’є з власної тропи. На ній і стій, і стрій – допоки скону, Допоки світу й сонця – стій і стій. Хай шлях – до раю, пекла чи полону – Усе пройди і […]...
- Юрій Андрухович – Промовляння самотній … і хоча все золото світу не варте твого мізинця І тільки для тебе жовто горять сьогодні сади Губи твої холодні наче прозорі вінця Яких ніхто не торкався прагнучи світла й води Губи твої неспиті а все ж таємниця квітки Сповита в них і забута допоки живеш сама Вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу […]...
- Василь Стус – Мов лебединя, розкрилила Мов лебединя, розкрилила Тонкоголосі дві руки, Ледь теплі губи притулила Мені до змерзлої щоки, Сльозою темінь пронизала, В пропасниці чи маячні Казала щось – не доказала. Мов на антоновім огні, Не чув нічого і не бачив, В останньому зусиллі зміг Збагнути: все. Тебе я втрачу, Ось тільки заверну за ріг....
- Герасим’юк Василь – Все відбулося Все відбулося. Вже пора й додому. Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас. Ви нагадали: “Бавитись не час. Все по живому, хлопче, по живому”. О, ви зуміли правду воскресити, Допоки молоді “ні се, ні те”, Й тепер з безсмертним співом летите До гнізд, в недавні роки міцно звитих....
- Василь Стус – Невже ти народився, чоловіче Невже ти народився, чоловіче, Щоб зазирати в келію мою? Невже т в о є життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою На цій безрадісній сумній роботі, Де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, Твоїм нещастям серце пойнялось Моє недужне. Ти ж – за мене вдвоє Нещасніший. Я […]...
- Герасим’юк Василь – Гой Великий ворожбит живе в Карпатах. Він ще живе. Його назвали – Гой -. Він ще не має права помирати – Хай світ не той. Хай навіть дух не той. Він ще уздрить у темнім закамарку Увесь мій недорід, увесь мій бруд. І він ще скаже: повтирайся, шмарку, – Ти вже ногою там, хоч друга – […]...
- Герасим’юк Василь – Ніч то вельможна, то тривожна Ніч то вельможна, то тривожна, То осоружна, то острожна, То химородна, то хмільна. Невже і ця тривога ложна? Любить чи вижити не можна. Нехай болить кровина кожна, Нехай свистить душа безбожна У чарці, випитій до дна. Хто скло зубами гриз, хто кригу Примножував родинну цтіху Вуйкам з ученої двірні. Невже не стане не до сміху? […]...
- Герасим’юк Василь – Я жив у пні обпаленім Я жив у пні обпаленім, Як вуж. В отарі крадьки вим’я ссав овече. Вмирав вояк безвусий, безоруж. Вповзав мій жаль в пробиті груди, в плечі. І я закільцювався і поник. В різьблену тьму гули пробиті скали. В холодних дірах засвітив мій лик, Допоки сонні звірі заспівали....
- Іван Андрусяк – прощання смислу – вирок і пророцтво Прощання смислу – вирок і пророцтво Словам не доторкнутися до слів Допоки губи вимочивши оцтом Не заговориш: істина – в землі Її прозорих крил тонка рослина Ще проростає зрошена в собі А ти живеш допоки біль нахлине Прокинешся – на те вона і біль І погляду розтуленим огромом Зриваєш листя кроплених дощів Не знаючи що […]...
- Василь Стус – Цей біль – як алкоголь агоній Цей біль – як алкоголь агоній, Як вимерзлий до хрусту жаль. Передруковуйте прокльони І переписуйте печаль. Давно забуто, що є – жити, I що є – світ, і що є – ти. У власне тіло увійти Дано лише несамовитим. А ти ще довго сатаній, Ще довго сатаній, допоки Помреш, відчувши власні кроки На сивій голові […]...
- Герасим’юк Василь – Білими волічками Білими волічками Ноги твої обів’ю, Чорними волічками Волосся твоє зав’ю, Червоними волічками Обів’ю твій стан, А зелені покладу на брови, А сині покладу на вії, А груди твої і руки Знову білими обів’ю, Найбілішими волічками. А потім із горищ усіх Позношу усі волічки І тебе обвивати буду, Щоб ти була в кожному килимі, На кожній […]...
- Герасим’юк Василь – І не повернешся повік І не повернешся повік З пустелі у гаї. Цей рік, твій тридцять третій рік, Припав на рік змії. Не сатана тебе терзав, Скоряв не Азазель. Твій голод – жовтий дух отав – Не чорний дух пустель. Допоки ти ще людський син, Ти не підеш один, Бо ще підводить із колін Наш затонулий дзвін. Вертатись до […]...
- Дмитро Павличко – “дівчино моя мила… “ Дівчино моя мила, Ти блискавкою брови Сонце мені затьмила. Глянь, чаклування дівчаче, – Шукає поводиря Серце моє незряче. Може, на переходах Ти руку йому даси, Ніжну й легку, як подих. Доти життя, допоки Ти будеш його вести – Хоч би й чотири кроки!...
- Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
- Василь Симоненко – “Земле рідна! Мозок мій світліє… “ Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай його земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість […]...
- “Народні оповідання” Марка Вовчка – гірка правда шиття тих часів Дві книжки оповідань Марка Вовчка мали назву “Народні оповідання”, яка промовляє сама за себе. У своїх творах письменниця зобразила життя народу, не прикрашуючи його, вона показала те, що бачила сама, те, що чула від людей. Тому, можливо, ці твори і сприймаються так: сповненими щирості, справжніх почуттів, горя та радості. На жаль, на тому історичному етапі […]...
