Головна ⇒ 📌Біографії ⇒ Іван Франко – Біографія

Іван Франко – Біографія

Іван Якович Франко (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, дрогобицький повіт – 28 травня 1916, Львів) – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.

Ранні роки

Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині селянина-коваля. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті,

Франко зберіг до кінця життя.

Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862-1864), потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі дрогобича(1864-1867). 1875-го року закінчив дрогобицьку гімназію (нині – дрогобицький педагогічний університет).

У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка (“Грицева шкільна наука”, “Олівець”, “Schönschreiben”) художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві.

Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього “Кобзаря”; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).

Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.

Перші літературні твори

Перші літературні твори Франка – вірш “Народна пісня” (1874) і повість “Петрії і довбущуки” (1875) були надруковані у студентському часописі “друг”, членом редакції якого він став з 1875-го року. Активна громадсько-політична, видавнича діяльність, листування з Михайлом драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належности до таємного соціалістичного товариства. Після відбутого ув’язнення співпрацює з польською газетою “Praca”, знайомиться з працямиКарла Маркса, Фрідріха Енгельса, разом з Михайлом Павликом засновує 1878-го року часопис “Громадський друг”, який після конфіскації виходив під назвами “дзвін” і “Молот”.

1880-го року Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після тримісячного ув’язнення Франко перебував під наглядом поліції, був змушений припинити навчання в університеті.

Перший період творчості

Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: “Каменярі” (1878), “Вічний революціонер” (1880), “Не пора… ” (1880) та ін., повісті “Boa constrictor” (1881), “Борислав сміється” (1881), “Захар Беркут” (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.

1881-го року Франко став співвидавцем часопису “Світ”, після закриття (1882) якого працював у редакції часопису “Зоря”, газеті “діло” (1883-1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громадипробував заснувати власний незалежний орган (“Поступ”); з цією метою двічі їздив до Києва – 1885-го і 1886-го року, зустрічався з визначними громадсько-культурними діячами (Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким тощо); познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886-го року взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з “українкою” сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдностиЗахідної та Східної України.

Після невдалих спроб заснувати власний український часопис Франко був змушений вдатися до співробітництва з польською пресою, яке давало хоч невеликий, зате стабільний прибуток: був довголітнім співробітником польської газети “Kurjer Lwowski” (протягом 1887-1897 років), дописував до “Przyjaciela Ludu”, австрійської “Die Zeit”. Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше “наймами у сусідів”.

Політична діяльність

1888-го року Франко деякий час працював у часописі “Правда”. Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890-го року за підтримки Михайла драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник “Народ” (1890-1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але – через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників – без успіху. 1899-го року в Радикальній Партії почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904-го року, після чого полишив активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом драгомановим, цінуючи в ньому “европейського політика”. Згодом Франко розійшовся з драгомановим у поглядах на соціалізм, в питанні національної самостійности, закидаючи йому пов’язання долі України з Росією (“Суспільно-політичні погляди Михайла драгоманова”, 1906)

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” – так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів… “

Останні роки життя

1908-го року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав “Нарис історії українсько-руської літератури” (1910), “Студії над українськими народними піснями” (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка – дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках… ” “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю” – писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Файл:Lwów – Ivan Franko. JPG

Пам’ятник Івану Франку у Львові

Помер Іван Франко 28 травня 1916-го року у Львові. Через два дні відбулось кількатисячне урочисте прощання наЛичаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовина з прахом Франка (розпізнана з допомогою Ольги Роздольської) була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам’ятником (споруджено 1933-го року), на якому Франко-каменяр “лупає сю скалу”.

Творча спадщина

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури – зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був “золотим мостом” між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають Титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: “Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі”.

Поезія

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури; Найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка “З вершин і низин” (1887, поширена1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики (“Товаришам з тюрми”, “Вічний Революціонер”, “Каменярі”, “Земле моя”, “Тюремні сонети” та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка “Зів’яле листя” (1896). У збірці “Мій Ізмарагд” (1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу (“По селах”, “до Бразілії” та інші). драму власного життя Франко відобразив у збірці “Із днів журби” (1900) Програмова збірка “Semper tiro” (1906) є містичним кредо поета-борця. ” Давнє і нове” (1911) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах “Панські жарти” (1887), “Сурка” (1890), “Смерть Каїна” (1889), “Іван Вишенський” (1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему “Мойсей” (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

Прозова творчість

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. Починається з так званого “бориславського циклу” (від 1877-го року), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння, пролетаризація галицького села лягли в основу збірок “В поті чола” (1890), “Галицькі образки” (1897), до яких належать автобіографічні оповідання “Малий Мирон”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець”, “Schönschreiben”, інші.

