Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Історична повість Богдана Лепкого “Мотря”: хронотопічна структура твору
Історична повість Богдана Лепкого “Мотря”: хронотопічна структура твору
ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ БОГДАНА ЛЕПКОГО “МОТРЯ”: ХРОНОТОПІЧНА СТРУКТУРА ТВОРУ
Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. “Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу”1, – пише В. Вернадський. Інший дослідник С. Бабушкін, розглядаючи проблему: “Що пов’язує простір і час у мистецтві?”, наводить слова Ж. Гюйо: “Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уявите собі простір. Ви будете змушені розташувати послідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне
В основі ж написання будь-якого художнього твору на історичну тему лежать
Саме тому він прагне віддати належне усім 20-ти рокам гетьманування Івана Мазепи. Адже увійшов цей період у історію як “періклів вік розвою України” (Ю. Іван-ченко)6 або як “золота доба” (Д. Дорошенко)7. Мазепа поклав край Руїні, яка остаточно знесилила Українську козацьку військову державу, стабілізував життя народу, дбав про освіту і культуру, розбудовував церкви, укріплював міста. То був час загального добробуту українців. Відгомін його знаходимо в повісті у величезному хронотопі побутовості.
Художній час тут, сказати б, буденний, з інтригами, конфліктами, дріб’язковими проблемами, він протяжний, нудотний, подекуди наближається до циклічного, прикмети якого, за М. Бахтіним, “прості, грубо-матеріальні, міцно зрослися з побутовими локальностями”8. І
‘ Из рукописного наследия В. И. Вернадского // Вопросьі философии. – 1966. – № 12. – С.112.
2 Див.: Бабушкин С. Проблема художественного време-ни пространства // Пространство й время. – К., 1984. – С.280.
3 Див.: Ухтомский А. Письма // Пути в незнаемое:
(Сб. Ю). – М” 1973. – С.398.
4 Див.: Бахтин М. Формьі времени й хронотопа в романе // Вопросьі литературьі й зстетики. – М. 1975. – С.234.
5 Див.: Кир’янчук Б. Романи Івана Франка 90-х років XIX століття: проблема часу-простору: Автореф. дис. … канд. філолог. наук. – К., 1993. – С.61.
6 Див.: Іванченко Ю. Від упорядника//Мазепа: Збірник. – К., 1993. – С.5-8.
7 Див.: Дорошенко Д. Нарис історії України. – К., 1991. – Т.2. – С.130-134.
8 Див.: Бахтин М. формьі времени й хронотопа в романе. – С.396.
Хоча у “Мотрі” немає повторення з дня на день одних і тих же дій, складається враження, що життя героїв минає у незмінному ритмі. Інакше чим пояснити те, що Б. Лепкий аж у трьох розділах (“Ранком”, “На фортеці”, “Марія-Магдалина”) описує життя-буття всього лиш однієї половини дня гетьмана і більше до цього не повертається? Виступають наперед і суто матеріальні потреби. Наприклад, для генерального судді Василя Кочубея найголовніше смачно поїсти, випити й добре виспатися. Від його неспокійної молодості залишилася тільки колекція зброї.
Простір у цьому хронотопі має закритий характер. Основною його одиницею є двір (двір гетьмана у Києві і Бахмачі, генерального судді – у Ковалівці й Батури-ні). Використовуючи топос двору, Б. Лепкий продовжує традиції змалювання обмеженого простору (згадаймо про існування у літературі таких локальностей, як “замок”, “салон”) і констатує на тому, що у період Мазе-пиного правління значно поліпшилося становище козацької верхівки. Хоч автор відтворює побут лише у маєтку гетьмана та генерального судді, розкуті, вільні дії старшин свідчать: з одиничного можна робити висновок про становище загалу. Особливе акцентування на деталях побуту. Так, у гетьманському палаці маємо і пухнасті перські килими, і шафи з мосяжними гратками, і книжки, оправлені в білий пергамент, і золотий та срібний посуд, і мистецьки оздоблені скатертини й фіранки. Але нагромадження речей для відтворення багатства старшин недостатньо. Тому Б. Лепкий поєднує їх з природними реаліями. Величний дім Кочубея у Ковалівці оточують “сади, городи, пасіки й вітряки”9. “Як далеко оком кинеш – усе його – і земля, і люди, і навіть те небо, що зрошує поля дощами, і сонце, що, здається, тільки йому й світить” (С.72). Простір сприймається як прекрасний художній світ, навіть навіює думку про ідилію. Але повідомлення про те, що “Любові Хведорів-ні всього було замало” (С.72), абсолютно руйнує її. Мотря теж підкидає ложку дьогтю: “Наскучили оці багатства, похлібства, пустомельства, усі ви наскучили мені… Усі!” (С.75), – заявляє вона Чуйкевичу. Справді, ідилія – це іконний образ ідеалу, що асоціюється зі щастям. Там, де немає щастя, зникає і вона. Буття стає тоскним і непривабливим. У подальшому переліку речей і предметів розкоші уже вчуваються іронія і біль. За зовнішнім блиском і процвітанням приховується внутрішній занепад. І пишна садиба генерального судді сприймається не краще, як садиби у творах Оноре Бальзака, “самий вигляд яких наганяє нудьгу, мов най-похмуріші монастирі, найсіріші стіни, найсумніші руїни”10.
