Григорій Квітка-Основ’яненко – Маруся (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся”

1832 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).

Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і звичаї народу.

Головна ідея: оспівування високих морально-етичних якостей простої людини.

Головні герої твору: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі).

Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота – на весіллі подруги Маруся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду – Василь просить у Наума Дрота руки його дочки, проте дістає відмову – на другий день Наум Дрот пояснює Василеві причину відмови (Василя заберуть у солдати) – хлопець іде на заробітки, щоб на зароблені гроші знайти собі заміну в солдати – Маруся, збираючи в лісі гриби, потрапляє під зливу, застуджується й раптово помирає (за день до повернення Василя) – тяжко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, а згодом помирає – батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах.

Про твір: естетичним ідеалом Г. Квітки-Основ’яненка став образ головної героїні – Марусі, у якому втілено найкращі риси української дівчи-ни-селянки. її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня врода ідеалізована й змальована в народнопоетичному ключі: “Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бро-воньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте… “; “на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна”. У зображенні Марусі, окрім ознак сентименталізму, письменник широко використав ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційними вигуками, прислів’ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька!).

В образі Василя найяскравіше втілені риси сентименталізму – психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставання пари на кладовищі, переживання смерті Марусі, добровільний відхід від мирського життя.

Повість насичена позасюжетними елементами: українські народні звичаї, обряди – весілля, сватання з усталеним текстом, емоційними піснями, дотепними примовками. Вражає сцена похорону, народні голосіння в устах батьків виписані з етнографічною точністю. Майстерно змальовані в традиціях сентименталізму чудові пейзажі української ночі, елегійна картина ранку, що стали взірцем для багатьох поколінь письменників. Розлогі портретні характеристики персонажів, насичені фольклорними елементами, повчальні авторські відступи, репліки – це все становить етнографічне тло твору.

Григорій Квітка-Основ’яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його “батьком”, пізніше це ім’я поширилося і закріпилося надовго: “батько української прози”. За словами І. Франка, Квітка – “творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах” (Г. Дмитренко).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Григорій Квітка-Основ’яненко – Маруся (АНАЛІЗ)