Іван Андрусяк – Нова дегенерація

Ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
Ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
Ідемо до людей у вінках недоспілих олив
У простертих долонях несемо гріхи як окрушини

Ми останні пророки в країні вчорашніх богів
Ми останні предтечі великого царства диявола
Ми зчиняємо галас і це називається гімн
Ми сякаємось в руку і це називається правила

А дівки на мітлі це наложниці втрачених вір
Це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться
В божевільній труні долілиць повертається вій
Матюкається сич ремигає зашумлена хортиця

Табунами блукають отари і несть їм числа
По найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі
По незвіданих нетрищах душі виходять на злам
І спалахує небо червоною мічене пастою

Розенкранце зі сцени старий канделябр забирай
Гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту
Покоління майстрів відчиняє ворота у рай
А старий азозелло веде під вінець маргариту


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сочинение евгений онегин образ автора в романе.
Ви зараз читаєте: Іван Андрусяк – Нова дегенерація