Оте внутрішнє деградування виходило на прямий зв’язок з двома проблемами: 1) з участю України у Великій Північній війні (1700 – 1720), яка зовні нібито й не зачіпала інтересів Гетьманщини – боротьба велася за вихід Балтійського моря між Московщиною і Швецією, та все ж вносила в елементи добробуту розлад. Адже Україна, будучи автономною державою у складі Московщини, мусила підтримувати її політику і всіляко допомагати їй; 2) з проблемою недержавності Гетьманщини. Розібратись у ній Б. Лепкому допоміг В. Липинсь-кий, дружба з яким припала саме на краківський період життя письменника.
Коли ж заглянути у праці талановитого історика і звеличника героїчного минулого В. Липинського, то серед статичних причин української недержавності знайдемо: 1) невигідне географічне положення у Європі (битий шлях); 2) родючі землі, що постійно притягали до
9 Лепкий Б. Мотря. – Львів, 1991. – С.72. Далі зазначаємо у тексті лише сторінку.
10 Див.: Бальзак О. Ежені Гранде // Твори. – К., 1971. – С.323.
Себе завойовників та вели до надзвичайно швидкої дегенерації громадянських інстинктів у людей; 3) “неусталеність раси” – “повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків”; 4) “перевага в нашому характері емоціональності над волею і інтелігентністю”11. Таке трактування вічної залежності українців від своїх сусідів відповідає в історичному циклі повістей Б. Лепко-го універсальній просторовій одиниці – степу,
Саме поняття степу несе у собі відчуття волі, непевності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. “На безмежних степах, … де не розуміли, що свобода лежить в обмеженні і в обов’язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира, – тяжко було взагалі наладнати державне життя”, – констатує В. Безушко12. От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість досягнення самостійності Гетьманщини, доходить висновку: “В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах…
… Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ – ворог держави” (С.186 – 187).
Простір степу і непевний, тривожний час сприяють становленню величезного кризового хронотопу порога. “Час у цьому хронотопі, по суті, є миттю, яка наче не має тривалості і випадає з нормального протікання біографічного часу”13. У Б. Лепкого поріг існує в тісному переплетенні з побутовим хронотопом. Пізнаються вони найчастіше через часопростір дороги. Чітке виявлення хронотопу дороги маємо в оглядинах гетьманом Києва, подорожі Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин.
Цілісний простір Києва творить контраст до побуту у Мазепиному дворі. Він уже не настільки згущений, як в описі бенкету у гетьмана, не локалізований двором чи кімнатою. Хвалитися тут нічим: зустрічалися каліки і вбогі, вулиці подекуди вимощені деревом, а іноді траплялися ями і вибоїни. “Лампи світилися уночі тільки перед гостинницями та заїжджими домами, хто що хотів, те й викидав на вулицю, а в днину не було кому спря-тати цього мотлоху. Київ був подібний до великого заїжджого дому, в котрім годі завести лад, бо все хтось новий приїде і насмітить… Тільки розкішні церкви приваблювали до себе очі” (С.40).
У топосах Києва бачимо ще дві протилежності, пов’язані з будовою фортеці на Печорську та з монастирським життям. Перша сприймається як маленька зона пекла, як прелюдія до трагедії Батурина, друга – як скромне, тихе, прижиттєве існування. Дані просторові сфери існують у творі автономно, вони є взаємно відмежованими, як і відмежоване життя різних верств населення. Саме тому головний герой зустрічає просторові опозиції, що утворюють зону відчуження, відчуття якої Б. Лепкий спеціально підкреслює: “Не можна сказати, щоб гетьман був вдоволений ладом, який на вулицях бачив” (С.40), “закусивши губи і приказавши своєму серцю мовчати, зближався він до цього нового пекла” (до Печерська. – Б. В.), “як їм тут тихо, як далеко від турбот і суєти житейської!” (С.48) – думав Іван Мазепа, входячи у монастирську браму.
Розширюючи рамки топосів, автор досяг цілісності у висвітленні буття міста. За Б. Лепким, простір Києва – то єдність контрастів: добробуту і тяжкого життя, спокою і тривоги. Він не заходить у суперечність із загальним становищем Гетьманщини на початку XVIII ст. І все
11 Див.: Л ипи нський В. Листи до братів хліборобів.- Нью-Йорк, 1954. – С.421-427.
