Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Імітація
Імітація
Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження:
Дзень-дзень-дзень-дзень:
Дзеленькають останні колеса
Коляски старосвітчини,
Що колобродять у забуття
(Емілія Лучак).
І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. завдає літературі, коли перетворюється на копіювання відомих її прийомів,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Інтимна лірика Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають “любовною”, або “еротичною”. І. л. розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення […]...
- Аланакара Аланакара (санскр. – прикраса) – система стилістичних правил в індійській літературі, розрахована на посилення художньої виразності, особливо в поезії. Розроблялася в поетиках Бхамахи, демдіна, Убхата (VIII-IX ст.), мала два різновиди: 1) шабдаланкара, що стосувалася художньої форми та ритмомелодики; 2) арталанкара, що спрямовувалася на збагачення змісту тропами....
- Провідні мотиви лірики І. Драча Провідні мотиви лірики І. Драча І. І. Драч і його лірика. (Поезія І. Драча характеризується перш за все нетрадиційністю поетичної форми та стилю. Ліричні твори поета – це своєрідний метафоричний спосіб мислення, оригінальне поєднання форми і змісту, переплетення візуальних, слухових, дотикових форм та недосказаності слів. Все це робить поезію І. Драча неповторною і самобутньою.) 11. […]...
- Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений […]...
- Езопівська мова Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н. е.) – замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-х XIX ст. до Е. м. зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Л. Глібов, Леся Українка, М. Куліш, Остап Вишня […]...
- Кенотафія Кенотафія (грецьк. kenotаphion – порожня могила) – надгробний пам’ятник, споруджений не на місці поховання померлого. На відміну від епітафії, вірш-напис на могилі, хоч покійник пропав безвісти, а також віршований текст, не призначений для напису на пам’ятнику (“На вічну пам’ять Котляревському” Т. Шевченка, “П. Савченкові” М. Рильського, “Гнатові Михайличенку” П. Тичини, “Левиний етюд. Пам’яті Е. Хемінгуея” […]...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- Творчість Івана Драча Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, “вічний єретик”, поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена активністю “повстанців сонця” – протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. […]...
- Триптих Триптих (грецьк. triptychos – складений утроє) – композиція з трьох самостійних, проте пов’язаних спільним ідейним змістом та мотивом мистецьких творів, найбільш поширена в поезії: “Сльози-перли” Лесі Українки, “Триптих” О. Ольжича, “Кінотриптих” М. Вінграновського, “Триптих про слова” І. драча, “древлянський триптих” Ліни Костенко, “Ланчонентний триптих” Б. Бойчука та ін....
- Творчі джерела поезії Василя Симоненка Творчі джерела поезії Василя Симоненка Василь Симоненко. Поет-“шістдесятник”. Недовгим був його життєвий і творчий шлях, та його поезію знають як у нашій країні, так і за її межами. І сьогодні поезії В. Симоненка хвилюють людські серця, кличуть до дружби, праці, закликають до боротьби. Поетична творчість В. Симоненка живилася джерелами народного життя, піснями, скорботою і радостями […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
- Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
- Микита Годованець – Коваль та його пес КОВАЛЬ ТА ЙОГО ПЕС Стук та стук, Дзень та дзень! На всю силу дужих рук День у день По ковадлу бив-кував, Гірко гроші добував. Від тих дзвонів, Передзвонів Світ, здавалося, дрижав. За ковадлом Пес лежав. Горно дише та сопе, Тисне пригарами груди,- Псу байдуже: спить, хропе, Грім, здавалось, не розбудить… Ось кінчив Коваль роботу. Обітерши […]...
- Видіння, або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- Основні мотиви лірики Василя Симоненка Основні мотиви лірики Василя Симоненка В. А. Симоненко – поет прекрасної, але трагічної долі. Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні й духовні цінності. Його творчість була теплим подихом вітру після важкої крижаної зими, першою ластівкою, що, на жаль, не принесла з собою весни. В. […]...
- Магічний реалізм Магічний реалізм – реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого. Притаманний передовсім латиноамериканській літературі (“Екуе-Ямба-о!” А. Кампентьєра, “Жубіаба”, “Мертве море” Ж. Амаду, “Маїсові люди” М.- А. Астуріаса, “Сто років самотності” Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Має велику традицію європейського та світового письменства (Ф. Рабле, Е.-Т.-А. Гофман, […]...
- Олександрійський вірш Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та […]...