Вершини прози Франка: повість “Boa constrictor” (1878), соціальний роман “Борислав сміється” (1882, уперше зображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомости).

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість “Захар Беркут” (1882-го року, зображено героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241-го року). до історичних творів належать “Герой поневолі” (1904-го року, про революцію 1848-го року у Львові), “Великий шум” (1907-го року, про скасування панщини).

Моральному розкладові “верхів” тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи “для домашнього вогнища” (1892), “Основи суспільности” (1895), “Перехресні стежки” (1899-1900). Повість “Лель і Полель” (1887) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством, реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Драматургія

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші спроби на цьому полі походять з гімназії: “Югурта” (1873), “Три князі на один престол” (1874), інші. Найбільше п’єс Франко написав у 90-х роках. Найвизначніші з них – соціально-психологічна драма “Украдене щастя” (1893), віршована історична драма “Сон князя Святослава” (1895). З більших п’єс відомі комедії “Рябина” (1886), “Учитель” (1896), з одноактівок “Останній крейцар” (1879), “Будка ч. 27” (1893), “Кам’яна душа” (1895), “Майстер Черняк” (1896), “Суд святого Миколая” (вперше вийшла 1920) У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами “Коли ще звірі говорили” (1899), “Лис Микита” (1890), “Пригоди дон-Кіхота” (1891), “Коваль Бассім”, “Абу-Касимові капці” (1895) тощо. Особливо треба відзначити перекладацьку діяльність Франка (не припиняв усе своє життя). Франко перекладав з 14 мов, серед іншихГомера, данте, Шекспіра, Гете, Золя, Б’єрнсона. Зі слов’янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Гомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.

Наукова спадщина

Філософія

Філософсько-соціологічні, суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях “Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących” (1878), “Мислі о еволюції в історії людськости” (1881-1882), “Найновіші напрямки в народознавстві” (1895); студію “Соціалізм і соціал-демократизм” (1897) Франко присвятив критиці “науковому соціалізму”, матеріалістичної концепції історії, “Що таке поступ?” (1903) – оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. 1904-го року Франко написав наукову працю, відому під назвою “Поема про сотворення світу”.

На світогляд Франка вплинули позитивізм філософії Огюста Конта, Герберта Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Чарльза дарвіна, Ернста Геккеля, теорії французьких, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Нікола Буало, Готгольда Лессінга до Тена, Леметра, Гійо, Брюнетьера, Брандеса, та ін. Проте Франко залишився собою, мав власний світогляд, увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ українського народу.

Теорія та історія літератури

Праці Франка з теорії й історії літератури, літературної критики, починаючи з докторської дисертації “Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія” (1895) тагабілітаційної – “Розбір Наймички Шевченка” (1895), є цінним внеском в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання “Апокрифів і легенд з українських рукописів” (1896-1910) – монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з наукового аналізу. до студій Франка з старої і сер. доби належать: “Св. Климент у Корсуні” (1902-1904), “Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв.” (1900), причинки до історії української старовинної драми, зокрема вертепної (“до історії українського вертепа XVIII в.”, 1906). З нової літератури Франко присвятив увагу творчості Івана Котляревського, Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Осипа Федьковича, Олександра Кониського, Лесі Українки, Степана Самійленка, Володимира Винниченка та ін. Низку розвідок Франко присвятив слов’янським літературам, особливо російській і польській, як також західно-європейській. Підсумком літературознавчих студій і монографій була стаття “Южнорусская литература” (1904) у словнику Брокгауза і Ефрона та загальний курс “Нарис історії украйсько-руської літератури до 1890-го року” (1910). Теоретичні погляди про завдання літератури Франко сформулював у студіях “З секретів поетичної творчости” (1898), і “Теорія і розвій історії літератури” (1899), в яких підкреслював суспільний підклад літературного твору, однак за вихідну точку при його оцінці Франко вважає артистичний хист автора та літературно-естетичні цінності твору. При студії літературних пам’яток Франко користувався порівняльним, психологічним й історико-культурним методами.

