Іолана Тимочко – Я – вода
Я – вода, мій спасителю, я – лазурова вода,
Я така ж, як і ти – стоголоса і тисячолика,
Я навчилась іти і приймати останній удар,
Обертатись впівока, кого і коли б ти не кликав.
Я тримаю в собі затонулі твої кораблі,
Я розкреслюю літо на вироки грифелем пляжів,
Я малюю з нуля літочислення сліз на землі,
Залишаючи слід у словах, що нічого не важать.
Я – вогонь, мій спасителю, я – миготливий вогонь,
Я – скуйовджені кучері диму в очах Прометея.
Я – розчахнуті вікна у домі навпроти, я – той,
Хто озброїв
Я несу воскресіння на вістрі цього сірника,
Я звільняю лібідо, бо знаю усе, що насниться…
Із маленької краплі буває велика ріка,
Від чіпляння за світло – найвужче тремтіння зіниці.
Я – земля, мій спасителю, я – ілюзорна земля,
Я – стерно корабля в міражі за секунду до зіткнень,
Я – підводне каміння, якого не видно здаля,
Я – Колумб і да Гама, я – компас, я – північ і південь.
Я – осліплена глина, що б’ється, мов риба об лід,
Я – кастальський магістр, я – гравець в символізм і проекцію…
У вільготному диханні вільх,
Я влітаю в самісіньке тепле людське твоє серце.
Я – вітри, мій спасителю, я – антарктичні вітри,
Я – вечірня молитва, я – мантра буддійського лами.
І коли знадобиться, я вийду лицем догори,
Хоч і важко буває, коли по коліно ти – камінь.
Я живу у тобі гарячковим метанням ідей,
Боротьбою миттєвого й вічного, світла і тіні.
Я – чотири стихії, що міцно сплелися в одне
У такій, як і ти (може, трішечки іншій), людині.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Іолана Тимочко – Я – вода, мій спасителю Я – вода, мій спасителю, я – лазурова вода, Я така ж, як і ти – стоголоса і тисячолика, Я навчилась іти і приймати останній удар, Обертатись впівока, кого і коли б ти не кликав. Я тримаю в собі затонулі твої кораблі, Я розкреслюю літо на вироки грифелем пляжів, Я малюю з нуля літочислення сліз […]...
- Іолана Тимочко – Коли оскляніє око твого вікна Коли оскляніє око твого вікна І в бляклих колінах згасне вогонь гранат, Ти вкля́кнеш у полі, що досі чекає на Кокони колій, І там, де немає горя, Згориш дотла; Дивись, вимітає літо чужа мітла – Услід за тілами – вила, і знов тіла – До попелу попіл. Летять голоси І сльози в країну Оз, За […]...
- Іолана Тимочко – Ловиш момент, ховаєш в коробку пам’яті, Викурюєш п’яту цигарку, струшуєш попіл. Ти живий чи помер? Просто відповідай мені – Не відкладай на потім. Коли ти говориш, я чую не голос, а шелест – Повітря від нього береться тонкою синявою… Якщо ти готовий вирушити у березень, То неси її – Всю свою волю, затиснуту в кулаці, […]...
- Іолана Тимочко – Руки мольфара тримають вітри і хмари Руки мольфара тримають вітри і хмари – Гори у грозах, Гори в руці димлять. Бог дав тобі голос, Бог дав тобі кару, Карму, Бог дав тобі вуха – Слухай і говори. Пальці мольфара плетуть смерекові храми, Голі ялини – Скеля в пісок росте; Не помилися – Небо висить над брамою, Пий з нього воду, Пий […]...
- Іолана Тимочко – Мій маленький білявий метелику Мій маленький білявий метелику Авелю, Авелю – Камуфляж і кевларова майка, На шиї Калашников – Дев’ятнадцяте літо про себе війною нагадує І душа твоя плаче Ягням перед вовчою пащею. Ти зростав під скрипіння смерек і сопілку Чугайстрову, У навушниках гусли шліфовані рифи “Led Zeppelin”. В колискову зі скрипковим соло Вівальді під тайстрою Запліталися світло і […]...
- Іолана Тимочко – Постреволюційне Прокидаючись десь біля першої – зрештою, так, як завжди́, Виповзаючи з ліжка зі швидкістю світла на милицях, Не вмикай телевізор! Сховайся в валізу і жди, Бо в останніх новинах сьогодні ще з подивом скажуть: “Куди ж ми дивилися?” Бо рушниця, що вистрілить, брате, не буде з чужого плеча, Поки ти, розслабляючись, думатимеш – омине́ тебе […]...