12 Безушко В. Лепкого “Мазепа” // Діло. – 1929. – 4.78. – С. З.
13 Бахтин М. Формьі времени й хронотопа в романе, – С.397.
Ж хронотоп порога виявляється тут не так виразно, як на периферії. Адже у дорозі загону Івана Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин бачимо конкретні сутички з московським військом. Такий хід подій, з одного боку, виразно свідчить про посилення часової непевності, з другого – відповідає історичним даним про знущання Московщини над українцями, які перебували під її протекцією.
Часопросторову непевність у дорозі Кочубея підсилює опір середовища (за визначенням Д. Лихачова)14, який спричинюється погодою, що перетворює шлях у болото й озерця. “Як попав туди повіз, то застрягав по осі, і треба було його витягати” (С.176). Погана погода виявляє своєрідну перепону рухові возам генерального судді. Вона оплакує його долю. У сонячній Ковалівці залишився Кочубеїв нетривкий спокій. Батурин стане місцем тривог і інтриг, тому дорога не пускає Василя Леонтійовича туди.
Просторові об’єкти, як! видно з вікна карети; викликають у героїв рефлексії над долею України, а іноді просто жахають, як, приміром, образ повішеного, на білому черепі якого “сидів чорний ворон, чистив свій клюв до людської кості і, махаючи крилами, обривав і пускав з вітром останки чуприни” (С.177). Топоси глухих закутків Гетьманщини змушують читача сумніватися у Ті благополуччі і визнати, що нагадує вона “той корч, котрий підросте трохи, то його пообтинають, і він ніяк не може розвинутися у повний зріст” (С.176).
Здавалося б, часопростір болю і турбота за майбутнє України повинні на задній план відтиснути будь-які проблеми приватного життя. Але Б. Лепкий вирішує інакше: крізь загальний смуток пробивається і впевнено промощує собі дорогу кохання Мотрі і Мазепи. Це яскраво видно при аналізі ієрархічної структури хроното-пів, які складають композиційну основу “Мотрі”.
Відправним пунктом дії є хронотоп бенкету на честь царя у Києві. Бенкет можна сприймати як апофеоз зустрічі. Зустріч Петра І з козацькою верхівкою зумовлює виникнення хронотопу порога старшин, який підсилюється зустріччю з дідом-символом козацької слави. На цьому чітка пов’язаність хронотопів обривається. Але через певний час виникає уже інша взаємодія часопрос-торів, яка бере початок знову ж таки з бенкету, щоправда, уже на хуторі Кочубея у Ковалівці, де генеральний суддя вшановує українського рейментаря. Зустріч-бенкет у Ковалівці веде до метафоричного хронотопу кольористих огнів, які, під свою чергу, “розгалужуються” на кольористі огні Кочубея й Іскри та кольористі огні Мотрі й Мазепи. Перші знаходять своє продовження у повісті “Не вбивай”, другі детермінують по-рогову стадію у сім’ї Кочубеїв, яка знімається хронотопом дороги Мотрі у монастир. У дорозі відбувається зустріч – викрадення дочки генерального судді. Викрадення поєднується зі знайомством з мельничкою та мельником і змінюється дорогою на Бахмач. З одного боку, дорога впливає на становлення ідилічного хронотопу, з другого – на хронотоп порога для Любові Хве-дорівни та Василя Леонтійовича. Розв’язка відбувається завдяки зустрічам і дорозі.
Поруч і в тісній взаємодії з Мазепиною сюжетною лінією розвивається і лінія Івана Чуйкевича. Вона не так важлива, як гетьманова, і виражається у такій часопрос-торовій послідовності: дорога – зустріч – поріг.
Як бачимо, автор почав повість з рішучої політичної ноти, акцентуючи на часопросторі Гетьманщини початку Великої Північної війни, а згодом повернув у зовсім інший бік. Саме таким ходом дії він спробував нагадати читачеві, що є насамперед ліриком, отож його уяві тіс
14 Див.: Лихачев Д. Позтика художественного прост-ранства // Избранньїе работьі: В 3 т. – Л., 1987. – Т.1. – С.629.
Но у межах історичної доби першої половини XVIII ст., вона здатна творити трохи інші комбінації часу і простору. Цій меті підпорядкував він застосування символіки, яка насамперед стосується постаті Мотрі Кочубеївни.
У інтерв’ю В. Безушку Б. Лепкий якось висловив думку про те, що в образах Івана Мазепи і Мотрі маємо проекцію на одну й ту ж особу – українського гетьмана”. Тому, змальовуючи у зовнішньому сюжеті Мотрю як гетьманову кохану, він прагне в її образі втілити ідею незалежності: “Вона його свято, його надія, що прийде великий день Воскресення, коли на цілій Україні заграють воскресні дзвони і брат брата обійме і ненавидячі себе зустрінуться словами: брате, сестро! ми вольні, вольні!” (С.284). Мазепа ж – носій цієї ідеї. Уособленням кращих патріотичних сил України виступає Іван Чуйкевич.
