Гунасена Вітана – Чарівна сопілка

Казка про сингальського хлопчика Тайні. Переказ із сингальської Валерія дородніцина і Олега Микитенка.

На далекому острові серед безмежного Індійського океану жив собі в одному селі хлопчик на ім’я Тайні. Не було у нього ані тата, ані мами, вони померли, коли Тайні був ще зовсім маленький. Він так і не пам’ятав, як потрапив у дім старости села і як почав там працювати. В селі мало хто знав ім’я хлопчика і кликали його просто Малий.
Старостиха казала сусідам, що вони з чоловіком купили Тайні у якихось перехожих людей. Малий ріс добрим і слухняним хлопцем. Як тільки сходило сонечко, він забирав буйволів свого суворого господаря, гнав їх на рисове поле, а ввечері приганяв додому.
Після цього йому доводилося ще чимало поратися по господарству, аж поки на землю спускалася ніч і всі лягали спати. Не диво, що Тайні більше подобалося пасти буйволів у полі, аніж тяжко робити в хазяйському домі, де йому щодня перепадали штурхани й потиличники від старости і його жінки. Обоє були дуже лихі й недобрі люди. Через це Тайні й любив ще вдосвіта забирати худобу і проводити з нею цілісінький день у полі.
З одного боку до поля підступала зелена стіна густого лісу – джунглів. З другого тяглася низка таких гарних і високих гір, що здавалось, ніби вони сягають місяця, сонця й зірок. долиною біля підніжжя гір протікала річка, і хвильки плюскотіли в ній, мов музика. У Тайні була маленька сопілка, і, поки худоба паслася, хлопчик грав на ній. Буйволам подобалися звуки сопілки, під її музику співали пташки і танцювали дикі звірі.
Та одного разу сталася біда. Староста примчав на рисове поле, вихопив у Тайні сопілку з рук і потрощив на шматки! Звірі розбіглися, пташки пурхнули на всі боки, а буйволи похмуро вичікували, що буде далі, лежачи, як завжди, у воді по самі очі.
Староста дуже гнівався і репетував щосили.
– Ну, Малий, якщо ти ще посмієш грати на своїй сопілці, я з тебе шкуру спущу! Хіба не знаєш, що мені не спиться, коли ти свистиш у цю дудку? – люто вигукнув він і подався додому досипати.
Тайні стало сумно і самотньо без сопілочки, їсти хотілося ще дужче, ніж завжди, і він не знав, що робити. Та минуло кілька днів, і якось підійшов до нього в полі незнайомий дідусь.
Він простягнув Тайні іншу сопілку й мовив:
– Ану ж бо, хлопчику, загадай що-небудь, подми в цю сопілку – і твоє бажання здійсниться!
І з цими словами дідусь пішов собі далі.
Малий пастушок почував себе найщасливішою людиною в світі! Коли звірі побачили, що у Тайні нова сопілка, вони підступили зовсім близько, бо їм цікаво було поглянути на неї.
Тайні заплющив очі й загадав:
– Я хочу, щоб і в моїх друзів, і в мене було вдосталь їжі!
А після того, як загадав бажання, заграв на сопілці.
Закінчивши грати, хлопчик розплющив очі. Зовсім близько перед ним стояла таця з наїдками, фруктами та різноманітними ласощами. Перед буйволами лежали оберемки запашної трави, а поруч – усяка їжа для звірів і для птахів.
Тайні знову заплющив очі й загадав нове бажання.
– Я хочу, щоб по небу пливли різнокольорові хмарки! – про мовив він і заграв на сопілці.
А коли розплющив очі, то побачив прекрасне блакитне небо, а на ньому – яскраві й барвисті хмарки. З-за них саме визирнуло сонце, і вони вигравали, мов веселка.
Тайні подумав і загадав ще одне бажання:
– Я хочу, щоб усі-усі дерева – і великі, й малі – негайно за цвіли! – і знову заграв на своїй чарівній сопілці.
Це його бажання теж здійснилося! Коли хлопчик розплющив очі, то побачив, що дерева навкруги всіяні червоними, жовтими, рожевими, синіми, фіолетовими, блакитними квітами.
“Як дивно! Всі мої бажання здійснюються. Що ж мені ще загадати?” – подумав він і замислився.
Аж ось у голові в нього промайнула гарна думка.
– Я хочу так заграти, щоб сопілка зібрала сюди хижих звірів з усієї околиці, з усіх нір і лігов!
Тайні знову дмухнув у сопілку, і одразу ж дикі звірі почали збігатися на поле й ставати довкола хлопчика. Були тут хижі тигри, були люті вовки, були й інші великі й малі звірі, приповзли навіть змії, повні смертельної отрути. дивно, але опинилися серед звірів і староста та його жінка. Вони обоє гавкали, наче собаки, а з очей у них котилися сльози.
Одні звірі грізно ревіли, інші гарчали, деякі шипіли, і всі разом без упину танцювали під звуки сопілки.
Та ось хлопчик перестав грати. Звірі одразу ж замовкли, спинились і задивились на Тайні та його чарівну сопілку. Тільки староста зі своєю жінкою уп’ялися очима в землю.
– Усі ви, мабуть, втомилися танцювати й галасувати. Тож коли я знову заграю, хай усі хижі й жорстокі звірі, які тут є, повертаються в джунглі до своїх лігов,- промовив Тайні і перепитав: – Ви мене добре зрозуміли?
Знову пролунали звуки сопілки, і звірі прожогом кинулися до лісу. А староста і його жінка чомусь подалися першими.
Коли всі розбіглися, Тайні перестав грати і повернувся до худоби. Потім глянув у бік села й промовив:
– Я грав на сопілці, щоб дикі звірі повернулися до лісу. А мій господар з господинею побігли разом із ними. Що ж тепер робити?
Коли сонечко хилилося за обрій, Тайні погнав худобу до садиби свого господаря. В хаті було порожньо. Хлопчику стало сумно й самотньо. Він подумав-подумав і тихо сказав:
– Як же я житиму сам-один у цьому домі без старости і його жінки? Хоч вони й недобрі люди, та все ж ми стільки прожили разом…
Сльози покотилися у нього по щоках.
За кілька хвилин хлопчик перестав плакати, взяв сопілку, заплющив очі й загадав бажання:
– Нехай господарі цього дому позбудуться своїх лихих звичок! Хай стануть добрими і привітними! Хай навчаться любити інших людей! Тоді ми зможемо щасливо жити в цьому домі.
Незабаром староста і його жінка повернулися з лісу, і відтоді вони зажили весело й щасливо.

Ви зараз читаєте: Гунасена Вітана – Чарівна сопілка