- Іолана Тимочко – Риба-Ліліт Риба-Ліліт пливе собі голічерева У черешнево-вигірклий чорний червень, У перелітно-вигуслі сльози зе́лені, Що червоніють вишнею на щоці. Риба-Ліліт боїться уже не вижити, Рибу-Ліліт учора накрило тишею, Риба-Ліліт щоночі нестерпно вищає, З відчаю перетворюючись на ціль, Бідна, чіпляється в світло блідого місяця. Їй на землі не треба ні сліз, ні місця – Риба-Ліліт воліла б собі […]...
- Іолана Тимочко – Слово твоє обплітає мене Слово твоє обплітає мене, мов кокон, На рукавах сорочки – сліди навиріст. Біль не зашити Навіть тонкою голкою – Вістря впивається в шкіру, Стає гострішим. Голос згори – як постріл у воду, в голову Камінь – шубовсть! – І хвиля його поглинула. Світло стає на диби́, залишає осторонь Небо і землю, Світ на поталу хвилям. […]...
- Іолана Тимочко – “Боїнг” у зоні АТО Бог – не актор. Не лото – “Боїнг” у зоні АТО. Я – ще пілотом, Я вкотре в нутро Вітроногої діви повітря Втираюся, Наскрізь пробите крилом… – Що це за аеродром? – Хто це такий отворяє ворота? – Кажуть, Петро, – Після паузи. Правда в шакалів така – Ні, не здригнулась Рука, Горе – навиріст, […]...
- Іолана Тимочко – Скільки ще сліз Скільки ще сліз, Скільки ще слів Пролитися Мусить з криниці Синіх твоїх очей? Небо мовчить – І тонкне в його правиці Перед лицем Меч Автоматних черг. Сліз у волошок вистачить вічність вимити, Вибити вікна Пострілом на зорі. Віру скалічено Тисячним Мінним Вибухом. Вибач! Цей світ війну заповів тобі. Дурень Арей розкис, Обдовбавшись коксом – І […]...
- Іолана Тимочко – Сльози сповзають з неба Сльози сповзають з неба Синьо-зеленим слизом, Кригою гуркіт грому Ріже іржаву синь. Вечір скотився в море, Знявши рожеві ризи. Ніч розливає з вишень Стомлену світлотінь. Стукоти кроків чуєш? Крутяться веретена. Мойри голосять, босі, Падають на асфальт. В їхніх руках – каміння, В їхніх очах – знамена, В їхніх обличчях – вічність Жовто-блакитних шпальт. Травень горить, […]...
- Іолана Тимочко – Військо тіней траву толочило Військо тіней траву толочило, Піднімали копита високо – Вище неба, вітрів і коминів Сни… Десь горіли тривоги рунами І на шкірі трави роїлися Червоточинами, здираючи Синь Із небесної шкарлупи, де я – Досі десь у дорозі, змилений. Під моїми тремкими ребрами – Крик. Моє горло болить, спресоване Випарами старечих спазмів, і Я поволі втрачаю з […]...
- Іолана Тимочко – Ти прокинешся завтра, а завтра – війна Ти прокинешся завтра, а завтра – війна… Ти мені не повіриш і вийдеш у двір – І побачиш, як небо, тонке, мов папір, Роздирається навпіл. І згадаєш, напевно, коріння з плечей, Що вростало у небо, І вдариш згори У запилені вікна, У вічність, У дим І гатитимеш в стіни, Мов бубон. І під акомпаненти сирен […]...
- Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала… “) При березі тихім вода пробігала, У діток про літо купальне питала, А дітки, зрожевивши ніжками хвилю, До себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода слідом за дітвою, Фарбуючи барвою все молодою. В очах у дітей джерелів холодок, У землю блакитний просотувавсь крок, А джміль голубий їм стежки волохатив, Усіх ведучи до зеленої хати, Де […]...
- Тарас Шевченко – Тече вода з-під явора Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тече вода край города. Вода ставом стала. Прийшло […]...
- Павло Мовчан – Вода (“Впотужнилась вода – уже й не перейнять… “) Впотужнилась вода – уже й не перейнять, Припала до землі її важка печать. І змила кущ лози з мурахом на листку, Пробігши в безліч ніг раптово по містку… Опізнені дощі десь нагорі пройшли – Нам докотив потік лиш піняві вали, Яких не зупинить, не перейнять веслом, А тільки стать, як мур, упоперек селом. Ми бігли […]...
