Індивідуалізм егоїстичних натур, що став причиною духовної роз’єднаності членів сім’ї Кайдашів
Надвечірня година… Заспокоюється гамірливе місто, готується відпочивати… Не знає втоми лише вітер-пустунець, що лагідними доторками все пестить обличчя перехожих. Серед них – і його давній знайомий, невисокий на зріст дідусь із ціпком у руках, який у вечірні години дрібними кроками, помаленьку виходить на прогулянку. Багато киян, зустрівши цю літню людину на Хрещатику чи схилах Дніпра, упізнавали у ній письменника Нечуя-Левицького. “Я був радий, – розповідав письменник, – що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир
Про що мріяв тоді, що переживав і згадував художник слова? Може, рідне Надросся, яке надихало й підтримувало все життя, чи роки, проведені у Богуславському духовному училищі, де жорстоко карали тих, хто розмовляв українською, – “за мужичі слова” і “за сквернословіє”? А може, виринало з пам’яті навчання в семінарії, коли вперше – і назавжди – зрозумів, що справжнє його покликання – література? Чи робота над творами, вчителювання?
Мабуть, навряд чи знайдеться українець, котрий не чув про повість “Кайдашева сім’я”. Надрукована 1879 року, вона одразу ж була названа епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 р. У творі замальовується побут селянської сім’ї після скасування кріпацтва.
Кращі риси простих людей не закривали від спостережливого ока письменника того, що було породжене соціальною дійсністю пореформеної доби. Скільки горя, нікчемності, гидоти навколо! Борсаються люди в нужді, не знаходять виходу. Чим допомогти, що зробити? Вихід І. Нечуй-Левицький бачить в одному – виставити напоказ усе темне, дрібне, нікчемне. Не приховувати, а висміяти! Хай це буде сміх гіркий, невеселий. Сміх-крізь сльози. Але він розбудить людей, примусить замислитися над своїм життям і врешті допоможе очиститися їхнім душам від скверни егоїзму, грубості, зажерливості.
Усі потаємні думки, сподівання письменник укладає в образи Кайдашів – майстерно виписані типові індивідуальні характери. Один за одним проходять герої: Маруся, Омелько, Карпо і Лаврін, Мотря і Мелашка. Які колоритні постаті! Усі герої вродливі, а вчинки їх не прикрашають.
Повість починається описом місцевості, серед якої розкинулося рідне село Кайдашів. Краса природи, її різноманітність настроюють на ліричний лад, і ми, ще не познайомившись із героями, уявляємо їх романтиками, людьми, які можуть знайти поезію у своєму нелегкому житті. Але подальші сторінки повісті змушують нас змінити своє уявлення. Перед нами з’являються темні, стурбовані селяни, які у родинних сварках втрачають взаєморозуміння, повагу один до одного. Крім Марусі й Омелька Кайдашів, чиї долі зламало кріпацтво, з працьовитих, дбайливих і здібних людей перетворивши на обмежених, егоїстичних, знайомимося з представниками молодого покоління. Хоча Лаврін і Мелашка, Карпо і Мотря не зазнали страшної кріпаччини, формувалися у пореформених обставинах, вони, як і їхні батьки, не змогли розвинути кращі свої якості, не стали повноцінними людьми. Під впливом подій, які відбуваються у повісті, змінюються характери молодих Кайдашів, їх дружин.
Уже з розмови братів про дівчат видно, що Лаврін – ніжна людина, його думки сповнені солодкими мріями, а Карпо – грубий, суворий парубок. Його очі завжди сердиті, бліде лице має в собі щось неласкаве. “Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди, а його насуплене жовтувате лице не розвиднялось навіть тоді, як губи осміхалися”.
Лаврін – зовсім інша людина. Його обличчя дихає молодістю, свіжістю, він любить жартувати, сміятися, ставиться ласкаво і привітно до людей. А як приваблює його мова – співуча, мелодійна, схожа на пісню, чого не скажеш про мову Карпа. Своє захоплення Мелашкою Лаврін висловлює так: “І де ти, краса, вродилася з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю”. Лаврін покохав Мелашку з першого погляду. Ні бідність її, ні невдоволення матері невісткою не здолали чистоти і ніжності його кохання. Але у безперервних родинних сутичках поступово зникають поетичні риси вдачі Лавріна, краса, привабливість, черствіє душа, грубіє мова.
