Іван Франко – Каменярі (Характеристика твору)

Характеристика твору

Івана Франка “Каменярі”

Поезія І. Франка “Каменярі” (що увійшла до збірника “З вершин і низин” 1878 р.) є чи не найвідомішим літературним твором в історії української літератури. Образ каменярів-революціонерів, в інтерпретації теорії соцреалізму, проіснував досить таки тривалий час на теренах української критики. Однак, звертаючись до герменевтичних підвалин тексту, згідно з яким існує багатозначність смислу і “розмежування семантичного поля з боку символу і з боку інтерпретації”, звернемось

до символіки даного тексту безпосередньо:

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячі боків розбризкалися штуки
Та від ривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Ключовою фігурою вірша І. Франка є образ каменярів. Власне, на цьому наголошує і сам автор, оскільки виносить даний образ у назву твору, який, по-суті, є основним у тексті. Одним із найдавніших тлумачень символу каменярів є “братерство вільних мулярів” – як перших будівельників стародавнього іудейського храму часів царя Соломона (Х ст., до н. е.). Це братерство

стало предтечею масонства, що набуло особливо активної діяльності в історично ближчих до нашого часу епохах. Про причетність І. Франка до ордену масонів досить грунтовно пише М. Ходоровський у праці “Масони у Галичині ХVІІІ ст.” Не будемо переповідати дану працю, однак зауважимо, що один із постулатів даного ордену був значущий соціальний аспект – рівності та братерства. “Каменярі” І. Франка можна тлумачити і як літературний твір, і як квінтесенцію вчення масонства: “То була противділання важній болячці народного життя – періодичному голодуванню та недостаткові”. Каменярі, що довбали скелю, не були уособленням радісного екстазу творіння, ні, це було швидше уособлення непосильної роботи на шляху до громадського поступу:

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

Соціальний, суспільний момент, безпосередній зв’язок мистецтва з людиною, її потребами – це була та домінанта персональної філософії Франка, яка начебто заперечувала езотеричні та окультні мотиви в його творчості. Однак модель символів, що присутня в його віршах, відтворювала саме ті первісні значення, на яких наголошував Р. Генон, не дозволяючи їх затерти та спотворити. Слід говорити про досить специфічну манеру подачі символів з точки зору максимальної наближеності до фізичної, реальної людини. Потреби духу індивідуальні Франко розглядав у були неподільній цілісності із потребами суспільства: “Адже суспільство (… ) дає хліб і до хліба, посуває вперед науку й знання, тобто поширює наш кругозір, нашу думку і нашу силу в галузі невідомого”. Громада як неподільна цілісність була для Франка основним суб’єктом, головним персонажем: коли займенник “я” міг бути синонімічним означенням множинного “ми”:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Моя майбутня професия.
Ви зараз читаєте: Іван Франко – Каменярі (Характеристика твору)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.