Кацай Олексій – давня легенда


Мовчазно з простору відстані робить
Зоряна яхта в сузір’ї Кіля
Й розповідає зістарілий робот
Нам про планету Земля

Слухаємо молоді та дурненькі
Зопалу блиск не сховавши очей
З вуст механічних лункі побрехеньки
Про батьківщину людей

Ніби колись не у небі під небом
В колі пекельнім самотніх думок
Чоловіки скаженіючи з ребер
З крику творили жінок

Ті ж свої груди на двоє роздерши
Половинки їм сердець віддали
Аби вони закривавлені вперше
Біль відчувати змогли

Вчилися ріки текти в океани
Мудрі рослини створили степи
Не спромоглось лише людство у рани
Вкласти потрібні частки

Пошуку їх лабіринт знавіснілий
Відчаєм віри людей катував
І непомітно Земля здаленіла
Зникла між зоряних лав

В спогадах людських планета втонула
Наче у хвилях морських материк
Час збаламучений сиплеться мулом
На скам’янілий чийсь крик

Та ще пронизують обрій дороги
Ще у слідах проступа згусла кров

Тут обірвав свою розповідь робот
Бо за мастилом пішов

Потім коли обпалило скафандри
Протуберанцями Альфи Киля
Ти шепотіла “а може й насправді
Є та планета Земля?..”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему улюблений куточок мого села.
Ви зараз читаєте: Кацай Олексій – давня легенда