А Карпо… Мало того, що він і так був не дуже привітний, через нескінченні сварки стає грубішим усе більше і більше. Навіть доходить до того, що у нападі злості кидається на батька і кричить: “… задушу, іродова душе”. Хоч він це, зробив, щоб захистити дружину, але від цього вчинок не стає більш, привабливим. Прагнення до власного матеріального достатку заглушує в Карпові родинні почуття і доводить до того, що він на очах у всього села женеться з дрючком за рідною матір’ю.
Лаврін не перечить матері навіть тоді, коли та чіплялася до Мелашки. У цьому випадку він постає перед нами як нерішуча людина, але з часом це проходить. І все змінюється на гірше. Від Лавріна вже можна почути і грубе слово, і лайку.
Щодо невісток Омелька Кайдаша, то й у їх характерах відбуваються зміни. Мотря виховувалася в заможній сім’ї, однак з молодості звикла до праці. Вона дуже горда, ні в чому не поступається їй. Як би Кайдашиха не хотіла, щоб невістка робила за неї, Мотря не підкорялася їй, показуючи свій твердий характер. Вона не проти виконувати всю роботу, але ж тільки для себе і Карпа. І тому мріє про свою хату і своє господарство. Жадібність Мотрі все зростає. Коли міряли землю поясом, щоб поділити її, Мотря переміряла город, щоб тільки їй більше було. Егоїстична, лайлива, скупа, вона була недобра й до Мелашки, ще більше зненавиділа людей, коли стала самостійною господаркою. У Мотрі, як і в Карпа, з’являються злість і жорстокість. Вона виколола свекрусі око, і їй навіть не жаль старої жінки. Мотря вважає, що через цей випадок їй буде жити спокійніше. Але ж це зовсім не так.
Поряд зі злою Мотрею автор показує Мелашку. Відчувається, наскільки симпатична йому ця героїня: її стан можна порівняти з тополею, красу – з червоною калиною, її мова, як і Лаврінова, – мелодійна, пісенна. Мелашка спокійна, добра, вона зростала у бідній сім’ї, де ставилися один до одного ласкаво. Тому, коли приходить у Кайдашеву сім’ю, у всьому підкоряється свекрусі. Лиха свекруха бачить, що молода невістка має м’яку вдачу, не може за себе постояти, як Мотря, і все більше кривдить, зневажає Мелашку. Не в змозі протистояти грубості, несправедливості, Лаврінова дружина часто плаче, із сумом згадуючи добру рідну домівку. І врешті вона не витримує. Свій протест проти жорстокості і чванства свекрухи вона виявляє в тому, що залишається в Києві, куди пішла на прощу.
У цьому руйнівному процесі протистояння Мелашка поступово втрачає свою душевну красу, привабливість, доброту. З ніжної й лагідної, м’якої, поступливої, вона все більше перетворюється на сварливу, дріб’язкову, егоїстичну. І цим стає схожою на інших членів родини, кожний з яких дбає лише про себе. Ніхто і ніщо не могло примирити цю сім’ю, І хоча після того, як засохла груша, у родині Кайдашів стало спокійно, ми відчуваємо, що це ненадовго, У гонитві за наживою, у постійній гризні за “моє”, “твоє” люди, виховані в умовах тогочасного суспільства, інших інтересів і мати не можуть, підпорядковують їм усі свої дії, І це страшно. Якщо вже руйнується сім’я, діти піднімають руку на батьків, то яке ж майбутнє в суспільства?!
Творчість І. Нечуя-Левицького – це “розкрита книга”, в якій читаємо. правду про тогочасне життя українського народу, це художня енциклопедія народного життя. “Ми не можемо не цінити в його творчості широке охоплення українського життя в різних його верствах і правдиве в цілому зображення цього життя, Нас не може не захоплювати глибока любов письменника до… живої краси, що розлита в природі, вловлюється в людях, у народній творчості, у великих творіннях мистецтва”, – говорив академік О. І. Білецький. І це справді так.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Змалювання буднів Кайдашів у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький – видатний український письменник, автор багатьох прозових творів, що зображують, повсякденне життя українського села з його звичайними турботами, труднощами, злигоднями, але й красою природи та людських відносин. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. […]...
- Чи хотів би я, щоб моїм другом став Дік Сенд із роману Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан”? Дік Сенд – сирота, виховувався в дитячому будинку. Навіть ім’я він одержав на честь жалісливого перехожого, котрий його знайшов, а прізвище йому дали на згадку про місце, де його знайшли. Хлопчик був розумним, у чотири роки вже вмів читати, писати і рахувати. У вісім років він пішов юнгою на корабель, де так добре себе зарекомендував, […]...