Мовознавство

На відтинку мовознавства Франко присвятив увагу питанню літературної мови: “Етимологія і фонетика в южноруській літературі”, “Літературна мова і діалекти” (1907), “Причинки до української ономастики” (1906) та ін. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці на відтинку філології Харківський університет 1906-го року нагородив Франка почесним докторатом, крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств. Пропозиція Олексія Шахматоваі Федора Корша про обрання Франка членом Російської АН не була здійснена через заборону царського уряду.

Етнографія

У ділянці фолкльору й етнографії Франко зібрав багато джерельного матеріалу, написав низку студій і статей про одяг, харчування, народне мистецтво, вірування населення Галичини, які публікував у журналах “Світ”, “друг”, “Житє і Слово”, “Зоря”, “Кіевская старина”, “ЗНТШ” та ін. З 1898-го року Франко керував Етнографічною комісією НТШ (до 1913-го року) і разом зВолодимиром Гнатюком редагував “Етнографічний збірник”. до найважливіших студій Франка з ділянки фолкльору належать: “дещо про Борислав” (1882), “Жіноча неволя в руських піснях народних” (1883), “Jak powstają pieśni ludowe?” (1887), “Вояцька пісня” (1888), “Наші коляди” (1889), “Із уст народу” (1894-1895), “Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland” (1905), “Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.” (1928). Капітальною фолкльористичною працею є “Студії над українськими народними піснями” (три томи у “ЗНТШ”; окреме видання 1913-го року), у яких Франко застосував історично-порівняльний метод.

Економіка

Економічні праці Франка, трактовані в історичному плані, присвячені станові робітництва: “Промислові робітники в східної Галичині й їх плата 1870 р.” (1881), “Про працю” (1881), а також селянства в Галичині: “Земельна власність у Галичині” (1887 і 1914), “Еміграція галицьких селян” (1892), “Селянський рух у Галичині” (1895), “Гримайлівський ключ в 1800 р.” (1900), “Селянський страйк в Східній Галичині” (1902), “Громадські шпихлірі і шпихлірський фонд у Галичині 1784-1840 рр.” (1907).

Історія

Тісно пов’язані з соціологічними, суспільно-політичними і економічними історичні розвідки Франка, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848-го року в Галичині та польсько-українським взаєминам. до першої групи належать: “Польське повстання в Галичині 1846 р.” (1884), “Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині” (1898 і 1913), “Лук’ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.”, “Причинки до історії 1848 р.”. до другої – “дещо про стосунки польсько-руські” (1895), “Поляки й русини” (1897, німецькою і українською мовами), “Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст.” (1902), “Русько-польська згода і українсько-польське братання” (1906). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), “Хмельнищина 1648-1649 рр. У сучасних віршах” (1898), “Тен як історик французьської революції” (1908), “Стара Русь” (1906), “Причинки до історії України-Руси” (1912), статті з старої історії України та багато ін.

Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості розмиваються грані між науковим і публіцистичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю “у народів вольних колі”. При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську діяльність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його для народовецького табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енгельса, а коли побачив облудність “нової релігії”, її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. У своїй статті “Що таке поступ?” Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму і тоталітарної держави.

Сходознавство

Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”.

Психологія

Першу свою працю зі сфери психології Іван Франко опублікував 1881-го року, через 2 роки після того, як Вільльгельм Вундт 1879-го року відкрив у Лейпцігу психологічну лабораторію. Стаття називалася “Чутливість на барви, її розвиток і значення в органічній природі: Реферат на працю американського природознавця Аллена Гранта”.

Надалі в багатьох своїх публіцистичних та наукових працях Іван Франко користувався відомими на той час психологічними методами. Найкраще це виявляється в статті “З секретів поетичної творчости” (1898) (ІІ розділ має назву – “Психологічні основи”), психологічних аналізах діяльності тогочасних суспільних діячів, та психологічному аналізі персонажів із творчості відомих тоді класиків літератури.

“Літературна критика мусить бути, по нашій думці, поперед усього естетичною, значить, входить в обсяг психології, і мусить послуговуватися тими методами наукового дослідження, якими послуговується сучасна психологія.” Цитата з 1-го розділу статті “З секретів поетичної творчости” (1898)

Переклади

Біблійна “Книга Буття”

Інтерпретація постаті

За радянських часів в Україні культ Франка використовувався для політичних цілей, радянське франкознавство однобічно, тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей “українсько-російського єднання”, переконаного соціаліста, войовничого атеїста.

