Іолана Тимочко – Військо тіней траву толочило

Військо тіней траву толочило,
Піднімали копита високо –
Вище неба, вітрів і коминів
Сни…
Десь горіли тривоги рунами
І на шкірі трави роїлися
Червоточинами, здираючи
Синь

Із небесної шкарлупи, де я –
Досі десь у дорозі, змилений.
Під моїми тремкими ребрами –
Крик.
Моє горло болить, спресоване
Випарами старечих спазмів, і
Я поволі втрачаю з маскою
Лик.

Я нікого уже не слухаю,
Мої вуха давно оглухли і…
Павутиною слів обплутаний
Ніж.
Ці могили не стануть ситими,
Хоч могли б, але їх ніколи ми
Не наповнимо морем болю, бо…
Їж!

Я боюся забути істину –
Палімпсести розмитих споминів
Не воскреснуть від слів і дотиків,
Ні.
І нехай я згнию в агонії,
Але час розпрягати коней, бо
Тільки руки твої і ноги твої –
Гнів.

Коні дихають у потилицю,
Всесвіт тоне під їх копитами…
І не знаю я, чи то коні, чи просто
Тля.
Військо тіней болить, як викидень…
І не я розпинаю скинутих
Із престолів синів, бо з ними і
Я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Аналіз поезії лебеді материнства.
Ви зараз читаєте: Іолана Тимочко – Військо тіней траву толочило
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.