І мертвим, і живим, і ненародженим… (скорочено) – Шевченко Тарас

1814-1861
Поема

Коли минає Божий день, усі потомлені люди спочивають. Тільки оповідач, ліричний герой твору, і день і ніч плаче, бо кругом нього

Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають. Людей запрягають В тяжкі ярма…

Ліричний герой просить своїх земляків – ліберальних панів – схаменутися, “полюбити щирим серцем” рідну країну, не шукати щастя й волі у чужих краях, бо “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

Однак ті, що найбільше кричать про своє прагнення не коритися неправді, нічого не роблять для України. Більше того, вони, як перше, “деруть шкуру” з “братів незрящих, гречкосіїв”.

Краще б лжепатріоти, які шанують лише все іноземне, і не поверталися додому. Звертаючись до ліберального панства, поет закликає, поки ще не пізно, замислитися над тим, що чекає його в майбутньому:

Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люди. Настане суд, заговорять І дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море дітей ваших…

I

Гіркою іронією пройняті рядки твору, де йдеться про властиве українському панству плазування перед іноземними авторитетами. Відсутність національної свідомості проявляється, зокрема, і в перекрученні власної історії, засвоєнні хибних концепцій історичного розвитку країни:

Німець скаже: “Ви моголи”. “Моголи! моголи!”

Золотого Тамерлана Онучата голі.

Німець скаже: “Ви слав’яне”. “Слав’яне! слав’яне!” Славних прадідів великих Правнуки погані!

А реальна історія складалася не лите зі слави та з витяжних подвигів, адже були в ній і ганебні сторінки:

Раби, подножки, грязь Москви Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.

Не слід пишатися з того, що українці виборювали колись славу Москві і Варшаві, адже обидві ці держави прагнули поневолити Україну:

Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!

І хіба не ганьба для України, що на Запорозькій Січі, де земля щедро напоєна козацькою кров’ю, німці-колоністи садять картоплю.

Поет закликає згадати про чорні часи, коли Україна позбулася волі, коли розпинали борців за її незалежність. А вивчаючи чужу славу і історію, не слід забувати й своєї:

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь.

На закінчення твору поет висловлює думку, що тільки в національній єдності і братерстві майбутнє його Вітчизни:

І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Шанобливе ставлення до природи у повісті стельмаха.
Ви зараз читаєте: І мертвим, і живим, і ненародженим… (скорочено) – Шевченко Тарас