Ірина Мороз – Залиш себе чи хоча б свою куртку
Залиш себе чи хоча б свою куртку
Ти пахнеш так, що весь світ іде обертом
Я вже залежна – я вище поверхом
Досі бажання затягую джгутом.
Ти вже не спинишся – годі й казати
Зараз між нами лише міліметр
Просто віддай мені свій теплий светр
І далі можемо знову мовчати.
Ти пахнеш так, що втрачаю розум
Ці очманіння такі тривалі
Краще триматись від тебе подалі
Й палко чекати на нову дозу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ліля Колісник – Залиш мені частинку літа Залиш мені частинку літа, В якому були я і ти. Щаслива і теплом зігріта: Була утіленням краси. Залиш мені липневий ранок Й кристали чистої роси. Була чарівна, як світанок, Навіть в хвилини самоти. Залиш мені серпневі ночі І небо, бо під ним був ти. Я не забуду твої дивні очі І ніжність дотику руки. Велика […]...
- Залиш мене скоріш Залиш мене скоріш, бо я Вже задихаюсь від емоцій. Звичайно, схиблена душа, Та й посмішка – лише до сонця. Безглузді погляди і рамки, Самі собі кайдани творим. Ми лиш дівчата, тобто самки.. Вони лиш тіло наше хочуть. Про почуття шепочуть мрії, Та нам до них, як до Техасу. Цілунки, подихи, обійми Якраз до нового світанку. […]...
- Ірина Саковець – Бо так мовчати вмієш тільки ти Бо так мовчати вмієш тільки ти, Із гордістю і пристрасно мовчати. В мовчанні нашім чути, як світи Десь високо знаходять свій початок, Утоплених на дні морському сни, І сірих чайок зойки над припливом, І відгуки торішньої весни, І голоси непройденої зливи. Мовчати і не вірити словам, Бо не завжди те кажеш, що хотіла. Слова насправді […]...
- Ірина Ярко – “Божевілля” однієї незнайомої людини Я відчуваю банановий солод на твоїх губах, Чи то мені так боляче, чи я втрачаю страх. А може просто граючись рахую вечори, З журбою розуміючи, що пропали ми. Чи то тобі так солодко, чи я втрачаю глузд, Ти вибачай, що байдуже слова злітають з вуст. Не говори, що ввечері прийдеш у вісні, І не співай […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, як листя весняне… “ Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, […]...
- Ірина Саковець – Розмахнулася мантія втечі Розмахнулася мантія втечі: День зібрався і… відійшов. Одягає пронизливий вечір Голі плечі в холодний шовк. Відгоріло картинно багаття, І не віє м’яким теплом Від колекції срібних агатів Під осінньо-небесним склом. І мовчати, мовчати, мовчати… В грудях тиша, немов свинець. Без упину шукати початок Там, де порвано, де – кінець. Увіходжу в німий передпокій, Тільки в […]...
- “Пробуючи вбити свою совість, Доріан Грей убиває себе” (за твором О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”) У творчому доробку письменника О. Вайльда є чимало різноманітних за жанрами творів: це і комедії, і казки для дітей, і поезії. І звичайно ж, О. Вайльд відомий як письменник-романіст. У 1890 році він написав один із найвідоміших своїх творів – роман “Портрет Доріана Грея”, у якому знайшла своє відображення його філософія про те, що мистецтво, […]...
- Ірина Зінковська – На все свій час На все свій час і всьому воля Божа: Навік залишити чи далі йти. І часом плачеш: більш я вже не можу! Візьми свій хрест – для Бога цінний ти. Хоч огортає страх, смертельний відчай – На Бога поклади свою журбу. Молитвою і вірою засвідчуй Сердечну відданість добру. І що б не сталось, звідки б не […]...
- Олеся Крисько – дощить з самого ранку нині в Лондоні Дощить з самого ранку нині в Лондоні… В відкриту душу – сльози неба без жалю. Я тим солоним морем вкотре переповнена, Що в нім кінця не бачу і краю. Знову дощить. Я так люблю похмуре небо, Кафе-латте і теплий светр на плечах… Мені б коло вікна помріяти про тебе, Та знову ніколи – в турботах […]...
- Ірина Ярко – Розлучене кохання – Привіт коханий! – О, привіт кохана! Я так давно-давно тебе чекав! – Я, знаю любий, дуже добре знаю… – Ти вибач, що я болю завдавав! – Це ти, мене пробач, моє кохання. – Не варто люба, винний лише я. – Я чую в твоїм голосі зітхання. – Звичайна втома, ластівко моя! – Як ти […]...
- Ірина Ярко – Говорите Говорите – терпи! І я терплю. Та вибачте, терпець уже ввірвався. Я просто не люблю, Так, не люблю, Коли мені до рота “кладуть пальця”. Говорите – іди! І я іду. Але лишень туди, куди захочу, Хай навіть хрест на шиї понесу, Але стерплю. Зумію. Не заплачу. Говорите – скажи! І я кажу. Проте пробачте, це […]...
- Тарас Шевченко – Хоча лежачого й не б’ють Хоча лежачого й не б’ють, То і полежать не дають Ледачому. Тебе ж, о Cуко! І ми самі, і наші внуки, І миром люди прокленуть! Не прокленуть, а тілько плюнуть На тих оддоєних щенят, Що ти щепила. Муко! Муко! О скорб моя, моя печаль! Чи ти минеш коли? Чи псами Царі з міністрами-рабами Тебе, о […]...
- Богдана Лапченко – Я врятую тебе від самого себе Я врятую тебе від самого себе, Від думок, від людей і від світу. Я віддам тобі все, що є дороге І закутаюсь в теплий світер. Я наллю собі в келих по вінця вина, Сяду в темряві на підвіконня. Заховаюсь у ніч. Я сьогодні сама. В грудях тепло, а від вина – сонно. Сон прийшов під […]...
- Кожен із нас хоча б трішечки – та Ілля Муромець Якби про Іллю Муромця ми знали лише те, що він хліборобський син, що ми могли б розповісти про нього далі? Чим може прославитися син хлібороба на землі? Завзятою працею, тим більше це улюблений син свого батька – Івана Тимофійовича, отже, той передав йому всі таємниці фамільного ремесла. Зрозуміло, що Ілля Муромець залюбки обробляв би землю, […]...
- Ірина Лахоцька – Вона ввійшла – цнотлива наречена Вона ввійшла – цнотлива наречена, Що ще живе в тенетах юних мрій. Стиха розчулила своїм плачЕм нас Сніжинками з-під довгих білих вій. Вуаль фати торкалася обличчя, А сукню хмари ткали в небесах. І ця печаль… Така безмірно чиста, Ховалась на незайманих вустах. Усе наповнювалось ясним світлом: Криштальні келихи… Теплий глінтвейн… Заручини зими з цим білим […]...
- Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки Коли смутку глибокі ріки Розіллються в тобі усюди, То поезія, наче ліки, Що приймаєш під час застуди. Пригорнуся до слів ще теплих І, вбираючи їх розмову, Зріє гасло, яке не стерти- Хочу дихати й жити знову. Хочу словом проситись в серце, Хочу думкою у твій розум, Почуттями в твої конверти І в усмішку твою крізь […]...
- Дмитро Лазуткін – дівчинко ти пахнеш конваліями Дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою Світ переминається – з ноги на ногу – непевний цей світ Можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю Краще літати аніж переривати політ Це – відчуття безпеки, це – тонкі капіляри Які я виводжу в тобі своїм язиком Ходять вечірнім містом наші примари Ніби гортають […]...
- Ірина Ярко – Я тут живу! Мій рідний край, моя земля, Мій отчий дім, де я зростала, Мої лани, озера і поля Це все мій світ, моя славна держава! Тут живу я, мої батьки і друзі, Добрі знайомі, рідні та близькі, І навіть пташка, що виспівує у лузі Від всього серця дорога стала мені. Тут все знайоме, рідне і кохане, Таке […]...
- Микола Руденко – Шлях до себе Немає шляху отакого крутого Ні в темному морі, ні в хмарному небі, Як та безконечна терниста дорога, По котрій я сам продираюсь до себе. До себе не в хату – до себе у душу, До власного “я”, до глибинної суті. О, скільки я терну розчистити мушу, Щоб знов повернутись на кола забуті… Вернувся – й […]...
- Ірина Скакун – Не люблю я дочитувать ваші книги Не люблю я дочитувать ваші Книги – На останній сторінці мене полишає відчай. Як в останній день снігу приходить на землю відлига, Так між нами лягає пес на наймення Вічність. Ми лишаєм напам’ять кишеням зім’яті серветки, Їхні нутрощі повні, як наш знавіснілий розум… Так стрічаємось ми – технарі і останні поетки Й в кулуарах життя […]...
- Ірина Лахоцька – А давай ми вже спустим вітрила А давай ми вже спустим вітрила, Я не питиму слів твоїх трунок І дістану з – під серця пакунок, У якому поламані крила, Що отримала якось в дарунок. А давай ми відпустим назавжди Тих метеликів у наших душах, Бо втомились вони і неслушно Їх в неволі так довго тримати, Де самотньо, нестерпно і душно. А […]...
- Шляхи до пізнання себе важкі Шляхи до пізнання себе важкі – Відважмо в міру і заслуг, і слави… В житті ми інколи далеко не такі, Як у люстерках власної уяви. Лиш як впаде з очей мана-полуда, Як совість осміє нас і освище, – Побачим раптом, що у люстрах наших люди, До котрих ми не доросли ще....
- Твір на тему: Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею. (Володимир Сосюра) Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею. (Володимир Сосюра) Ми, українці, ще й зараз самі не знаємо історії своєї країни. Героїв українського народу називали ворогами і навіть зрадниками. Так робили тоді, коли неможливо було змусити замовчати борців за волю і свою державу. Ще більше славних імен і подій намагалися назавжди […]...
- Таня Гелетюк – Кричали чайки Кричали чайки у пустій душі, Крильми хотіли вікна одчинити, Їх вабив теплий білий океан Й таке страшне холодне слово “жити”. Їх вабив простір неба ледь блідий Вони хотіли, мріяли літати, Ковтати першу вранішню росу І не мовчати, тільки не мовчати. Бо найстрашніше, то німі слова, Вони як діти, що не народились, Але ж вони жили, […]...
- “Я блукаю і кличу душу свою… ” (В. Вітмен) Творчість великого американського поета-новатора В. Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, “коли втрачають зміст слова і предмети”. Своє нове поетичне світобачення поет утілив у збірці поезій “Листя трави”, над якою працював протягом усього життя. Цей твір – свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. […]...
- Ірина Лазоревич – для мене закритий давидів Сіон Для мене закритий давидів Сіон Міцні аж надто кріплення підзамчі У мене свій титул і свій бастіон Де я спокійно чищу помаранчі Страшно. і то є моя провина Я епітафія, я собі й кат Бо найдорожча моя людина Робить водночас і шах і мат Десь понад гору його віщун Варить отруту по казанах Він ж […]...
- Я блукаю і кличу душу свою… (Волт Вітмен) “Я блукаю і кличу душу свою… ” (Волт Вітмен) Творчість великого американського поета-новатора Волта Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, “коли втрачають зміст слова і предмети”. Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій “Листя трави”, над якою працював протягом усього життя. Цей […]...
- Рома Чихарівський – Споглядаєш себе у дзеркалі Споглядаєш себе у дзеркалі, кажеш: “Послухай, мен, Може, досить усіх цих втеч? Може, досить уже зникати? Ти ж не пам’ятаєш жодного зі своїх запасних імен, І світло в кінці тунелю доводиться вмикати і вимикати”. (е к о н о м і я) Вивчаю поглядом стелю, відстежую кожен свій подих І розумію, що сидіти у чотирьох […]...
- Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу… “ Я віддирав себе від світу: Кровоточив і зір, і слух, І обпікав все тіло вітер, Ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: Себе самого возлюбив; Марнотний розум, кривосудний, Пристосувався до доби. Погоджувався для годиться, І можновладцям потакав, І душу, як багно на шпиці, У колесі марнот кружляв… До всього так приріс очима, […]...
- Соломія Волошин – Зізнання Тобі – моє справжнє і щире кохання, Присвячую вірш, який веться “Зізнання” Зізнання у тому, як сильно кохаю, У тому, що в серці спокою не маю. Коли тебе бачу, то розум втрачаю, Коли ти далеко, сама не своя я. І що з цим робити, я досі не знаю, Це все називається словом “кохаю”....
- Наталя Гуркіна – Мороз-чарівник Коли всі засинають, Мороз для нас на склі Видмухує малюнки Великі і малі. На них є зайченята, Червоні снігурі, Сріблясті диво-баби Великі снігові… А вранці, на світанку, Як сонечко блисне, Із криги візерунок На шибці оживе....
- Наталя Гуркіна – дідусь Мороз Він по світу у санчатах Цілу ніч літає, Для малечі подарунки У мішечку має. Щоб зустрітись – слід листівку Вчасно написати, Новорічну диво-нічку В ліжечку чекати....
- Ірина Ярко – Синичку ніжить горець Синичку ніжить горець, Палко цілує, А наш розбійник морозець Тебе малює. Виводить пензлем візерунки, Складає в гаму, А ці проникливі малюнки, Шукають барви. Забутий дивний олівець На підвіконні, А наш мрійник, старий митець, Сидить в салоні. Не говори, що я смішний, Це так, забава, Я розумію, що малий, А ти – ласкава. Я чую голос […]...
- Ірина Саковець – Фіранки пестить вечір Фіранки пестить вечір, Пірнаючи у ніч / В душі сліди від зречень, Ямки від протиріч… Відчути щем одного Цілунку зір хотів / І знову тільки спогад До течки почуттів… Та зблідне в снах торішніх Далеко від вершин / Вплести себе у вірші – Спасіння для душі....
- Леся Українка – “Ще не вдарив мороз… “ Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист В’яне, жовкне… Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист – Хутко вмовкне…...
- Ірина Шувалова – Час тече Час тече – ось і речі вже начеб густішають. Я заходжу: не те що навшпиньках – а подумки. Твоє місце у нашому ліжку – це ніша, Де пропали всі дотики, сутінки й родимки. Час тече – він викручує руки і поручні В тих вагонах, які добровільно возили нас, Де сиділи ми мовчки – здавалося, поруч, […]...
- Катерина Кочетова – Зелені очі з відблиском весни Зелені очі з відблиском весни, Глибокий погляд змушує мовчати, Щоб доторк дива до душі струни Ми мали змогу краще розпізнати. В такі хвилини слів завжди замало, Але, благаю, краще розкажи, Чи почуття у серці запалало, Чи то лиш плід уяви, міражі? Доволі звичне явище – чекати, Але допоки грітиме надія, Вона ж із часом може […]...
- Олена довганюк – Слід після себе зітри Слід після себе зітри І більше в мені не з’являйся В минулій секунді завмри І в спогадах ти розчиняйся. Нікого й нічого не треба, Повітря лиш треба мені, Та не обійдуться без тебе Секунди, хвилини і дні… Все важче… Коли ж стане легше Все важче стає з кожним днем. Знов не востаннє й не вперше […]...
- Ірина Галинич – А зараз тільки німота Зневагою мене нагородила І чашу зла ти випила до дна. Зриваючи з рамен прекрасні білі крила, Земному пороху їх й бруду віддала. Чарівне біле личко засмага осквернила І рук тонка краса опущена у бруд, Гадаючи тепер, що гідність загубила, Ступила вільний крок у згусток зла і блуд. Смарагдово-сумні, підступно-дивні очі, Шалені від думок і тихі […]...
- Сергій Жадан – Я з нею познайомився цілком випадково Я з нею познайомився цілком випадково, В чужому місті просто побачив, Як вона відважно дивиться вгору. Почув, що в розмові її такі раптові та несумісні імена поетів, Про яких вона постійно говорить. Так говорить про їхні хвороби тривалі, Мовби навмисно зчиняє вуличний галас. І губи в неї при цьому такі болючі й криваві, Ніби вона […]...
Мої думки і почуття оповідання каторжна.