- Солодка вода – Воронько Платон Воду, що пити можна, На сході “солодкою” звуть. В цій назві щось ніжне й тривожне,- “Солодка” – не смак, а суть. Де пекло такирів, барханів1 – Земля, де немає землі, Там голови скельних титанів2 Одвіку в скорботній золі, Там зрада озер солоних Заспраглому – В груди ножем, Там подих вітрів похоронних За кожним новим міражем. […]...
- Іван Андрусяк – є місце де вода не приживається Є місце де вода не приживається Гаряча цвіль не втримує слова Як чорний танець гордого китайця Його печаль по череву сплива Є місце твору – ген аж поза титрами Коли фуршетом зафіксують шок Поети повипалювали титули На голих грудях відданих жінок Їм легко плисти – їм потятим хвилею Уже ніяка мрія не страшна Коли їх […]...
- Входжу в річку, грає осіння вода… – Бо Лі Входжу в річку, грає осіння вода… Люблю свіжість цих лілій… Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках, Хвилюється заводь… Дивна ця година… громадяться шовкові хмари… Хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм; З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше… В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя....
- Іван Андрусяк – вода і дощ – істоти невмолимі Вода і дощ – істоти невмолимі Жива їх сіль і мова їхня рання Потрапили такими молодими Оскомами на наші поїдання Заходьте в дім а в домі ні краплини Заходьте в сад надокучати осам Заходьте в дно насипано людини По горло там по гору там по осінь Нас не минути пізно бути просто Стирати букви вгризені […]...
- Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги Ніздрюваті, Від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, Для дзеркальних дерев рук не стане, аби обійнять). Як же бути мені, якщо в світлі прозори Входить промінь, а я в промінь входжу стеблом? Певна річ, розчиняємось ми для майбутніх […]...
- Чого ж вода каламутна (народна пісня) Чого ж вода каламутна, Чи не хвиля збила? Чого ж і я така смутна, Чи не мати била? Мене мати та й не била – Самі сльози ллються: Од милого людей нема, Од нелюба шлються. “Прийди, милий, подивися,- Яку терплю муку! Ти хоч в серці, та од тебе Беруть мою руку. Спіши, милий, рятуй мене […]...
- Іван Андрусяк – це не вічне як птах і вода Це не вічне як птах і вода Не дозволене мохом і реріхом Кучерявого сліду руда Просувається ламаним берегом Так повинно маліти життя З попелюшки на унцію попелу Недоконане передчуття Ніби крик відрізаючи зопалу Так повинна прийти і піти Кожна лінія саду господнього Не довідавшись ти чи не ти Стерегти і не втратити жодного...
- Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова… “ Від доторку руки вода стає шовкова, І ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, і яблука колін, І губ гарячих млость, Слова, що ділять нас, – Злилось усе, зросталось, Щоб бути повсякчас. Щоб простір нами став – вмістилищем безсмертя, Щоб ми, одне одним наповнившись […]...
- Іван Котляревський – Чого ж вода каламутна Чого вода каламутна – Чи не хвиля збила? Чого ж я смутна, невесела, Чи не мати била? Мене ж мати та й не била – Самі сльози ллються: Від милого людей нема, Від нелюба шлються. Де ти, милий? Подивися – Яку терплю муку; Прилинь, прилинь, моє серце, – Беруть мою руку. Швидше, милий, рятуй мене […]...
- Дмитро Павличко – “Спадала вниз оголена вода… “ Спадала вниз оголена вода Просяяна, весела, молода, Як дівчина, що вибігла з ріки: Ряхтіли в сонці стегна і литки, Сміялась проть прозора і нага, Біліла на губах її жага, Горіли клином кучері між ніг, Я, роздягаючись, до неї біг, Вона приймала радісно мене, Як дух, я входив в тіло водяне. Вона сміялась від моїх торкань, […]...
- Микола Вінграновський – За птахом піниться вода За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить. Ти чуєш: плачуть по мені. Ти чуєш: плачуть за тобою. У множині і в однині Тобою плачуть, плачуть мною. А досить! брати – брали з нас Терпінням, тілом – чим хотіли! Ми не любили їх. Любили Ми одне одного […]...
- Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “ Вже смеркла вода. І дерева глибокі Верхів’ями нурились в прірву німу, Мов лійка, округлене широко око Несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і хмарину, І крижня, і верби, й примарну сову, І, ніби яйце, тонкостінну хатину, І цяточку світла – рухливу, живу… І коні вороні втяглись і пропали, Летюча роса, і застиглі листки… […]...
- Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода… “ Підступається захват до губ, як вода, Вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило Нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, Видихається швидко прожите життя. Що не подих – солодшає в роті пиття, Прагне голос з безмежним мовчанням злиття. Павутина блакиті, почавшись від вій, Сповиває пташину на спогад в сувій. Тільки жили, […]...
