“И скучно и грустно, и некому руку подать… ” (За творами М. Ю. Лермонтова)
Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лермонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як “один”, “самотній” (“Белеет парус одинокий… “, “Выхожу один я на дорогу… “, “На севере диком стоит одиноко… “). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Самозреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах, як, наприклад, у вірші “И скучно и грустно, и некому руку подать… “
Ліричний герой М. Лермонтова мучиться від усвідомлення неможливості
Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть.
Поет розумів, що втеча від суспільства нереальна і позбавлена змісту. Чим пильніше він вдивлявся в життя, тим ясніше ставало, що особисто він не може бути байдужим до бід людських. Зі злом треба боротися, а не утікати від нього. Бездіяльність примирює з існуючою несправедливістю, вона обумовлює самотність і прагнення жити в замкненому світі власного “я”. І найстрашніше – породжує байдужість до світу й людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. У творі “Дума”
Печально я гляжу на наше поколенье!
Его грядущее – иль пусто, иль темно…
Трохи інакше сприймає долю свого покоління герой твору “Герой нашого часу”. Один із його персонажів, Грушницький, належить до світського товариства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорін же, приймаючи умови гри, знаходиться ніби над суспільством, розуміючи, що там миготять образи бездушних людей, пристойністю стягнуті маски. Але саме Печорін, на думку автора, зібрав у собі всі вади “нашого покоління”.
Поезія М. Ю. Лермонтова була відповіддю на болючі питання сучасності, лишається вона злободенною й тепер. Так, в образі Мцирі поет показав нового героя, що одержимий ідеєю свободи і мужньо бореться за здійснення свого ідеалу:
Я мало жил, и жил в плену.
Таких две жизни за одну,
Но только полную тревог,
Я променял би, если б мог.
Боротьба – ось той моральний заповіт, що повинен визначати життя, поведінку, вчинки і думки поета і людини.
Ми не помилимося, якщо скажемо, що парус в одноіменному вірші М. Ю. Лермонтова символізує сильну й незалежну особистість, її самотність і трудність шляху, невпинні пошуки мети й сенсу життя. Самотній парус є втіленням абсолютної свободи:
Увы! – он счастия не ищет
И не от счастия бежит!
Тема самотності у М. Лермонтова поєднується і з темою кохання. Ось і у вірші “Я не принижуся перед тобою… ” він говорить:
Начну обманывать безбожно,
Чтоб не любить, как я любил,
Иль женщин уважать возможно,
Когда мне ангел изменил?
Чи не те саме трапилося колись з Печоріним, зробило його жорстоким у ставленні й до княжни Мері, і до Бели?
І ліричний герой поезій, і Печорін у своїй самотності тягнуться до природи, вміють бачити її красу. Але й тут тема самотності звучить із незвичайною силою:
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит;
Ночь тиха. Пустиня внемлет Богу,
И звезда с звездою говорит.
Щоразу, читаючи твори М. Ю. Лермонтова, я знову і знову замислююся над його долею. Мені стає трохи прикро від того, що ще в юності поет немов пророкував свою долю в одному з віршів, який, по суті, став програмовим:
Нет, я не Байрон, я другой
Еще неведомый избранник,
Как он, гонимый миром странник,
Но только с русскою душой.
Можливо, й справді кожен митець завжди залишається самотнім, оскільки набагато випереджає своє покоління, здатний дивитися далеко вперед, помічати те, чого ніхто не бачить…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Література в західній україні празька щкола.