Горева Євгенія – Кит і слон, і ми, і пароплав (Збірка)


1977 рік, видавництво “Веселка”

КИТ, І СЛОН, І МИ, І ПАРОПЛАВ
Я так співав!
Я так стрибав!
Ні-ні,
То був не сон:
До мене йшов,
У гості йшов
Із слоненятком слон!

Я вмить
Великого
Стола
Біленько застелив.
Побіг приніс
Томатний сік
І в глечики налив.

Я швидко
Печива
Привіз
Аж два грузовики.
Купив бананів
Цілий віз
І цукру
Два мішки.

Сто в’язок
Бубликів
Узяв
І вже спішив назад…
Коли згадав:
А що,
Як слон
Та любить
Шоколад?

Ну, може, слон
Іще не так,
Ну, може, так, як я.
Та, певно ж,
Любить шоколад
Маленьке слоненя!

І я купив
Ще й шоколад.
І я гукнув:
– Ура! –
Тоді приніс
Гучну трубу:
Хай слон собі загра.

Тоді побіг
Нарвав квіток –
Ну, оберемків п’ять.
Поклав у кошик
І майнув
Гостей
Своїх
Стрічать.

– до мене – слон!
– до мене – слон!
Так я гукав усім.
І раптом сів
І занімів:
– Не влізе слон у дім!

І я заплакав,
Затужив
Із кошиком в руці,
Що в мене
Двері замалі
І замалі стільці.

Іще слона
То як-не-як
Увів би, може, я.
Та вже ніяк
(Ну де! Ну як!)
Не влізе слоненя.

І я довгенько
Так сидів
І довго
Плакав я,-
Коли
До мене
Підійшло
Якесь мале хлоп’я.

– Я вам скажу,
Що вам робить,-
Сказав
Хлоп’як /> Мені.-
(А прокатаєте мене
Безплатно
На слоні?..)

Давайте
Скличемо дітей
З усіх долин і гір
І візьмемо
Великий стіл
І винесем
Надвір!
І сядемо
Усі
За стіл.
От буде в нас
Обід!
Тут – ви,
Тут – я,
Отут – слони,
А отут-о –
Мій кит…

– Стривай, стривай,
Не поспішай!
Який тобі ще кит?
– Той,
Що до мене
В гості йде
За слоненям услід:
Кататься ж
Будуть
На слоні
Всі діти,
Ви
І я.
А хто
Кататиме, скажіть,
Слона і слоненя?

– Ну добре, добре,
Кит усіх,
Усіх нас поката.
А хто ж тоді нам
Поката
Великого
Кита?

Малий задумався.
І враз
Підскочив
І сказав:
– Я знаю хто!
– Я знаю хто!
Великий пароплав!

Я здивувався,
Засміявсь,
Я знову заспівав,
І я малого хлоп’ячка
Сто раз поцілував.

Я заспівав,
Я застрибав.
– Як добре,-
Я сказав,-
Що є
На світі
Кит,
І слон,
І ми,
І пароплав!

ІШОВ БУЛЬдОЗЕР
Ішов бульдозер по ліску,
Радів, що рано встав.

Ішов бульдозер до піску
І пісеньку співав:

– Ой скільки в мене гір піску
Ой скільки гір-гір-гар!

А вітер з неба: – Угу-гу!
У мене ж більше хмар.

– Мені, мій любий вітерцю,
До ділечка пора.

Ану візьмуся за оцю,-
Ого, яка гора!

– Ну що ти будеш тут робить
Із отаким хвальком?

Я вітер, знай, і я люблю
Погратися піском!

– Який ти, вітрику, чудний.
Нащо тобі пісок?

Ми тут з хазяїном моїм
Насадимо квіток.

От буде весело, скажи?
Тоді ти з неба скоч

Або від річки прибіжи
І грайся скільки хоч.

– Ну коли так, працюй ти тут,
Щоб тут усе цвіло.

А я вже небо підмету,
Щоб сонечко було.

І як взялися, як взялись,
Як тільки кожен вмів!

Бульдозер вирівняв пісок,
А вітер хмари змів.

Був день такий, що аж дзвенить!..
А зараз нічка тут.

Бульдозер спить, і вітер спить,-
А квітоньки ростуть.

А Я
ЩОСЬ ЗНАЮ!
(На німецький народний мотив)
А я казку знаю
Про бабусю Маю,
Що не варить їсти зроду,
Як огню немає.

А ще знаю другу
Про лелеку з лугу,
Що краваток не купує,
Як не в синю смугу.

А ще знаю третю
Про Славка в береті,
Що ніколи не озветься,
Як гукають Петю.

А четверту знаю,
Що водій трамваю
У метро не пустить левів,
Бо квитків не мають.

А ще знаю п’яту
Про зелену м’яту,
Що не йде до мене в гості,
Бо не взута к святу.

А ще знаю шосту
Про сову безхвосту,
Що в пожежниках не служить,
Бо малого зросту.

А ще знаю сьому
Про бабусю Тому,
Що не їде зроду з дому,
Як нема на чому.

А ще знаю восьму
Про високу сосну,
Що не грає з нами в жмурки,
Бо стрибає з мосту.

Знаю ще й дев’яту,
Знаю двадцять п’яту.
Як ніхто не хоче слухать,
То й нащо казати?

ЯКБИ У МЕНЕ ПЕСИК БУВ
Якби у мене песик був,
Зо мною в хаті жив,
Тоді б я песика свого
Всьому-всьому навчив.

Навчив би ліжко застелять,
Збивати подушки,
Солодкі яблука збивать
І поливать квітки.

Із парасолькою ходить,
Щоб на дощі не змок.
Шукати татові книжки
І дідові ціпок.

І ще навчив би я його
Бабуні шерсть мотать,
Гойдати братика мого,
Як він не хоче спать.

І телевізора умить
Вмикав би в мене він;
Як мамі треба щось купить,
То йшов би в магазин.

Я швидко вивчив би його
До тисячі лічить,-
Якби ж мені навчить кого
Мої уроки вчить.

ЗЕЛЕНІ КОНИКИ В ТРАВІ
Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
А в коників є скрипки дві,
Є скрипоньки в них дві.

В одного скрипонька дзвенить,
У другого співа.
А хто ж то музики їх вчить?
Зеленая трава.

Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
А в них є гойдалки не дві,
Не дві, а двісті дві.

Вони й вночі, як всі поснуть,
Гойдаються – диви!
А де ж ті гойдалки беруть?
В зеленої трави.

Зелені коники в траві,
Два коники в траві.
Якби-то їм та брички дві,
Якби їм брички дві.

Вони б тоді – до цирку вдвох,-
Хто зможе, то злови! –
Коли б не жаль їм так, що – ох! –
Зеленої трави.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Художний анализ вирша лебеди материнства.
Ви зараз читаєте: Горева Євгенія – Кит і слон, і ми, і пароплав (Збірка)