Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова

(1946-1968)

Народився в м. Києві в родині російського письменника Володимира Кисельова. Навчався на факультеті іноземних мов Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Мав невиліковну хворобу крові, що передчасно обірвала його життя.

Поет, прозаїк. Писав вірші російською мовою і тільки в останній рік життя почав писати й українською (українську мову і культуру знав і любив з дитинства, в родині панував справжній культ Шевченка).

Друкувався в журналах “Новий мир” та “Радуга”, Українська поезія Кисельова побачила світ у журналах “Дніпро”, “Ранок”, “Вітчизна”, газеті “Літературна Україна”. Збірки письменника з’явилися тільки після його смерті: “Стихи. Вірші”. (1970), “Последняя песня. Остання пісня” (1979), “Тільки двічі живемо. Вірші, проза, спогади про поета” (1991).

Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова

Творча зірка Леоніда Кисельова зійшла на небосхил української поезії за зіркою Василя Симоненка, щоб з такою ж силою понести людям живе слово Поета із Божої ласки. Це слово вражає проникливим ліризмом і палким патріотизмом, поетичною філософією державотворення і своєю рятувальною суттю.

Леонід Киселів був поетом двох мов, бо перші його вірші, відверто-сміливі й знакові, написані російською. Але вони несли потужний заряд українськості речника національно-державницької

ідеї, символа свого часу: “… все на свете – только песня // На украинском языке”. Від цього щирого відкриття – зізнання пройде час до осягнення суті:

Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей, –

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

… … … … … … … … … … … … …

Тільки би вона донесла сина

До свого народу, до людей.

(“Катерина”)

Яка глибинна думка криється у цьому узагальненні: уберегти сутнє нації, щоби своїм гожим нащаддям підмогти Україні-матері, аби жити їй, не пережити! Митець справжній, небуденний, Л. Кисельов йшов творчим шляхом, осяяним сонцем Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він сприйняв від свого великого вчителя життя і поезії основний заповіт – підтверджувати власним життям виболені строфи. Тому так вражають нас поезії, сповнені чистотою думання, відвертістю про головне і тихою юначою мудрістю:

Пам’ятайте серцем: наша мова – пісня,

І в словах – любов.

Кожен вірш його цільної й світлої поезії – про найголовніше, про найсуттєвіше:

Треба Вкраїни. Надій і суму

Селянських хат і курних шляхів.

Треба землі, де завжди пульсує

Шевченкове серце, Шевченків гнів.

Громадянська лірика Леоніда Кисельова вражає своєю силою, яку він черпав із споконвічного патріотизму української нації. І в цьому – пафос тієї істини, що вимагає найвищої сплати за себе – ціною життя. Двадцять два роки судилося прожити київському поетові-лицарю, українському Майстрові слова з піснею у душі. Цю пісню, виплекану під серцем, він присвятив своїй України, вклавши у співучі слова і любов, і тривогу, і біль, і сподівання, і пересторогу нових випробувань українства на життєву мудрість. Вже тоді, у далекі шістдесяті, поетові прозоро бачилися переможні повстання державної України:

Історія не є ракетний жах,

Вона мов шлях від чужини до хати.

І щастя буде. Тільки ви не дайте,

Не дайте, щоб впилася від ножа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Бережи природу на весні.
Ви зараз читаєте: Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова