Іван Франко – Пролог до поеми “Мойсей&quot

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу, Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу. Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних? Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм Тебе скував і заприсяг на вірність? Невже тобі лиш те судилось діло, Що б виявило твоїх сил безмірність? Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов’ю, Тобі офіруючи душу й тіло? Задарма край твій весь политий кров’ю Твоїх борців? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров’ю? Задарма в слові твойому іскряться І сила й м’якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться? Задарма в пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга? О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання… О, якби хвилю вдать, що слова слуха, І слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха! О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну! Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, Роздертим сумнівами, битим стидом, – Не нам тебе провадити до бою! Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі. Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, Твоїй будущині задаток, слізьми злитий, Твойому генію мій скромний дар весільний. 1905

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Іван Франко – Пролог до поеми “Мойсей&quot