В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: “Не пора… “, “Великі роковини”, “Розвивайся ти, високий дубе… “, інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки “Мій Ізмарагд”, “Що таке поступ?”, “Соціалізм і соціал-демократизм”, “Народники і марксисти”, “Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм”, рецензія на книгу Ю. Бачинського “Ukraina irredenta”, “Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки” й ін.) деякі твори І. Франка які були заборонені в СРСР побачили світ у виданні “Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах”.

З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, одночасно штучно підкреслювались ворожі взаємини між Франком і Грушевським, українським консервативним табором тощо.

Франкознавство

Музеї Франка

Побачити та торкнутись аутентичних речей Івана Франка можна у будинку-музеї Франка у селищі Криворівня, Верховинського району. У цьому будинку окрім Франка надовго зупинялись Леся Українка і Михайло Грушевський. Ще один музей Франка розташований у селі Лолин. У Калуші відкритий Музей-оселя родини Івана Франка. У Львові діє Національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (в будинку письменника).

Франко і кінематограф

За його творами поставлено фільми:

“Борислав сміється” (1926) “Якби каміння говорило” (1957) “Украдене щастя” (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1984) і чотирисерійний стилізований фільм (2003) Альманах “до світла” (1967. “до світла”, “Каменяр”, “Панталаха”) Мультиплікаційна стрічка “Заєць та їжак” (1963) Художня кінокартина “Захар Беркут” (1971) два фільми “для домашнього огнища” (один – 1970, другий – 1992) Телесеріали Олега Бійми “Пастка” та “Злочин з багатьма невідомими” (обидва – 1993) “Киценька” (1995) – 5-тий фільм серіалу Олега Бійми “Острів любові” (вказано: за сюжетами Івана Франка) П’ятисерійний мультфільм “Лис Микита” (2005)

Біографії Івана Франка присвячено кінокартину Тимофія Левчука “Іван Франко” (1956, актор Сергій Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі “Родина Коцюбинських” (1970).

Про письменника знято науково-популярну стрічку “Іван Франко” (1956) та телефільм Е. дмитрієва “Іван Франко” (1981), документальний телефільм “Іван Франко” в рамках проекту “Великі українці” телеканалу “Інтер” (2008).

Визнання

Франко на сьогодні єдиний український поет, щодо номінування якого на здобуття Нобелівської премії з літератури доступні відомості (інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років). На його честь 1962-го року місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також селище міського типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове. Також на вшанування Івана Франка названо вулиці у багатьох містах України (зокрема, в Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі, Черкасах, Хмельницькому) та кількох населених пунктах Росії (Москва, Липецьк, Перм, Тула, Чебоксари), Казахстану й Канади. На його честь названо астероїд 2428 Каменяр.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)


Related posts:

  1. Біографія Романа Горака Народився 17 січня 1942 р. у селі Городок Львівської області. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Активний і непересічний діяч у справі вивчення, збереження і використання з науковою і освітньою метою спадщини І. Франка. Його перу належить понад 300 досліджень і статей про І. Франка та багатьох письменників. Окремими виданнями вийшли його твори: “Тричі мені […]...

  2. Федорак Назар – Біографія Народився Федорак Назар 11 квітня 1974 року, Львів. Кандидат філологічних наук. 1996 року закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. 2000 року захистив кандидатську дисертацію “Поетика Галицько-Волинського літопису” за спеціальністю 10.01.01 – українська література. У колі дослідницьких інтересів проблеми поетики давньої української літератури, зокрема літератури княжої доби; історія світової літератури Середньовіччя та Відродження; сучасний літературний […]...

  3. Іван Франко – трибун народний. Життя та доля письменника Франка Іван Франко – трибун народний. Життя та доля письменника Франка I. І. Франко – легендарний Каменяр. (Геніальний поет, видатний прозаїк і драматург, критик, публіцист і літературознавець, фольклорист і етнограф, перекладач. Видатний громадський діяч, борець за волю народу.) II. І. Франко – син сільського коваля. 1. “Правдива іскра Прометея злетіла з батькового ковадла… ” (І. Франко […]...

  4. Іван Франко – майстер художнього слова Іван Франко – майстер художнього слова У літературному русі другої половини XIX століття Іван Франко – найвидатніший діяч. Його “поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм”. Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів. Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка […]...