- Розкриття духовної краси селянки-трудівниці в романі У. Самчука “Марія” Твір “Марія” Уласа Самчука став першим романом, присвяченим жінкам 30-х років, жінкам, на долю яких випали страшні муки голоду, смерті дітей і близьких. Головною героїнею є жінка на ім’я Марія. На перший погляд – ім’я святої, але наша героїня ніколи в житті не мала спокою від своєї долі, яка завжди жорстоко штовхала її на нелегкі […]...
- Розкриття духовної краси селянки-трудівниці у романі У. Самчука “Марія” Центральним образом роману-хроніки є жінка на ім’я Марія. Звичайна селянка, якій випала така ж доля, як мільйонам жінок-матерів, жінок-трудівниць, що пережили нелегкі часи. Це образ звичайної жінки, що чесно працювала, кохала, робила помилки у житті і спокутувала їх стократ своєю долею. В її образі підкреслені визначальні риси українського менталітету: суттєвість, важливість мистецьких переживань і водночас […]...
- Собор як символ духовної краси людини (5 варіант) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Цей твір виконав роль не стільки інструмента розвалу, скільки єднання, сил українства для творення нового демократичного устрою життя Гака книга […]...
- Собор як символ духовної краси людини (4 варіант) “Собор” О. Гончара дійсно твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. Цей твір був надзвичайно популярний у народі, та і зараз ним захоплюються люди країн, на мови яких він був перекладений. Але був такий час, коли роман “Собор” був заборонений. Його ніде не друкували майже двадцять років. Все ж загубити інтерес читачів […]...
- Головна героїня роману Уласа Самчука “Марія” – взірець духовної краси, хранителька народних традицій Крутиться колесо життя… Змінюються погляди, влади, вартості. проте не меншають роль та значення жінки в суспільстві. Вона, як і раніше, дарує щастя і любов, підтримує в людських душах промінці доброти і людинолюбства, жаги до життя. Тому й не дивно, що велика кількість творів мистецтва присвячена саме жінці. Центральним образом роману-хроніки “Марія” Уласа Самчука є Марія. […]...
- Герой повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, який мені найбільше сподобався Герой повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, Який мені найбільше сподобався Читаючи повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, я познайомилася з героями, які дуже майстерно змальовані на її сторінках: трудівник Омелько Кайдаш, прохана Маруся Кайдашиха, суворий Карпо, веселий та лагідний Лаврін, гарна й бриклива Мотря. Але більше за всіх мені сподобалася красуня Мелашка. “Дівчина була невелика на […]...
- Собор як символ духовної краси людини (1 варіант) Усе частіше люди починають задумуватися над тим, задля чого живуть, Що головне в їхньому житті: матеріальне чи духовне? Та, здається, і досі не можуть вирішити цих питань, бо у багатьох випадках перетягує матеріальне, незважаючи на чисті духовні пориви. Проте прийшов час вирішити раз і назавжди, що нам ближче, бо ми стільки лихого наробили самі собі […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (1 варіант) Людина намагається жити так, як підказує їй совість, як навчили її батько та мати, як навчило її життя. Яким буде її внутрішній світ, чи зможе вона піднятися над буденністю, стати кращою за своїх близьких, відчути себе потрібною для суспільства? Важко відповісти на ці питання, але варто це зробити. Інакше для чого тоді жити: щоб задимлювати […]...
- Павло Глазовий – Як Микита став боксером Прийшов наказ директору м’ясокомбинату: “Ви повинні спортроботу ширше розгортати. Щоб в цій справі подолати давне відставання, Найсильнішого боксера вишліть на змагання”. Сів, задумався директор – справи складнуваті… Звідкіля ж того боксера взять на комбінаті? І звернувсь до м’ясоруба силача Микити, Що умів одним ударом бугая убити. – Виручай мене, Микито! Візьмеш рукавиці І поїдеш на […]...
- Собор як символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара У кожної людини слово “собор” викликає свої особливі асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь – блиск хрестів на башнях у надвечір’ї, комусь – велична панорама міста із злотоверхими церквами. Усі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса – відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами називали зібрання великої кількості […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (2 варіант) З дитинства нас виховували батьки, виховательки у дитсадках, вчителі у школі. Ми набиралися знань, спілкувалися з друзями, намагалися відповісти на хвилюючі питання сучасності. Інколи замислювалися над тим, що ми маємо у душі, чи маємо право називати себе Людьми з великої літери. Олесь Гончар у своєму романі “Собор” теж намагається знайти відповіді на хвилюючі питання, хоче […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (1 варіант) Людина – це не степова рослина перекоти-поле, яку осінній вітер жене степом. Передусім, у неї є душа. У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори… Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям. […]...
