Головні мотиви творчості Ліни Костенко


Ліна Костенко… У цьому імені – наша совість, наш дух, наша історія.

До історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам’ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Витоки творчості поетеси – з енциклопедії життя народу, з фольклору – духовної сили і краси, з того грунту, на якому виростають і література, і театр, і музика, і живопис.

Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витравляли, випалювали, відбивали. Але вона – живе. У Ліни Костенко історія – це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гордості, гідності людської.

Уся творчість Ліни Костенко – туга за ідеалом, за ідеалами, сором за знецінену, розтоптану людину.

Епоха несприятлива – ламає іще в колисці геніям хребти.

У піднесеностях, гармонії і в дисонансах епохи поетеса залишається сама собою, її світ розкрито усім зустрічним вітрам. Скільки ніжної сили й пекельної непоступливості в одній людині, який безмір душі, бо, справді:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишається у спадок твоєму народові, а відтак і людству? Ці роздуми проходять через напливи духовних випробувань,

через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню:

Твоє страждання – особиста справа.

Твоє мистецтво – радощі для всіх.

У книжці “Сад нетанучих скульптур” звучить тривога за долю людства, людяного в людині, ще виразнішим стає самоцінність людського існування:

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!

Приреченість людини підтвердила Чорнобильська трагедія, яка змусила міряти наш час невідхильним питанням: бути чи не бути людській цивілізації та й усьому людству:

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хто загинув.

В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.

Розбився корабель. Горять Галапагоси.

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Турбує поетесу і духовний Чорнобиль, який давно вже почався. У віршах “Ой ні, ще рано думати про все”, “Жонглює будень святістю і свинством” мовиться про виживання цілої літератури, а то й культури. Ліна Костенко, звертаючись до своїх сучасників, переконує:

Не треба думати мізерно.

Безсмертя є ще де-не-де.

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

Душа поетеси болить за втрату історичної пам’яті, пам’яті роду, пам’яті народу:

Дощу і снігу наковтався комин,

І тин упав, навіщо городить?

Жив у тій хаті сивий-сивий спомин,

Улітку він під грушею сидить.

І не треба роз’яснень, що перед нами покинута хата, і не треба розчулених зітхань з приводу того, що ця пустка – трагедія для цілого народу. Про це свідчить “і хата, і тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де”, бо “все згадує себе в свою найкращу пору”:

І стежка, по якій вже тільки сніг іде.

Почуття власної провини немов виболює такі твори Ліни Костенко. Нездоланна міць простого народу – ще один мотив у творчості поетеси. Вірш “Пастораль XX сторіччя” – осуд безжальної потворності і дикої неприродної війни:

Хрести дубові туляться в берізках.

Квітує поле в пахощах медових.

Прославши скатерті при обелісках,

Своїх солдатів поминають вдови.

У час повільного духовного забуття народного генія з’являється роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”. Книга ця вирує соціальними і звичайними людськими пристрастями, тут сусідствують благородство і підступність, вірність і зрада, відвага й боягузство, лицарська звитяга і хитре пристосовництво – всі загальнолюдські моральні проблеми. В образі головної героїні твору звучить ідея безсмертя Слова і Пісні, самого Народу:

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Мудрими людьми мовлено, що нація як така не існує без носіїв величного творчого початку, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має такий цвіт. Найяскравіший серед цього – поетеса Ліна Костенко. її вірші – неоціненний скарб людяності, інтелекту, сили духу Й доброти:

Не забувайте незабутнє

І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі,

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі.

Ці рядки звучать як пересторога. Читаючи твори поетеси, входиш у надзвичайно багатий світ її поезії, співпереживаєш, включаєшся в боротьбу добра і зла, справедливості й несправедливості, людського і нелюдського, захоплюєшся мелодійністю рідної мови. Рядки поезії Ліни Костенко звучать як моральна настанова молоді:

… Не бійся прикрого рядка.

Прозрінь на бійся, бо вони, як ліки,

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.

Людині бійся душу ошукать, бо в

Цьому схибиш – то уже навіки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Хто така надия кир'ян.
Ви зараз читаєте: Головні мотиви творчості Ліни Костенко