Гадаю, що саме у повісті “Мотря” розгадка й завершення всього історичного циклу, прихований трагічний кінець Івана Мазепи. Гляньмо на розвиток подій, присвячених досягненню державності Гетьманщини, у наступних томах: “Не вбивай”, “Батурині”, “Полтаві”, “З-під Полтави до Бендер”, – і ми помітимо гармонію навіть у часопросторах. У “Не вбивай” іде якнайактивніша підготовка до розриву з Московщиною, її можна асоціювати з періодом усних і листовних розмов гетьмана з Мотрею. Хронотопи в обох випадках підпорядковуються мотиву нудотного чекання. У “Батурині” бачимо першу спробу непослуху цареві, першу боротьбу і трагічне завершення її – знищення до тла гетьманської столиці. У “Мотрі” це відповідає жахливій зустрічі в негоду серед темної ночі Кочубеїв з донькою і запро-торення її до монастиря. “Полтава” відтворює згуртування українських і шведських сил, планування ними нової боротьби, незначні бої та пекельні погодні умови, нарешті генеральну битву і трагічну поразку Кардових та Мазепиних військ. Це період відносного спокою. Уподібнення його з першою повістю епопеї віднаходимо у втечі Мотрі у Бахмач, що є виявом непокори батьківській волі і продовженням змагань за власне щастя, у підступних діях Кочубеїхи, яка прагне викрасти доньку і зганьбити гетьмана, та у сумному Мазепиному рішенні відпустити Мотрю до батьків. Акцентування уваги на хворобі дочки генерального судді наче нагадує: ідея незалежності уже частково підірвана. Знищений Бату-рин є свідченням цього. І хоч урешті настає одужання, воно є, по суті, тільки залікуванням того удару, який завдав козакам жахливий вигляд знівеченої столиці і подвоєнням прагнення боротьби за суверенність України. Нарешті завершальний том “З-під Полтави до Бендер” нагадує останні сторінки “Мотрі”. Герої змирилися з долею, їм довелося розпрощатися зі своїми бажаннями і лише сподіватися, що у майбутньому вони все-таки здійсняться.
Асоціювання Мотрі з ідеєю незалежності вимагає і своєрідного висвітлення її особистого часопростору. На початку першої частини повістевого циклу він подається тільки як хронотоп порога. Бо ж в умовах загального добра і відносного спокою про суверенність держави забувають. Простір думок старшин, уособленням яких є Кочубей, не виходить за межі речового багатства, а символи минулої козацької вольниці – пістолі, панцирі, шоломи – заховано у його “святині”. Не дивно, що Мотрі тісно у багатих світлицях.
Для дівчини сонце є втіленням чистоти й істини, яка дається нелегко, але “що марне та кволе, що сонця боїться, перед вітром гнеться, хай пропадає” (С.94). Зір її часто прикутий до вікна. Живе Мотря на горищі, де вікна дуже широкі. “З них видно геть далеко понад верхи
Дерев, аж на Полтавський шлях” (С.72). Вікно є символом спілкування із зовнішнім світом. Життя на горищі контрастує з життям у нижніх покоях, як високі душевні пориви з ницими бажаннями власної вигоди (цікаво, що Кочубеїха ніколи не піднімається на горище). Далекий Полтавський шлях асоціюється з майбутнім. Споріднені з Мотрею топоси сигналізують, що її справжність десь попереду, у мрії, а сьогодення, як ‘і минуле, є лише примарністю існування: “Дихати не маю чим, чую кров, чую дим, тріщить в основах дім, валиться, а їм сниться весілля!” (С.113).
Поріг показує відчуження Мотриної душі від того часу й простору, в якому вона живе. Відображає він кризу в житті дівчини, яка минає завдяки зустрічі з гетьманом, що відбувається у прекрасну, сонячну, наче великодню, днину. Ця зустріч допомагає Метрі зрозуміти власні прагнення й ідеали і навіть докорінно переінакшує її життя. Зустріч, зрештою, стає перщопоштовхом до становлення ідилічного хронотопу, який охоплює майже весь другий том “Мотрі”.