- Собор як символ духовної краси людини (3 варіант) Чи часто ми замислюємося над тим, якою повинна бути справжня людина? Здається, ні. Тому з кожним роком стає усе важче знайти справжніх друзів, побачити на вулицях усміхнені, добрі обличчя. Наші душі втрачають змогу сприймати красу, перестають розуміти навколишній світ, вони, здається, захаращені брудом і камінням. Щоб допомогти нам це зрозуміти, Олесь Гончар і написав свій […]...
- Собор – символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара Собор – символ духовної краси людини е однойменному романі Олеся Гончара. “Собор” Олеся Гончара – це твір високої художньої наснаги, великого інтелектуального наповнення. Як писав Є. Сверстюк, “своїм романом “Собор” Олесь Гончар увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності і розворушив, розтривожив їх рій”. Коли у другій половині XVIII ст. за наказом Катерини II російське […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (3 варіант) Зараз усе частіше люди звертаються до своєї історії, духовної спадщини, їм стають небайдужі історичні пам’ятки, їх хвилює минуле, їм хочеться відчути духовний зв’язок між багатьма поколіннями предків, стати подібними до них з їхньою жагою життя, любові до усього живого, красою душі. Тому ростуть на Землі собори, храми, будуються каплиці, відроджуються людські душі. І стоїть серед […]...
- Твір на тему: Як Іванко став хоробрим (оповідання за поданим сюжетом) На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже не залишилося. Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів. Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді […]...
- Образ Мирона Катранника як уособлення духовної сили нації (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Роман Василя Барки “Жовтий князь” – це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України – голодомору 33-го року. Цей твір за жанром роман, хоча його можна було б назвати, на думку О. Забарного, сімейною хронікою: у ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 […]...
- Василь Стус – Так явно свiт тобi належать став Так явно свiт тобi належать став, Що, вражений дарованим багатством Оцього дня, вiдчув як святотатство: Блукати лiсом, йти межи отав, Топтати ряст, аби спiзнати в зорi Наближення своїх грiховних прав. Рушай вперед. I добротою хворий, Розтань росою димною мiж трав....
- Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя – в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників. Проблему кохання і сімейного щастя у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький […]...
- Собор як символ духовної краси людей (за романом “Собор” О. Гончара) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Твір завдав великого удару тоталітарному режимові. Він виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення […]...
- Собор як символ духовної краси людини (2 варіант) Земля наша здавна була багата на таланти, на родючі поля. А зараз вона стала багата на храми. Де не глянь, ростуть з кожним днем собори, І радієш: нарешті люди починають розуміти, що не все можна купити за гроші, що людина – це, перш за все, духовний посуд, а не мішок з грішми. Але одночасно усе […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (3 варіант) Більшу частину свого життя Євген Маланюк прожив на чужині, але він, у силу своїх можливостей, спостерігав за життям українського народу, за розвитком його культури, а особливо літератури. Поета цікавило все, що відбувалося в українській літературі, і про все він мав власну думку. Євген Маланюк добре знав творчість видатних українських письменників. Перед деякими з них він […]...
- Квазімодо як взірець духовної краси (За романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) З давніх-давен людство вирішувало питання щодо співвідношення душевної краси і фізичної довершеності. Найближче до вирішення цього питання підійшли стародавні греки. Але потім про фізичну довершеність забули: наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж епохи середньовіччя. Із властивими йому енциклопедичністю знань та нахилом до риторики Гюго змальовує кілька цікавих цільних характерів, кожному […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (2 варіант) Поезія Євгена Маланюка ще чекає, мабуть, свого читача, оскільки наші сучасники не дуже добре її знають. І читач цей повинен бути мислячим, вдумливим, інтелектуальним, оскільки образність поетових творінь складна, наскрізь символічна, кількашарова. Тут багато ремінісценцій з Біблії, народних пісень, пісень літературного походження, поезії української, російської, польської, французької. Складна і багата також метафорика, як запозичена, так […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант) Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів. Що таке, власне кажучи, собор у […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (1 варіант) Євген Маланюк – один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (від відомий як учасник визвольної боротьби 1917-1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо […]...
