Горева Євгенія – Кит і слон, і ми, і пароплав (Збірка)
1977 рік, видавництво “Веселка”
КИТ, І СЛОН, І МИ, І ПАРОПЛАВ
Я так співав!
Я так стрибав!
Ні-ні,
То був не сон:
До мене йшов,
У гості йшов
Із слоненятком слон!
Я вмить
Великого
Стола
Біленько застелив.
Побіг приніс
Томатний сік
І в глечики налив.
Я швидко
Печива
Привіз
Аж два грузовики.
Купив бананів
Цілий віз
І цукру
Два мішки.
Сто в’язок
Бубликів
Узяв
І вже спішив назад…
Коли згадав:
А що,
Як слон
Та любить
Шоколад?
Ну, може, слон
Ну, може, так, як я.
Та, певно ж,
Любить шоколад
Маленьке слоненя!
І я купив
Ще й шоколад.
І я гукнув:
– Ура! –
Тоді приніс
Гучну трубу:
Хай слон собі загра.
Тоді побіг
Нарвав квіток –
Ну, оберемків п’ять.
Поклав у кошик
І майнув
Гостей
Своїх
Стрічать.
– до мене – слон!
– до мене – слон!
Так я гукав усім.
І раптом сів
І занімів:
– Не влізе слон у дім!
І я заплакав,
Затужив
Із кошиком в руці,
Що в мене
Двері замалі
І замалі стільці.
Іще слона
То як-не-як
Увів би, може, я.
Та вже
(Ну де! Ну як!)
Не влізе слоненя.
І я довгенько
Так сидів
І довго
Плакав я,-
Коли
До мене
Підійшло
Якесь мале хлоп’я.
– Я вам скажу,
Що вам робить,-
Сказав
Хлоп’як
Мені.-
(А прокатаєте мене
Безплатно
На слоні?..)
Давайте
Скличемо дітей
З усіх долин і гір
І візьмемо
Великий стіл
І винесем
Надвір!
І сядемо
Усі
За стіл.
От буде в нас
Обід!
Тут – ви,
Тут – я,
Отут – слони,
А отут-о –
Мій кит…
– Стривай, стривай,
Не поспішай!
Який тобі ще кит?
– Той,
Що до мене
В гості йде
За слоненям услід:
Кататься ж
Будуть
На слоні
Всі діти,
Ви
І я.
А хто
Кататиме, скажіть,
Слона і слоненя?
– Ну добре, добре,
Кит усіх,
Усіх нас поката.
А хто ж тоді нам
Поката
Великого
Кита?
Малий задумався.
І враз
Підскочив
І сказав:
– Я знаю хто!
– Я знаю хто!
Великий пароплав!
Я здивувався,
Засміявсь,
Я знову заспівав,
І я малого хлоп’ячка
Сто раз поцілував.
Я заспівав,
Я застрибав.
– Як добре,-
Я сказав,-
Що є
На світі
Кит,
І слон,
І ми,
І пароплав!
ІШОВ БУЛЬдОЗЕР
Ішов бульдозер по ліску,
Радів, що рано встав.
Ішов бульдозер до піску
І пісеньку співав:
– Ой скільки в мене гір піску
Ой скільки гір-гір-гар!
А вітер з неба: – Угу-гу!
У мене ж більше хмар.
– Мені, мій любий вітерцю,
До ділечка пора.
Ану візьмуся за оцю,-
Ого, яка гора!
– Ну що ти будеш тут робить
Із отаким хвальком?
Я вітер, знай, і я люблю
Погратися піском!
– Який ти, вітрику, чудний.
Нащо тобі пісок?
Ми тут з хазяїном моїм
Насадимо квіток.
От буде весело, скажи?
Тоді ти з неба скоч
Або від річки прибіжи
І грайся скільки хоч.
– Ну коли так, працюй ти тут,
Щоб тут усе цвіло.
А я вже небо підмету,
Щоб сонечко було.
І як взялися, як взялись,
Як тільки кожен вмів!
Бульдозер вирівняв пісок,
А вітер хмари змів.
Був день такий, що аж дзвенить!..
А зараз нічка тут.
Бульдозер спить, і вітер спить,-
А квітоньки ростуть.
А Я
ЩОСЬ ЗНАЮ!
(На німецький народний мотив)
А я казку знаю
Про бабусю Маю,
Що не варить їсти зроду,
Як огню немає.
А ще знаю другу
Про лелеку з лугу,
Що краваток не купує,
Як не в синю смугу.
А ще знаю третю
Про Славка в береті,
Що ніколи не озветься,
Як гукають Петю.
А четверту знаю,
Що водій трамваю
У метро не пустить левів,
Бо квитків не мають.
А ще знаю п’яту
Про зелену м’яту,
Що не йде до мене в гості,
Бо не взута к святу.
А ще знаю шосту
Про сову безхвосту,
Що в пожежниках не служить,
Бо малого зросту.
А ще знаю сьому
Про бабусю Тому,
Що не їде зроду з дому,
Як нема на чому.
А ще знаю восьму
Про високу сосну,
Що не грає з нами в жмурки,
Бо стрибає з мосту.
Знаю ще й дев’яту,
Знаю двадцять п’яту.
Як ніхто не хоче слухать,
То й нащо казати?
ЯКБИ У МЕНЕ ПЕСИК БУВ
Якби у мене песик був,
Зо мною в хаті жив,
Тоді б я песика свого
Всьому-всьому навчив.
Навчив би ліжко застелять,
Збивати подушки,
Солодкі яблука збивать
І поливать квітки.
Із парасолькою ходить,
Щоб на дощі не змок.
Шукати татові книжки
І дідові ціпок.
І ще навчив би я його
Бабуні шерсть мотать,
Гойдати братика мого,
Як він не хоче спать.
І телевізора умить
Вмикав би в мене він;
Як мамі треба щось купить,
То йшов би в магазин.
Я швидко вивчив би його
До тисячі лічить,-
Якби ж мені навчить кого
Мої уроки вчить.
ЗЕЛЕНІ КОНИКИ В ТРАВІ
Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
А в коників є скрипки дві,
Є скрипоньки в них дві.
В одного скрипонька дзвенить,
У другого співа.
А хто ж то музики їх вчить?
Зеленая трава.
Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
А в них є гойдалки не дві,
Не дві, а двісті дві.
Вони й вночі, як всі поснуть,
Гойдаються – диви!
А де ж ті гойдалки беруть?
В зеленої трави.
Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
Якби-то їм та брички дві,
Якби їм брички дві.
Вони б тоді – до цирку вдвох,-
Хто зможе, то злови! –
Коли б не жаль їм так, що – ох! –
Зеленої трави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Художний анализ вирша лебеди материнства.