Ірина Саковець – І не буде війни

Прикладаю до світу холодні свої долоні,
Закривавлене тіло його заховаю й рани.
Помаранчева осінь тоді, а тепер – багряна,
Життєдайні дощі уторік, а тепер – солоні.

Відступаю на крок – це мій простір, у ньому тихо,
Навіть чути бурління секунд із аорти часу.
Я відрощую крила у цьому комфорті, власне,
Обламати аби об нестерпні кути безвиході.

Ти – боєць, і зрадливим вогнем обпікає спину,
Ти спиняти ворожі атаки давав присягу.
Я – дружина, і матір, і донька… На довгу сагу
Розтяглися мої молитви, аби жив, не згинув.

Я торкаюся неба, змикаю його в обіймах,
Щоб не впало на землю, почувши свистіння кулі,
На розтерзану землю, по горло загрузлу в мулі,
У запеченій крові, немов у чернечій схимі.

Прикладаю настій із волошок, і молочаю,
І добра, і надії, і віри до світу шрамів –
І не буде війни, і не буде жорстоких армій!
Так, дружина, і матір, і донька, себе втішаю.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Ірина Саковець – І не буде війни