Каламбур

Related posts:

1. Наталя Гуркіна – Бузько По городі бузько ходить, Жаб, комах шукає. Для малих, дзьобатих діток Їжу добуває....
2. Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
3. Контраст Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття (див.: Антоніми). Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у фольклорі (казка “Правда і Кривда”), у мистецтві та художній літературі, подеколи набуваючи концептуального оформлення, як у романтизмі, зорієнтованому на напружене […]...
4. Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
5. Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
6. Антоніми Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей […]...
7. Менестрель Менестрель (фр. menestrel, від лат. ministerialis – той, хто перебуває на службі) – середньовічний мандрівний поет, музика, актор (пізніше – професіональний музика), відомий у Франції та Англії в XIII-XIV ст., подеколи брав участь у військових виправах свого сеньйора, стаючи його історіографом. На відміну від трубадура та трувера, М. не обов’язково сам писав вірші чи пісні, […]...
8. Космізм Космізм (грецьк. kosmos – всесвіт) – художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов’язаних із уявленнями людини про космічну сферу. В українському фольклорі побутують твори про походження землі, неба і появу людини. Це вже помітно у києво-руських піснях, легендах і переказах. Пізніше, у XIX ст., в українській поезії космічна тематика втілилась у циклі “У космічному […]...
9. Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
10. Лексикон Лексикон (грецьк. lexikon – словник) – 1. Лексика; запас слів, який виявляється у варіанті мовлення, пов’язаному з певною сферою людської діяльності, або характерний для якої-небудь особи. Наприклад: “Мому серцю не раз допіка,/ Як почую оте несусвітне/ Покалічене “слово новітнє”/ 3 “лексикону” своїх земляків,/ Коли їду в село до батьків… ” (М. Карпенко). Слова, притаманні різним […]...
11. Димінутив Димінутив (грецьк. di – двічі, лат. minutio – зменшення) – здрібнілі, зменшені форми певних слів. Вони досить поширені у фольклорі, відбивають ліричні риси української ментальності: “Іди, іди, дощику, / Зварим тобі борщику… “, “Копав-копав криниченьку / Неділеньку-дві. / Любив-любив дівчиноньку / Людям – не собі” та ін. д. має у своїй основі, як і аугментатив, […]...
12. Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті XX ст. широко побутував термін “лакувальна література” для означення творів, які прикрашували соціалістичну реальність, видавали бажане за дійсне. Проти І. […]...
13. Еколалія Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина)....
14. Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
15. Микола Луків – На дачі Мені з тобою добре як ніколи. За вікнами осінній дощ шумить. І коли міг би – зупинив би мить, – Мені з тобою добре як ніколи. Мені з тобою добре. Я мовчу. Боюся словом тишу сполошити. Але без слів неважко зрозуміти, Чому з тобою і про що мовчу. Я вимкну світло, й запалю свічу, І […]...
16. Мнемонічні вірші Мнемонічні вірші (грецьк. mneme – пам’ять) – вірші навчально-дидактичного призначення, що створюються для розвитку пам’яті. Віддавен використовувалися в освітній практиці, коли заримовувалися певні граматичні або математичні правила, відомості з різних дисциплін: Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова – це найгірш. Ти дорідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш! […]...
17. Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І дощ іде, роса пада. В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо....
18. Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в пoeзії: А. Тажібаєв, Г. Гулям, А. Тукай, М. джаліль, А. […]...
19. Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
20. Двоголосе слово (двоголосся) Двоголосе слово (двоголосся) – окремий тип слова в літературі, досліджуваний металінгвістикою. д. с. одночасно належить двом суб’єктам мовлення, виражаючи два відмінні наміри, два погляди чи значеннєві позиції, які перебувають у діалогічному відношенні. Сам факт і спосіб подачі такого слова зумовлює появу в ньому другого голосу, власне, голосу розповідача (нарратора) чи автора. М. Бахтін у праці […]...
21. Шарада Шарада (фр. charade, від Прованс, charrado – бесіда) – різновид версифікаційної гри, котрий полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів, сприяючи розвитку інтелекту та активізації мовного поля під незвичним, асоціативним кутом зору. Цей жанр здавен використовувався з дидактичною метою, викликав інтерес у літературі бароко, авангардизму тощо. Приклад Ш. – вірш д. Білоуса: Одне – сніп […]...
22. Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. до Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
23. Лінгвістика тексту Лінгвістика тексту (фр. linguistique, від лат. lingua – мова), або Транс лінгвістика – царина сучасного мовознавства, покликана віднаходити та описувати систему категорій тексту, визначати своєрідні мовні складники змісту та форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами та усталеними правилами вираження цих зв’язків. Предметом осмислення Л. т. вважаються текстотвірні засоби (лексичні та семантичні повтори слів, застосування […]...
24. Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
25. Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
26. Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
27. Микола Вінграновський – Озирнулись маки Озирнулись маки: що таке? Вітер крикнув макам: утікайте! Голови червоні пригинайте І тікайте, бо воно таке! Потолоче, витолоче, вимне, Гляньте: від кульбаби тільки пух! Плигне, стане, чорним оком блимне, Розженеться та об грушу – бух! Шпаченя злетіло на гілляку, Кличе тата, та немає слів. По стіні на хаті з переляку Чорний кіт по вуса побілів!.. […]...
28. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
29. Ірина Лахоцька – Коли сонце зачинить двері Коли сонце зачинить двері І почнеться сезон дощів, Я відточу свою майстерність Грати нотами чистих слів. Я свою заколишу тугу, Переллю всі дива в слова. Як заїхати в душу плугом, То і будуть колись жнива. То і буде ще що зібрати І заколе в душі стерня, Як посипляться слів дукати В перипетіях мого дня. Коли […]...
30. Архаїзми Архаїзми (грецьк. archaios – давній) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, що вживаються в художній літературі як прийоми з різними стилістичними функціями: для якомога точнішого відтворення колориту зображуваної історичної доби, для підкреслення особливостей мови персонажів минувшини, з урочистою чи іронічною метою, для витворення семантичного синкретизму. до А. відносять історизми (частина слів, витіснена з […]...
31. Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби… “, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, […]...
32. Семенко Михайль – Заплети косу міцніш Я на страждання тебе веду – На повільне згорання. Вибухнемо на прощання – Так написано на роду. І, може, в світі не бачив ніхто Боліда, за наш бучніш. Заплети косу міцніш, Застебни пальто… 7. V. 1917. Владивосток...
33. Билиця, Бувальщина Билиця, Бувальщина – в народній творчості – коротке усне оповідання про те, що нібито сталось насправді. Тематика Б. переважно побутова, часто мовиться про незвичайні події, спілкування людини з надприродними силами (відьмами, лісовиками, вовкулаками та ін.). Це підтверджується і самою їхньою назвою: Не шкодить Такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, […]...
34. Есхатологія Есхатологія (грецьк. eschatos – останній, кінцевий і logos – слово, вчення) – складова частина будь-якої релігії, що сягає корінням глибокої давнини. Есхатологічна література – літературні твори, написані під впливом вчення про кінець світу і потойбічне життя людини. Цікавим і характерним для давнього українського письменства є есхатологічний апокриф “Ходіння Богородиці по муках”. Уже з XII ст. […]...
35. Чую – співає Америка… – Вітмен Волт Чую – співає Америка, різні пісні я чую, Співають робітники, кожен співає свою гучну і радісну пісню, Тесля співає, вимірюючи дошку чи брус, Каменяр співає, готуючись до роботи чи закінчуючи роботу, Човняр на човні своєму співає, матроси палубні – На чардаку пароплава, Швець співає, сидячи на ослінчику, шапкар наспівує стоячи, Лісоруб співає, співає ратай, рушаючи […]...
36. Герасим’юк Василь – Коса Я сказав собі так: “Ти не зодчий цих стін. Ти народжений жінкою в муках, ти син Нерозумний, що падав і падав”. І було мені так: ранок, вечір – одне. Ті забули мене, що любили мене. Я упав. Я зламався. Я зрадив. Не провал, не обвал, не сповзання, не зсув… Я прозріння й не знав. Я […]...
37. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
38. Микола Руденко – Поетові-лауреатові Як ми втішалися малі, Коли в роки давноминулі Борець заїжджий брав з землі І рвав угору мідні кулі! Що той борець вдававсь до гри, Не помічав ніхто в народі – Бо на плечах росли бугри, Неначе гарбузи в городі. Та згодом взнали: кулі ті (Ми вдень продерлись за лаштунки) Були всередині пусті І навіть дзеленчали […]...
39. Енцикліка Енцикліка (лат. encyclicus – круговий, загальний) – спочатку – окружне послання єпископа, згодом – письмове звернення папи римського до всіх католиків та віруючих якоїсь однієї країни з релігійними, морально-етичними чи соціальними, політичними настановами. Пишеться, як правило, латиною і дістає назву від перших слів тексту. Сам термін може використовуватися в художній літературі у значенні окружного (обіжного) […]...
40. Руданський Степан – Калино-малино Калино-малино, Ряснеє деревце! Хто ж тебе пригорне, Дівчинонько-серце? Тяженько здихнула, Дівчинонька каже: “Той мене пригорне, Хто косу зав’яже!..” Головка хитнулась, Коса розвинулась, До білої шиї Шовком пригорнулась… Косо, пишна косо! Хто тебе зав’яже?.. “Хто мене зав’яже, То віночок скаже”. Василечку милий, Любий та коханий! Зелен барвіночку – Віночку рутвяний! Хто ж тебе, віночку, Розплітати буде? […]...