Громадянський подвиг Василя Стуса

Після Шевченка, мабуть, не знала Україна такого поета з такою чесною та відкритою громадянською позицією, яким був Василь Стус. Він з’явився в той період, коли особливо гостро стала проблема вибору перед кожним інтелігентом: або ти граєш за правилами, продиктованими системою, і вчасно отримуєш свою “пайку” у вигляді заробітної платні, або свідомо кажеш “ні” і висловлюєш свої думки вголос, а не десь на кухні, і тоді ти точно знаєш, що може зробити з тобою державна система.

Важко бути таким, як Василь Стус, важко ось так зважено прийняти рішення не коритися системі, яка зневажала людину, і більше ніколи не змінювати цього рішення. І щоб згодом написати:

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті невідомих верст.

Одного разу ми їхали з мамою в потязі в одному купе з чоловіком (дуже високої посади), і він зізнався, що вчився разом зі Стусом, тільки на рік пізніше. Так от цей уже літній чоловік сказав, що він не розуміє Василя, не розуміє, чого той почав виступати: “Ну і жив би, як усі, ні, йому не треба, як усі, він чогось хотів більшого. Ну й отримав те, до чого йшов. Його ж не один раз попереджали, не захотів слухати, а даремно… ” Я щось таке несміливо сказав. Сказав, що він же був поетом, на що цей чоловік (директор солідного підприємства з Донецька) цілком справедливо, як йому здавалось, зауважив: “Ну і писав би собі вірші. Для чого писати щось проти влади? Влада – вона на те й потрібна, щоб нас у покорі держати. Бо анархія ж почнеться… ” Розмова увірвалась, а я зрозумів, що такому Стус – “без надабностєв”. Звичайно, цьому чоловікові з його керівного крісельця видніше. Українською мовою говорив і писав? А для чого? Донеччина, яка під час розвитку вугільної промисловості заполонилася заробітчанами із Росії, здебільшого розмовляє російською, ну не дуже російською, а “суржиком”, але ж мало розмовляє українською! От і Василь, мовляв, розмовляв би і писав російською. У нього ж була сім’я, син ріс, а він їх не пожалів. Мене до глибини душі вразили слова Стусового “землячка”, бо для мене Стус – це Людина, що навіть в умовах табірного життя зберегла почуття людської гідності, зберегла віру у свій народ:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя.

Він розумів, що приніс жертву заради спасіння наших душ, щоб ми колись прочитали й замислились над своїм життям, над долею України.

“Мамо, то що ж це виходить? Оце заради таких Василь Стус був у радянських таборах?” – звернувся я до матері. “Ні, сину, – сказала мама, – заради тебе, щоб не тільки шматком ковбаси ти був задоволений, а хотів би бути вільною людиною на своїй землі”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Громадянський подвиг Василя Стуса