  5. Іван Франко Реферат на тему: Іван Франко (1856 – 1916) Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку […]...

  6. Вишенський Іван – Біографія Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 – 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника […]...

  7. “Іван Франко – трибун народний”. Життя та доля письменника І. Франка Іван Франко – визначний письменник, великий Каменяр, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури XIX-XX століття. Народився І. Франко у 1856 році в родині сільського коваля. Вогонь кузні свого батька він зберіг на все життя. Тяжка доля судилася йому. Жахи тюрми, переслідування, приниження. І як наслідок – зачинені двері переляканих обивателів, розлука з […]...

  8. Іван Франко – великий майстер художнього слова В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку… Про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Адже він належить до геніїв: якими […]...

  9. Іван Франко – Каменярі (Характеристика твору) Характеристика твору Івана Франка “Каменярі” Поезія І. Франка “Каменярі” (що увійшла до збірника “З вершин і низин” 1878 р.) є чи не найвідомішим літературним твором в історії української літератури. Образ каменярів-революціонерів, в інтерпретації теорії соцреалізму, проіснував досить таки тривалий час на теренах української критики. Однак, звертаючись до герменевтичних підвалин тексту, згідно з яким існує багатозначність […]...

  10. Іван Франко – Гімн (Вічний революцйонер… ) (Характеристика твору) Характеристика твору Івана Франка “Гімн (Вічний революцйонер… )” Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов’язок служити людям, а й благословляв добровіль-но взятий на свої плечі тягар. Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга […]...

  11. Іван Франко – Казки Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1954. – 279 с. До книги увійшла збірка казок “Коли ще звірі говорили”, “Абу-Касимові капці” та “Коваль Бассім” Іван Якович Франко – видатний український дослідник, письменник, поет, драматург, перекладач, громадський діяч. “Коли ще звірі говорили” – це авторський збірник казок за народними мотивами. Десяток цікавих та оригінальних казок, де добро та мудрість […]...

  12. Чернецький Іван – Біографія Чернецький Іван Іванович народився 23 грудня 1935 року в селі Злоєць на Холмщині. У 1942-1943 роках родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади, а в лютому 1943 від рук польських шовіністів загинув батько майбутнього письменника. У 9-річному віці Іван Чернецький помандрував аж на Херсонщину, куди було переселено сім’ю. Там, у селі Біляївка, пішов до […]...

  13. І. Франко – це розум і серце нашого народу (М. Рильський) І. Франко – це розум і серце нашого народу (М. Рильський) I. Іван Франко посів визначне місце у літературі другої половини XIX сторіччя. (Залишив величезну літературну спадщину – поетичні, прозові, драматичні твори, літературознавчі, історико-економічні та філософські праці. Йому належить велика кількість праць українською, польською та іншими мовами. Виступав перекладачем з чеської, французької та інших мов.) […]...

  14. Крип’якевич Іван – Біографія (1886-1967) Ім’я Івана Крип’якевича можна зустріти на багатьох підручниках з історії України. А “Історія української культури”, видана за загальною редакцією Крип’якевича, є найнеобхіднішим посібником у вивченні побуту, письменництва, образотворчого мистецтва, театру та музики українського народу з давніх часів до першої третини XX століття. Крім того, його перу належить низка праць з української геральдики, сфрагістики (наука, […]...

  15. Пільгук Іван – Біографія Іван Іванович Пільгу́к (20 грудня 1899, село Решетилівка на Полтавщині – 18 липня 1984) – український письменник, педагог та літературознавець. Іван Іванович Пільгук народився 20 грудня 1899 року в селі Решетилівці на Полтавщині в селянській родині. Освіту здобув у початковій та вищепочатковій школах, 1917 року закінчив педагогічні курси в Полтаві. Брав активну участь у громадянській […]...

  16. Пастелій Іван – Біографія Пастелій Іван (Іоанн Пастелій) (27 січня 1741, село Мала Пастіль, (тепер Пастілки Перечинського району Закарпатської області) – 1799, Мукачево) – педагог, історик, літератор і громадський діяч. Освіту здобув в Ужгороді, Будині і Ягру. Був професором Мукачівської богословської школи, священиком, каноніком. Автор кількох історичних праць латинською мовою. З 1787 року по 1790 рік він був генеральним […]...

