Ідея служіння митця народові в творчості Лесі Українки

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Леся Українка

“Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово”, – так наставляє нас книга книг – Біблія. А наш національний геній і пророк Тарас Шевченко, продовжуючи цю геніальну думку, стверджує:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує! Знать, од бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!

Роздуми про роль слова в житті суспільства, про призначення митця присутні й у творчості геніальної української поетеси, гідної дочки свого народу – Лесі Українки.

У поемі “Давня казка” підкреслюється, що поезія повинна бути “і дзвінкою, і гучною, бо розходиться по світу стоголосою луною”. Свого героя поетеса зображує таким:

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, –

От собі – людина божа!

Отже це була звичайна на вигляд людина, та ще й фізично хвора. Цим поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. За незвичайну здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. В юності він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув “в таємні світи надхмарні”. Але вже й тоді приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його.

Тематика пісень митця розширюється: ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. Найкращі свої вірші поет створив, коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликами до розправи з народними кривдниками:

… Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?

Тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. В ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. У цей час співець постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. Це горда, безкорислива, саможертовна людина.

Отже, служіння літератури поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться,

То скінчиться давня казка,

А настане правда нова.

Зброєю в здобутті правди для поета є слово. Леся Українка в поезії “На вічну пам’ять листочкові, спаленому приятельською рукою в непевні часи” створює образ палкої пісні. Породжена любов’ю і ненавистю пісня вибухає в серці поетеси пожаром, виривається до людей, запалює в них вогонь найкращих почуттів. Занадто палка, вона своїм вогнем вічно грітиме людські серця.

Продовжує цю ідею вірш “Слово, чому ти не твердая криця”. Письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, “знімати вражі голови з плеч”. Поетеса запевняє, що ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця. І воно, щире, вистраждане всім життям, стає міцною зброєю.

Образ поета, який розриває завісу самотності і ворожого оточення, іде важкими й складними дорогами від перемоги до перемоги, пробиваючись до народу і віддаючи свій талант, своє життя в ім’я його світлого майбутнього, постає в розділі “Відгуки” із збірки “Думи і мрії”.

Спадкоємницею народних співців-кобзарів, своїх великих попередників, прагне бути Леся Українка, як вона про це пише в поезії “На столітній ювілей української літератури”. Проникнення в думки і мрії народу, саможертовність на і його тернистих шляхах до світлого майбутнього, принциповість, чесність – ось якості українського поета, нащадка тих співців, у яких

Чоло не вінчали лавровії віти,

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,

На яких “не сіяли жупани-лудани”.

Але дуже часто “дзвеніли кайдани”.

Своє розуміння поезії і як романтичної мрії, і як результату важкої, виснажливої праці Леся Українка розкриває у вірші “То be or not to be?..”, написаного за мотивами гамлетівського монологу “Бути чи не бути?..” Але трагедія Гамлета тут переноситься в іншу площину – бути чи не бути поетом, якими шляхами йти до народу, як втілити свою мрію в живі, потрібні, зрозумілі людям образи. Образ слова, поезії у вірші “Зоря поезії” асоціюється з образом зорі, що “вставала вогнем опівночі, шлях прокладала ясний через темне бурхливе море і чарувала новою надією втомлені очі”. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, надає сили до життя.

Зірка таланту Лесі Українки засвітилася в країні поезії, де переплелися щастя і горе, успіх і сльози, спів і ридання. Але письменниця вірить, що в майбутньому будуть лунати пісні – “вільні, гучні, одважні та горді… “.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Ідея служіння митця народові в творчості Лесі Українки