- Що я дізнався про шиття сільської бідноти з оповідання Остапа Вишні “Перший диктант” Що я дізнався про шиття сільської бідноти з оповідання Остапа Вишні “Перший диктант” Є письменники, які залишаються тільки у своєму часі. Нащадки їх мало читають, а то й не згадують зовсім. Твори Остапа Вишні мають іншу долю – нам їх цікаво читати. Так, прочитавши оповідання Остапа Вишні “Перший диктант”, я багато цікавого дізнався про минуле […]...
- Василь Стус – Вертеп ВЕРТЕП На першому поверсі – двоє людей на другому – їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що й не добереш, де люди, а де лиш тіні. Внизу проказують: нам з тобою жити в любові й радості. Вгорі повторюють: мав би ніж – зарізав би як собаку. Потім на кін виходить хтось третій і починає […]...
- Герасим’юк Василь – На весіллі Малий у вишитій сорочці, Він заглядав під всі столи. Гонорний був, бо старші хлопці Уперше в хованки взяли. Та надійшла найбільша радість: Настала і його пора, Бо випало йому ховатись. Йому – ховатись! Гра є гра. Малий у тлумі многолюднім Тихцем прокрався до музик І заховався там за бубном – О, він облюбував тайник! Музика […]...
- Микола Руденко – Коваль Людота Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово – маємо людину. А слів бракує – не твоя вина: Людська душа не помирає доти, Допоки не вмирають імена – Як напис на мечі: “Коваль Людота”. Іржавий меч знайшли серед полів (Руків’я срібне зблиснуло під […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі… “ Чорні від страждання мої ночі, Білі від скорботи мої дні Впали у твої свавільні очі, Жадібні, глибокі і чудні. Я тебе не хочу обминути, Я тебе не смію обійти. Дай мені губами зачерпнути Ніжної твоєї доброти. Диких орд незлічені навали Розтрощили пращури мої, Щоб несла ти гордо і зухвало Груди недоторкані свої. Щоб горіли маками […]...
- Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс Все ж озирнувся ліс – Я вже й не кличу – Спинився і стоїть. І я заснув… Немовби хтось Погладив По обличчю – Отак я прокидатися забув. І все ж дано. І хай ця мить лукавить. Та що ця мить! – цей день, Цей рік, Цей вік. І все ж Мені повірить ліс. І навіть […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина?..” Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Герасим’юк Василь – Прадід Космач іноді видається мені Древнішим від Києва… А в якому столітті загублене Його заплічне мале село, Де з прадіда Всі з усіма родичі? Прадіда знають, а хто Розкаже про його тата? А той же помер на початку двадцятого віку. Обхопив голову руками І “віддав чортові душу” – Так говорили, бо це сталося На виборах до […]...
- Василь Симоненко – Піч Лиже полум’я жовте черево, Важкувато сопе димар, Галасує від болю дерево, Піднімаючись димом до хмар. Бубонять рогачі і кочерги – Щось пригадують з давнини, І чекають покірно черги Засмаглілі горшки й чавуни. З тітки полум’я сон злизало, Тітка гладить рукою глек, Теплий ватяник зав’язала На застужений свій поперек. Біга тітка із кухні в сіни, З-під […]...
- Василь Симоненко – дід умер От і все. Поховали старезного діда, Закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане І ранком не піде Із косою під гору круту. І не стане мантачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки. От і все. Поховали хорошу […]...
- Герасим’юк Василь – Не відав, ні, той вершник, хто і нащо Не відав, ні, той вершник, хто і нащо Збивав його на землю, як в кіно. Чекала ти його, дітородяща. На пагорбах білила полотно. Я знаю: ти заламувала руки. Я знаю: ти ридала на валу. Я бачу: він у космосі розлуки Шукає землю Голу і малу. Скажи мені: коли ти зрозуміла, Що падати йому? Йому. Йому. […]...
- Василь Стус – Як страшно відкриватися добру Як страшно відкриватися добру. Як страшно зізнаватись, що людина Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, Коли вона захована помре У темряві, щоб нишком відвезти На цвинтар душ, і щастя запопасти, Якого вже до ран не прикладеш. Як вабить зло. Як вабить гріх – піти Світ-за-очі, повіятися з вітром І власної подоби утекти, Мов […]...
- Герасим’юк Василь – Якщо в дальньому зимовому лісі Якщо в дальньому зимовому лісі Чути серед ночі Тихий дівочий спів, Значить, там є школа, В якій вчаться дівчата. Невже в тому лісі не стріляють І не перев’язують рани, Не кричать і не плачуть? Невже то співоча школа за снігами Й за смереками? Якщо навіть немає вітру, Тихий спів кудись відлітає, Щоб за півжиття повернутися. […]...
- Василь Стус – То як тобі пенати? То як тобі пенати? Тягнись, як шарий віл. Десь шамотить Хрещатик І кішлиться Поділ. Подзенькують трамваї, Автобуси снують, Оденки десь справляють, Пиячать і жують. І п’ють моє здоров’я І многая літа. Край мого узголов’я Мати пресвята Маною сновигає, Ні оком не змигне, Сліпа рука блукає – Відшукує мене. Шепочуть спраглі губи: Синочку, сину мій, За […]...
Українське це модно твір.