  17. Присвята Іван Франко Іван Франко ПРИСВЯТА Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних […]...

  18. Іван Пільгук – Біографія Іван Іванович Пільгук (20 грудня 1899, село Решетилівка на Полтавщині – 18 липня 1984) – український письменник, педагог та літературознавець, доктор філологічних наук, професор. Іван Іванович Пільгук народився 20 грудня 1899 року в селі Решетилівці на Полтавщині в селянській родині. Освіту здобув у початковій та вищепочатковій школах, у 1917 році закінчив педагогічні курси в Полтаві. […]...

  19. Іван Франко – Каменярі (АНАЛІЗ) Аналіз твору Івана Франка “Каменярі” Вірш “Каменярі” Іван Якович Франко помістив у збірку з промовистою назвою “Думи пролетарія”. Усе життя поет відчував свою близькість до народу, закликав знедолених, пригнічених рабським становищем людей боротися зі свавіллям і неправдою. Вірш “Каменярі” наповнений символічними образами, серед яких – височенна гранітна скала, символ неправди і неволі. До цієї скали […]...

  20. Іван Вагилевич – Біографія Іван Миколайович Вагилевич (*2 вересня 1811 -†10 червня 1866) – священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Псевдоніми – Вагилевич Далибор, Волк Заклика. Народився в сім’ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час […]...

  21. Щурат Василь – Біографія Василь Григорович Щурат (24 серпня 1871, Вислобоки – 27 квітня 1948, Львів) – український педагог, літературознавець, поет і перекладач. Здійснив перший повний переклад “Пісні про Роланда” українською мовою (1895). Йому також належить найкращий до 1914 віршовий переклад “Слова о полку Ігоревім” сучасною українською мовою (1907). Родом із села Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов’янської філології […]...

  22. Іван Франко життєвий та творчий шлях Іван Франко Життєвий та творчий шлях Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття Франкові належить одне з найпочесніших місць. Значення його в розвиткові громадської думки на України виходить далеко за її межами. Провідною зорею його трудного життя, що весь час “воєнним табором тяглося”, була ідея дружби народів без різниці рас, вір і […]...

  23. Страждаючи, залишається красивим (Іван Франко “Зів’яле листя”) “Страждаючи, залишається красивим” (Іван Франко “Зів’яле листя”) Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої нещасливим коханням, як збірка Івана Франка “Зів’яле листя”. Кожен її рядок – це частка душі поета, це іскра великого, найчистішого почуття, що схвилює будь-яке людське серце. Ліричний герой драми – це людина з ніжною, […]...

  24. Чендей Іван – Біографія Іван Михайлович Чендей (20 травня 1922, дубове (смт) – 29 листопада 2005) – український письменник, кіносценарист. Автор сценарію “Тіней забутих предків” (1967). Народився у селищі міського типу дубове на Тячівщині. Першим літературним учителем Івана Чендея була народна творчість – казка, легенда, пісня-коломийка. Їх він чув від матері, потім вичитував у журналі “Наш рідний край”. Були […]...

  25. Коротка біографія Івана Франка ІВАН ФРАНКО (1856-1916) Іван Якович Франко Народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у сільській початковій школі ( 1862-1864 рр. ), у так званій нормальній школі при василіанському монастирі ( 1864-1867 рр. ), пізніше – у Дрогобицькій гімназії ( 1867-1875 рр. ). 1875 року вступив на філософський факультет […]...

  26. Шаповал Іван – Біографія Іван Максимович Шаповал (4 січня 1905, с. Гаражівка, нині входить до складу с. Велика Комишуваха Барвінківського району Харківської області – 2003) – український письменник, краєзнавець, учений у галузі металургії. Кандидат технічних наук. Член Національної спілки письменників України (від 1967 року). Народився в селянській родині. Трудове життя почав з 14 років. 1923 року вступив до комсомолу. […]...

  27. Іван Вишенський Реферат Іван Вишенський Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 – 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. […]...

  28. Іван Сочівець – Біографія Іван Йосипович Сочивець (* 9 травня 1917, с. Лебедівка Козелецький район Чернігівська область – †16 листопада 2004) – український гуморист-прозаїк родом із Чернігівщини. Член Спілки письменників України (нині Національна спілка письменників України) від 1964. Іван Йосипович Сочивець народився 9 травня 1917 року в с. Лебедівці Козелецького району Чернігівської області в селянській сім’ї. Життя і творчість […]...