- Павло Мовчан – “Вода спалахнута не гасне… “ Вода спалахнута не гасне, Узявшись золотим льодком, І чайка падає шугаста З-під неба зірваним листком. Овершки хмар жахтять пшенично, Хо-ло-не-по-піл-на-льоту… І очі рве студінь кринична Углибочінь, у висоту… Аби забув про всі щербини І про тернини та сучки, Що душу брали, як на кпини, І тіло рвали на шматки, Бо ж все, що зриме, те […]...
- Вода десь точить білий камінь… – Сосюра Володимир Вода десь точить білий камінь, Кує зозуля у гаю. Де б я не був, а все ж думками Лечу в донеччину свою. Лечу, неначе та лелека, Дивлюся радісно кругом І шахту згадую далеку, Де працював я юнаком. Дінця солодкі, ясні води, Посьолка рідного огні І той садок біля заводу, Де ми гуляли в давні дні. […]...
- Іван Андрусяк – чого мені далі чекати жінки і вода Чого мені далі чекати жінки і вода Піски і дерева в руці череватого будди І тихий коханець покірно іде по слідах Цитуючи коло за колом лукаві талмуди І день вимиває розморені шпальти млина Гартоване мливо розсовує в білі тераси І глина неначе дружина покірна й сумна Чужі кораблі вимальовує з іконостасу Чому я тоді забуваю […]...
- Українська народна казка – Молодильна вода Жив на світі один цар і мав трьох синів. два були розумні, а третій, як водиться, дурень. І дожив той цар до глибокої старості. Однієї ночі приснився йому віщий сон: снилося йому, що є така вода, коли нею вмитися, то можна знову стати молодим. Вранці, пробудившись, став оповідати він той сон синам і сказав: – […]...
- Картини рідної Донеччини у творах “Вода десь точить білий камінь”, “Солов’їні далі, далі солов’їні” (1 варіант) Володимир Миколайович Сосюра народився в місті Дебальцево на Донбасі в 1898 році. У його творах знайшли поетичне відображення і героїчний подвиг народу, який в боях відстояв честь і незалежність Батьківщини, і натхненна праця людини, і особисте її життя, радощі і болі. У часи, коли немало поетів захоплювались масштабністю і космізмом зображення дійсності, Сосюра пише з […]...
- Маркіян Шашкевич – Чом, козаче молоденький Чом, козаче молоденький, Рониш слізоньки дрібненькі, На всхід сонця поглядаєш І так тяженько вздихаєш?.. Ой я, козак молоденький, Роню слізоньки дрібненькі, На Вкраїну поглядаю, За Вкраїною вздихаю, Бо там моя родинонька, Бо там мила дівчинонька. На Вкраїні буйнесенькій Мої други милесенькі,- Як за ними не тужити, Коли з ними мило жити? Ах, найліпше при родині […]...
- Ностальжі Буває так, що ти не знаєш, у чому цінність цього дня. Буває так, що забуваєш, “Радіти треба, це ж – Життя!” Буває так, що поринаєщ у смуток буднів і проблем буття. Буває так… а ти згадай той час, коли була ти ще дитя! Згадай ту радість кожній днині, коли весь світ був сповнений чудес! Коли […]...
- Іван Андрусяк – поволі – так дозволено було Поволі – так дозволено було – Земля й вода мінялися місцями І ти не знав оракули чи грами Тобі прогнозували западло Верстав як тать історію судин Мажорних крил розтрощене суцвіття Немовби залишаючись один На ціле неголене підборіддя Викреслював закони вороття В потребу жити як потребу прози Щоб деревіло в затінку життя Як струп академічної залози […]...
- Дмитро Павличко – “Буває така розмова… “ Буває така розмова, Що ув’язнює, наче кліть. Темрява розумова, Як бескид, міцна стоїть. Буває таке мовчання Несподіване і страшне, Що тільки вибух ридання Від смерті рятує мене. Буває така година, Коли повертає глузд Моєму життю єдина Усмішка милих уст....
- Юрій Вітяк – Земля з-під ніг і небо із глави Земля з-під ніг і небо із глави, Уже не так важливо, хто правий, І скільки раз тобі горлали “Браво!” Заснуло сонце в золотій оправі. Закрило очі та щонічно спить, Схрестило руки і лягма у яму, Там десь за обрієм, а я й не глянув, Куди збирає простеньку-блакить. Вогонь горить, вогонь в мені горить, Ще скапує […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
Яка улюблена пісня мами четирі речення.