- Кайдаші – типові представники українського селянства Кайдаші – типові представники українського селянства I. “Кайдашева сім’я” – епопея про українське село в перші десятиріччя після реформи 1861 р. II. Сім’я Кайдашів – типові селянські мешканці. 1. Працьовитість Кайдашів (чоловіки працюють у полі, роблять вози; жінки – готують страви, дбають про хату тощо). 2. Маруся й Омелько Кайдаші (долі зламані кріпацтвом; перетворення з […]...
- Порівняльна характеристика Мотрі та Явдохи Яскраво змальовані в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні” жіночі образи, зокрема образи Мотрі та Явдохи. Мотря – бідна трудівниця. У словах: “Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку, не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася замужнюю вдовою”, – уся її нелегка доля. Вийшла заміж, щоб мати хоча б притулок. Явдоха ще в […]...
- Чому Лаврін і Мелашка стали сварливими, дріб’язковими людьми “Кайдашева сім’я” належить До найкращих оздоб Українського письменства. І. Франко Повість “Кайдашева сім’я” – один із найвизначніших творів І. Нечуя-Левицького про село. У ній письменник змальовує життя українських селян після відміни кріпосного права. На прикладі родини Омелька Кайдаша показаний руйнівний вплив дрібновласницького побуту на людські характери. На самому початку повісті ми знайомимося з синами Кайдаша […]...
- “Шукайте жінку!” (нетрадиційне пояснення образу Мотрі за твором І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) “Шукайте жінку!” (нетрадиційне пояснення образу Мотрі за твором І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Хотілося б виділити в “Кайдашевій сім’ї” Івана Нечуя-Левицького серед інших один образ, бо, на мою думку, цей образ є значущим і символічним. Він втілює в собі нехтування народними традиціями, народною етикою і народною мораллю. Перечитаймо уважно твір ще раз, але під таким […]...
- Вишневий сад як символ духовної пам’яті (за п’єсою А. П. Чехова “Вишневий сад”) У 1903 році Антон Павлович Чехов написав останню свою п’єсу, якій дав напрочуд точну ласкаву назву “Вишневий сад”. Почуєш це словосполучення – і відразу захочеться зануритися в тепло і затишок дворянського гнізда, що століття тому прикрашало нашу землю. Воно створювалося працею і потом кріпаків для життя і радощів поколінь роду Гаєвих, чимось дуже схожих на […]...
- Порівняльна характеристика образів Мотрі та Явдохи Порівняльна характеристика образів Мотрі та Явдохи I. Мотря та Явдоха – яскраві образи роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (Цими образами письменник вносить новий нюанс у художнє розв’язання одвічної проблеми жіночої долі, доводить, що навіть юридично вільній людині в умовах гнобительського ладу не дано жодних можливостей для особистого щастя.) II. Порівняльна характеристика […]...
- Мої роздуми над повістю “Кайдашева сім’я” Іван Нечуй-Левицький – один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як “Микола Джеря” і “Кайдашева сім’я”. Ці твори стали неначе чистими перлинами на грунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю. Уже з перших сторінок повісті “Кайдашева сім’я” читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який […]...
- Моя власна оцінка вчинку Грицька (за оповіданням “Грицько”) (2 варіант) Автор оповідання “Грицько”, Борис Дмитрович Грінченко, деякий час вчителював. Всі роки цієї роботи він пильно придивлявся і запам’ятовував різні події з життя дітей. Це дало йому змогу написати цілу низку правдивих оповідань про дітей, одним з яких є Грицько. В ньому змальовується життя селянських дітей Семена і Грицька. Вони жили поряд. Грицько був “говіркий, веселий, […]...
- Природа сміху в повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький – великий художник у змалюванні картин побуту, великий реаліст у відтворенні живої колоритної мови персонажів. Майстерність побутових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з великою художньою виразністю відобразити його в деталях. І. Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Письменник високо цінує народну творчість і […]...
- Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Нечуй-Левицький посідає особливе місце серед творців української класичної прози. Він – майстер великих епічних творів, вдумливий спостерігач народного життя. В художніх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, […]...
- Гумор і сатира у творі “Кайдашева сім’я” (3 варіант) Український народ відзначається своїм оптимізмом і життєрадісністю. Він створив багато гуморесок, жартівливих пісень, приказок, у яких відбилося вміння сміятися навіть над власними вадами. І. Нечуй-Левицький, який добре знав життя народу, відтворюючи у повісті його побут, не міг не передати його гумору, а зображуючи вади не однієї людини, а цілої верстви, так би мовити, хвороби суспільства, […]...
Твiр на тему патриотични мотиви тараса шевченка.