- Всепідкоряюча сила кохання (“Вона прийшла”, “Є в коханні і будні, і свята… “) (3 варіант) Життя Василя Симоненка обірвалося в 28 років – у такому віці, коли людина вже стає зрілою, але ще не втрачає юнацького запалу, ще вміє мріяти, ще відкрита життю і коханню. Ллє незважаючи на такі молоді літа, поет у своїх віршах зумів передати досвід, думки, почуття людини, що прожила не мале життя. І це не дивно, […]...
- Лірика – визначення Лірика – Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Певний віршовий твір або сукупність творів. Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до […]...
- Публіцистична лірика Публіцистична лірика – тенденційні ліричні твори, в яких виражаються актуальні світоглядні, політичні та ін. погляди. Предметом П. л. є цінності ідеологічні, соціальні, подеколи за рахунок естетичних. Мета вірша – утвердження або заперечення якоїсь думки. Часопростір (хронотоп) вірша конкретизований. Розвиток ліричного сюжету – це хід полеміки, притаманний тому чи іншому поетові. Адресат віршів подвійний – конкретна […]...
- Експрес-опитування на тему: Біографія Івана Драча – Де й коли розпочався життєвий шлях Івана Драча? (17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці на Київщині). – Яку освіту він отримав? (Середня школа в Тетієві, Київський університет (не закінчив), вищі сценарні курси в Москві) – Де й ким працював Іван Драч? (Викладач російської мови одразу по закінченню школи в сусідньому селі, журналіст газети […]...
- Версифікаторство Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
- Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
- Євген Гребінка – Цап “Мабуть, нема уже на світі правди! Мабуть, вона уже за море утекла! Чим я од Муцика поганший, справді? А пані те щеня учора привезла, Сьогодні вже йому і дзвоник почепили, Да як моторошно він бряжчить, Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить Та гавкає на мир щосили!”- Так навіжений на ввесь окіл гукав. Хазяїн, річ таку […]...
- Кон’єктура Кон’єктура (лат. conjectura – здогад, тлумачення) – відновлення спотворених місць у літературному тексті або розширення тексту, який не підлягає прямому прочитанню (на підставі здогаду), декодування спотворених чи невиразно написаних слів та фраз у рукописі. К. застосовується і в тих випадках, коли певне слово чи фраза, вжиті автором, видаються недоречними або сприймаються як описка. Так, в […]...
- Есхатологія Есхатологія (грецьк. eschatos – останній, кінцевий і logos – слово, вчення) – складова частина будь-якої релігії, що сягає корінням глибокої давнини. Есхатологічна література – літературні твори, написані під впливом вчення про кінець світу і потойбічне життя людини. Цікавим і характерним для давнього українського письменства є есхатологічний апокриф “Ходіння Богородиці по муках”. Уже з XII ст. […]...
- Строфоїд Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли певного виду строфи встановити не можна, хоча її структура наявна. Зразки С вбачаються у поезії Т. Шевченка (“Мені тринадцятий минало”), І. Франка (деякі вірші із збірки “Зів’яле листя”), Г. Чупринки, М. Семенка(“Тов. Сонце” та ін.), Є. Плужника (“Галілей”) чи І. Світличного (“Курбас”) та ін....
- Космізм Космізм (грецьк. kosmos – всесвіт) – художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов’язаних із уявленнями людини про космічну сферу. В українському фольклорі побутують твори про походження землі, неба і появу людини. Це вже помітно у києво-руських піснях, легендах і переказах. Пізніше, у XIX ст., в українській поезії космічна тематика втілилась у циклі “У космічному […]...
- Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил. Образ України в творчості Василя Симоненка Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил. Образ України в творчості Василя Симоненка I. “Я – українець. Оце і вся моя біографія”. (Несправедливо коротке життя судилося В. Симоненку. Однак він чітко окреслив справжні життєві цінності і утвердив їх у своїй творчості. А найдорожчою цінністю для людини є Батьківщина.) II. Оспівування любові до […]...
- Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
- Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
- Рондо Рондо (фр. rondeau – круглий) – назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури. Основним вважається канонічне Р. з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (XVI ст.). Відомі також Р. […]...
- Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
- Гаплологія Гаплологія (грецьк. haploos – простий та logos – слово) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням слів, як-от “трагікомедія” – “трагікокомедія”, “мінералогія” – “мінералологія”, “воєначальник” – “воєноначальник” та ін. Випадки Г. трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово “сагайдак” у поезії М. Бажана: “Ростуть роки. І […]...
У чему давня казка може бути сучасною.