Ідилічний хронотоп виражається в особливій взаємодії часу і простору. Дія відбувається в одному місці – у гетьманському дворі у Бахмачі. Усе в цьому топосі є близьким і дорогим для героїв. Немає інтриг, зловмисників, насмішників. Тутешні люди розуміють закоханих і співчувають їм. У палатах Мазепи панують щастя й любов. Тут немає побутових проблем, бо ж ідилія не знає дріб’язку. Вона дає розуміння того, що матеріальні багатства – це ще не рай. Персонажі живуть у надзвичайному емоційному піднесенні, у ближніх вони бачать тільки прекрасне. Виявляється часова дихотомія “колись-тепер”: “Перше люди пересувалися перед нею (Мотрею. – Б. В.), як образи, стрибали, як кукли у вертепі, вона бачила їх поверху, не вдумуючися у їхню вдачу, не питаючися, як вони чують і що собі думають.
Тепер цікавилася всіма, навіть старим медиком” (С.307).
Відродження Мотриної душ! вимагає гармонії з природою: “минай скорше, зимо, розвивайтесь луги, розц-вітайтесь квітки, вертайте птахи з далеких країв, співайте пісню радості й кохання… ” (С.306).
Простором для закоханих стає сонце, небо, зорі, місяць. Превалює вертикальність над горизонтальними вимірами, бо герої витають у високостях, у мріях. Впадають в око світлова акцентація, паралель між людьми і небесними світилами: “Мотре, сонце моє!” (С.290, 306, 320).
Невипадково свято душі наших героїв збігається з найбільшим зимовим святом – Різдвом Христовим. Адже з народженням Христа у людства зміцнюється надія на спасіння, а в закоханих – віра у визволення України. І навіть зима не заходить у конфлікт з молодечими намірами героїв, свідченням чого погідні, гарні дні. Але тепло узимку нетривке, воно скороминуще, як і ідилія у взаєминах гетьмана і дочки генерального судді. На душі залишається холод і біль, а “над Бахмачем гуділи вітри і мело снігом” (С.382). Руйнація ідилії зумовлена опором середовища – виникненням перешкод з боку Кочубеєвої сім’ї та хронотопом сновидінь, який вносить у надто повільну тривалість дії елементи тривоги.
Сон – це “випадання з безупинного потоку часу, розмикання-його невблаганної неперервності” 16. У ньому з калейдоскопічною швидкістю можуть бути представлені фантастично сконцентровані чи розгорнуті варіації часу і простору, що провіщають кращі чи гірші ситуації й обставини. Сни ж у повісті Б. Лепкого “Мотря” спричинені однією проблемою – змаганнями гетьмана за суверенність України. Вона пов’язана з коханням героїв.
15 Див.: Безушко В. З розмови з Богд. Лепким, автором “Мазепи” // Діло. – 1930. – 4.6. – С.5.
16 Ломинадзе С. На фоне гармонии (Лєрмонтов) // Теория литературньїх стилей: Типология стилевого развития нового времени. – М., 1976. – С.353.
Сновидіння Івана Чуикевича (озеро в ліску), на перший погляд, не відбігає далеко від часу дії. Воно нібито є відображенням прагнень канцеляриста захистити від усіляких несподіванок кохану гетьмана Мотрю. Насправді ж перекидає місток у майбутнє, у час Полтавської битви, коли козакові доведеться боротися за честь і волю Гетьманщини.
Про скорий крах Мотриних надій і гетьманських мрій щодо визволення рідної землі “повідомляє” сон дочки генерального судді у Бахмачі: “Ходила з гетьманом по облаках, шукаючи своєї зорі”, її зоря “в безвість покотилася… Темно… ” Гетьманова “полум’ям спалахнула, півнеба загравою озарила і – згасла. Темно, аж чорно. Хитаються хмари під ногами, небо, як розбурхане море, ні йти по ньому, ні на землю вернути…
Добре, що білі коні женуть. Чорні сани безголосо сунуться за ними… Мотрю якась зимна рука потягнула в сани, – женуть… Місяць, сонце, зорі – все таке велике, жахливе, чуже – позасвітне.
– Тпру! – і сани спинилися перед монастирською оградою… ” (С.374).
Топос зорі має подвійне значення. Він відображає долю людини і водночас ототожнюється з її мріями і домаганнями. Яскравість зорі вимірюється тим значенням, якого досягає людина в суспільстві, і величчю її прагнень. Темінь, чорнота, хмари, розбурхане море сигналізують про трагедію, безвихідь, крах надій. Білі коні з чорними саньми символізують біль і жаль, а монастирська брама є своєрідним знаком прощання зі світом. Справді, Мазепине намагання здобути Україні волю захопить багатьох, та все ж зазнає невдачі. Й ідея суверенності тривалий час не пробиватиметься назовні, хіба що жеврітиме десь у глибинах душ, мовби за стінами монастиря.
Можна сказати, що художній хронотоп “Мотрі” відбиває загальні естетичні та філософські уявлення автора про зображувану ним добу (початок ХУІІІст. на Україні) та проекцію її у масштаби майбутнього. Спрямований він на відтворення об’єктивних сторін життя, на аналіз переживань героїв. Цікаво, що Б. Лепкий не намагається дати широкого опису просторових одиниць, а просто називає їх, як це роблять у поетичному творі, залишаючи за читачем право на найрізноманітніші асоціації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Історична повість Богдана Лепкого “Мотря” ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ БОГДАНА ЛЕПКОГО “МОТРЯ” Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. “Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу”, – пише В. Вернадський. Інший дослідник С. Бабушкін, розглядаючи проблему: “Що пов’язує простір і час у мистецтві?”, наводить слова Ж. Гюйо: “Спробуйте уявити собі час як такий? Ви […]...
- Січові стрільці – герої України (за віршем Богдана Лепкого “Набік життя, журбо дрібна!”) Богдан Лепкий – видатна постать в українській літературі. Він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного знедоленого народу, ніколи не був байдужим до його долі. Його серце переповнювала любов до історії рідного краю. Поетична спадщина поета надзвичайно багата. Його поезії прості, гарні, ліричні, забарвлені тугою та зажурою. І в цьому нічого дивного немає. Поет не […]...
- Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк Богдан Лепкий. Це благословенний, щедрий край, овіяний легендами. Сам поет писав про нього в одному зі своїх ранніх віршів – “Заспів”: Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець. Богдан Лепкий […]...
- Рідний край (за поезіями Богдана Лепкого “Заспів”, “Видиш, брате мій”) Український поет Богдан Лепкий народився 1872 року на хуторі Кривенькім на Тернопільщині в родині сільського священика. Він навчався у Бережанській гімназії, в Академії мистецтв у Відні, ,у Віденському та Львівському університетах. Потім викладав у Бережанській гімназії, в Ягеллонському університеті м. Кракова. Пізніше він був членом гуртка літераторів “Молода муза”. Під час Першої світової війни Богдан […]...
- Спогади про рідний край у поезіях Богдана Лепкого “Заспів”, “Видиш, брате мій” (1872 – 1941) Народився на хуторі Кривенькім на Тернопільщині в родині сільського священика. Навчався у Бережанській гімназії, в Академії мистецтв у Відні, у Віденському та Львівському університетах. Викладав у Бережанській гімназії, в Ягеллонському університеті м. Кракова. Був членом гуртка літераторів “Молода муза”. Під час Першої світової війни співпрацював із Союзом визволення України, допомагав Українським січовим […]...
- Структура літературною твору Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення, порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л. т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і […]...
- Біографія Богдана Лепкого Богдан Лепкий (9 листопада 1872 – 21 липня 1941) “НАЙПОПУЛЯРНІША ПОСТАТЬ НА ГАЛИЦЬКОМУ ГРУНТІ… “ Звідки походить письменник, хто його батьки, де він навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б. Лепкого було написано чимало, але все це міститься у виданнях, донедавна […]...
- Життєвий шлях Богдана Лепкого Життєвий шлях Богдана Лепкого Богдан Лепкий – не епізодичне ім’я в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець – він у кожній з цих галузей вніс вагомий вклад в історію рідної культури. Творчість Б. Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Творчість […]...
- Життя і творчий шлях Богдана Лепкого Реферат на тему: Життя і творчий шлях Богдана Лепкого (9 листопада 1872 – 21 липня 1941) “НАЙПОПУЛЯРНІША ПОСТАТЬ НА ГАЛИЦЬКОМУ ГРУНТІ… “ Звідки походить письменник, хто його батьки, де він навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б. Лепкого було написано чимало, […]...
- Вірш Богдана Лепкого – Вночі Листками вітер котить, І кидає в болото; Стежками попід гаєм Бездомний сум блукає, Обходить перелоги, Рахує панські стоги, Обходить хлопські ниви І плаче нещасливий: Там лан, там полонина, Там стерня, як щетина, Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі! Там збіжжя, якби злото, А тут стерня – болото, І кров, і поту ріки […]...
- Великий син України (за трагедією Б. Лепкого “Мазепа”) Богдан Лепкий був великим знавцем історії України. Письменника насамперед цікавила проблема національно-визвольного руху в нашій державі. Цій темі було присвячено кілька віршів, написаних на початку XX століття. Пізніше, уже в двадцяті роки письменник почав роботу над епічним полотном про славетного гетьмана Івана Мазепу, збираючись нарешті сказати правду про цю видатну людину. Слід зауважити, що звернення […]...
- Історична основа твору та історія написання “Маруся Чурай” Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було “духовним мечем”. І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах ” Маруся Чурай ” Ліни Василівни Костенко, який побачив світ […]...
- Повість минулих літ (Характеристика твору) Характеристика твору “Повість минулих літ” Жанр: літопис. Про твір: “Повість минулих літ” – це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають “Початковим літописом”. До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця – автора цього твору. Літопис розповідає про початок української держави, про […]...