  29. Іван Драч – Біографія Іван Федорович Драч (* 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) – український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006). Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвіняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського […]...

  30. Іван Карпенко-Карий – Біографія (СКОРОЧЕНО) Іван Карпенко-Карий Справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич (1845-1907) Псевдонім “Карпенко-Карий” поєднує в собі ім’я Батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля” Народився 17 вересня 1845р. в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку […]...

  31. Іван Вишенський (дуже стисло/скорочено) – Франко Іван Поема Присвячую А. Кримському І Мов зелена піраміда На хвилястім синім полі, На рівнині лазуровій Велетенський ізмарагд, – Так облита дивним морем, Під безхмарним теплим небом Зноситься, шумить, пишаєсь, Спить Афонськая гора. Унизу, де з хвиль кипучих Гранітові сірі скали гордо, Просто вгору пнуться – Стіни, колоси, стовпи, – Там внизу музика дика Не вгаває […]...

  32. Іван Франко Михайло Коцюбинський Михайло Коцюбинський Іван Франко Шановні добродійки і добродії! Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергічне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, […]...

  33. Біографія Івана Вишенського ІBAH ВИШЕНСЬКИЙ Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 – 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З […]...

  34. Іван Франко – Гімн (Вічний революцйонер… ) Іван Франко ГIМН Замiсть пролога Вiчний революцйонер – Дух, що тiло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Вiн живе, вiн ще не вмер. Нi попiвськiї тортури, Нi тюремнi царськi мури, Анi вiйська муштрованi, Ні гармати лаштованi, Нi шпiонське ремесло В грiб його ще не звело. Вiн не вмер, вiн ще живе! Хоч […]...

  35. Григурко Іван – Біографія Григурко Іван Сергійович народився 15 лютого 1942 р. в селі Волярка Червоноокитянського району на Одещині. Він виховувався і навчався у дитячому будинку. На час служби в армії припадають перші друковані спроби Івана Григурка. Після закінчення служби він вступив до Одеського університету на філологічний факультет. На студентській лаві відбулося формування Івана Григурка як майбутнього письменника. Одержавши […]...

  36. Ольбрахт Іван – Біографія Двадцяті – тридцяті роки минулого століття завдяки входженню Закарпаття у Чехословаччину, котра на той час саме славилася демократією, стали в культурному житті краю часом небувалого культурного прориву. На Закарпатті з’являються, зокрема, письменники, що пишуть живою народною мовою – їхні твори досі не втратили своєї вартості. Назвемо їхні імена-Василя Гренжі-донського, Зореслава, Олександра Маркуша, Луки дем’яна, Юлія […]...

  37. Іван Малкович – Біографія Іван Антонович Малкович (10 травня 1961) – український поет і видавець, власник і директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Закінчив Івано-Франківське музичне училище, скрипковий клас (1980) і Київський університет ім. Т. Шевченка, філологічний факультет (1985). 19-річним юнаком на всеукраїнському семінарі молодих авторів його було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. […]...

  38. Іван Франко – Товаришам з тюрми Іван Франко ТОВАРИШАМ IЗ ТЮРМИ Обриваються звiльна всi пута, Що в’язали нас з давнiм життем; З давнiх брудiв i думка розкута – Ожиємо, брати, ожиєм! Ожиємо новим ми, повнiшим I любов’ю огрiтим життєм; Через хвилi мутнi та бурливi До щасливих країв попливем. Через хвилi нещасть i неволi, Мимо бур, пересудiв, обмов, Попливем до країни святої, […]...

  39. Іван Багряний – Біографія Становлення Народився 19 вересня (2 жовтня) 1907 року в селі Куземині в сім’ї муляра Павла Петровича Лозов’яги. Мати майбутнього письменника – Євдокія Іванівна Кривуша – походила із заможного селянського роду із села Куземинбіля Охтирки. У сім’ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета. У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив […]...

  40. Іван Франко і Коломия РЕФЕРАТ На тему: Іван Франко і Коломия ВСТУП Причини, які спонукали Івана Франка покинути Львів та шукати порятунку у селі Нижньому Березові (тепер Косівського району) геніальний український поет і мислитель описав у листі до Михайла Драгоманова 26 квітня 1890 року: “Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився […]...


Злі герої у творі климко.
Ви зараз читаєте: Іван Франко – Біографія
«
»
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.