- Історична основа та романтичний міф у поемі Дж. Байрона “Мазепа” Життя та діяльність гетьмана Мазепи потребує глибокого й вдумливого прочитання. Його так звана “зрада” Петрові І під Полтавою 1709 року, можливо, була вкрай необхідним державним заходом, який, на жаль, зазнав краху? Адже відомо, що Росія навіть сьогодні не надає документів, які Богдан Хмельницький підписав (а чи підписав узагалі?) з Московією. Що до цього часу ховають […]...
- Тарас Шевченко – За що ми любимо Богдана? За що ми любимо Богдана? За те, що москалі його забули, У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана. 1845-1846...
- Історична тематика у творчості Т. Шевченка Історична тематика у творчості Т. Шевченка Тараса Григоровича Шевченка завжди цікавила історія. Поет пишався славним минулим свого народу, вірив, що його волелюбний і незалежний характер не зломлений кріпосницькою системою. Важлива частина спадщини Кобзаря – це твори на історичну тематику: “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Гайдамаки”, “Чигрине, Чигрине” та інші. У поемі “Іван Підкова” поет відтворив […]...
- Образ Богдана Хмельницького в народній творчості та художній літературі (І) Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, військових керівників, мудрих звитяжців. Серед них особливе місце посідає постать Богдана Хмельницького, невід’ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким […]...
- Образ Богдана Хмельницького в народній творчості та художній літературі (ІІ) Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, Піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен… (Ліна Костенко, “Маруся Чурай”) Так, історія мого народу трагічна: розкидані могили по безмежних українських степах; плюндровані та палені не раз міста і села; четвертовані, спечені у мідних биках, […]...
- “Батько українського театру” (історична драматургія Михайла Старицького) “Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, але найяскравіше його талант проявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних […]...
- Січові стрільці – борці (За Україну за віршем Б. Лепкого “Набік, дрібна журбо життя… “) “Відлітають сірим шнуром журавлі у вирій” – ця пісня знана всюди. Її рядки багато років мандрують далекою Аргентиною, Австралією, Канадою, Німеччиною. Лише ім’я автори пісні було довгий час невідомим. Багато хто вважав, що слова й музика цього твору – народні. Зовсім не дивно, що ім’я Богдана Лепкого навмисне приховувалося. Золоті слова його меланхолічних сумних поезій […]...
- Звеличення історичної постаті Богдана Хмельницького у фольклорних та літературних творах Богдан Хмельницький – гетьман України, видатний державний діяч і полководець. Хмельницький доклав багато зусиль для організації українського війська, встановлення дипломатичних зв’язків з іншими країнами, вів непримиренну боротьбу з польською шляхтою. Про Богдана Хмельницького дуже багато написано у нашій літературі. Це один із найколоритніших образів в історії України, який зробив багато для того, щоб країна була […]...
- Пішов у смерть – і повернувся в думі (образ Богдана Хмельницького у народній поезії) Пішов у смерть – і повернувся в думі (образ Богдана Хмельницького у народній поезії) Десятиріччя тому, коли українці об’єдналися під жовто-блакитним прапором незалежності, слово “патріотизм” набуло, на мій погляд, нового звучання. У ньому міцно та гармонійно переплелися і намагання вивести країну із сьогоденної кризи, і турбота за майбутнє рідної землі, і велика повага до її […]...
- Проблематика і структура “Людської комедії” Світ постав перед ним таким: безсилля моралі і закону перед грішми. Оноре де Бальзак Я вирішив обрати саме цю нуднувату, на перший погляд, тему саме тому, що мене здивувала та вразила актуальність тем і проблем, які прописані ще в XIX столітті у творах Оноре де Бальзака. А все почалося з того, що мама підійшла до […]...
- Історична доля української нації в творчості О. Довженка (2) Історична доля української нації в творчості О. Довженка Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді. О. Довженко Олександр Довженко – кінодраматург, режисер, письменник, художник, патріот своєї землі. Всім, що створив письменник, він завдячує народові, з якого вийшов. І в центрі його […]...
- Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський” Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський” У 1990 році І. Франко створює одну з найвеличніших своїх поем – “Іван Вишенський”. Присвячена Агатангемові Кримському, поема ввійшла у збірку “Із днів журби”. Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: “Основа поеми – печерне життя і смерть […]...
- Історична правда у поемі І. Франка “Іван Вишенський” Хто рече: кохаю Бога, А не порятує брата – Той брехню на душу взяв. З Біблії Франко, як засвідчують літературознавці, був першим дослідником і популяризатором творчості Івана Вишенського, видатного полеміста, борця проти унії, проти релігійно-національного і феодально-шляхетського гніту в Україні. Він високо цінував його за яскраві сатиричні малюнки тогочасного суспільно-політичного життя, за його блискучий полемічний […]...
- Співець народний (за віршем Б. Лепкого “Журавлі”) Богдан Лепкий – тонкий і ніжний лірик. Його поезія ввібрала в себе красу народної творчості, біль рідної землі. Вірш “Журавлі” навіяний долями багатьох українців, що змушені були покидати свою землю. Люди втрачали свою Батьківщину, не сподіваючись її більше побачити: Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, Крилонька зітру. Образ журавлів бентежить думку […]...
- Тарас Шевченко у творчості Б. Лепкого Краса рідного Поділля, його пахощі й барви, а ще людська недоля і страждання ввійшли до серця Богдана Лепкого і залишилися там назавжди: Колисав мою колиску Крик неволеного люду І – так в серце вколисався, Що до смерті не забуду. У світосприйняття Лепкого Шевченко увійшов у ранньому дитинстві. Домашній учитель Дмитро Бахталовський знайомив хлопчика з літературними […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як енциклопедія народознавства Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як енциклопедія народознавства Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” – підручник з народознавства Усе своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю й нервами” був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно “наглядав” за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви – від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були і його твори: сумні й зворушливі повісті […]...
- Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”: герої сьогодні “Хто винен?” – “Невістка!” – “Таж її в хаті нема!” – “Але ж он її спідниця на бильцях висить!” Тривкість цієї української приказки така ж очевидна, як і актуальність персонажів повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Хіба вони неможливі сьогодні? Цінність класики полягає саме в тому, що вона проектується на різні часи, у тому числі і […]...
- Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест” (1 варіант) Василь Стефаник по праву вважається найвидатнішим українським новелістом. У своїх творах він правдиво та досконало змалював трагічне життя селянства Західної України. Вона в той час перебувала під владою Австро-Угорщини. Тоді смертність населення на заході України була чи не найбільшою в усій Європі. Тому, шукаючи порятунку від видимої загибелі, люди кинулися емігрувати – до Америки, до […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство […]...
- Повість І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як підручник народознавства (1838 – 1918) Народився в м. Стеблеві на Черкащині в родині священика. Отримував освіту в Богуславському духовному училищі, Київській духовній семінарії, Київській духовній академії, але священиком не став. Працював учителем у Полтавській духовній семінарії, у гімназіях польських міст Каліша, Сідлеця, Кишенева (Молдова). У1885 році виходить у відставку, переїздить до Києва, де живе до кінця життя, […]...
- Історична романістика Павла Загребельного як історія людської душі Історична романістика Павла Загребельного як історія людської душі Павло Загребельний – письменник загадковий, важко вгадати, чого від нього можна чекати завтра, куди ми, читачі, рушимо слідом за його нестримною уявою. Кожен знайде Щось для себе у його великому творчому доробку. Але є ті твори, про які знають усі без винятку, бо це розповіді про наше […]...
- Повість-хроніка П. Куліша “Чорна рада” І. Робота над повістю. (Над повістю “Чорна рада” П. Куліш працював тривалий час кількома етапами, доповнюючи і переосмислюючи вже написане. Від початку автор дав назву своєму творові “Хроніка 1663 р.”. Всього лише один рік в історії України, та як багато вніс він у долю народу в найближчі десятиріччя! “Це так, – писав Куліш, – як […]...
- Повість І. Франка “Захар Беркут” і сучасна Україна У літературному доробку великого українського письменника І. Франка ми знаходимо чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Проза І. Франка також багатогранна. У ній можна виділити повісті, оповідання, казки. Особливе місце серед прозових творів І. Франка посідає його історична повість “Захар Беркут”. І. Франко безмежно любив свій край з його […]...
- Підручник народознавства (повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Підручник народознавства (повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю і нервами” був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно “наглядав” за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви – від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були […]...
- Пространственно-временная структура романа М. А. Булгакова “Мастер и Маргарита” В литературе немало произведений, в которых “соседствуют” миры реальный и фантастический. Это и “Илиада” Гомера, и “Божественная комедия” Данте, и романтические баллады Жуковского. Появление реализма (двадцатые годы XIX века) практически вывело из употребления данный прием. Тем более важным стало появление романа “Мастер и Маргарита” с его уникальной пространственно-временной структурой – троемирием. Подобная концепция не является […]...
- Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест” (3 варіант) В. Стефаник реалістично зображував у своїх новелах життя селян Західної України, тяжке і нужденне, сповнене цілоденної праці. На очах читача проходять одна за одною трагедії, викликані постійними нестатками. Зокрема, в новелі “Камінний хрест” селяни, втративши всі свої сили і здоров’я на рідній землі, збираються шукати легшого та кращого життя за океаном – у Канаді. Наприкінці […]...
Актуальнисть творчості в стефаника.