Коломієць Тамара – Найперша стежечка (Збірка)

Вірші, лічилки, загадки, віршовані казки

СТОЇТЬ НОВИЙ БУдИНОК

Я по вулиці іду,
Я співаю на ходу,
І підспівують дерева
За парканом у саду.
І вусатий садівник,
Що вставати рано звик,
Щось веселе замугикав,
Поливаючи квітник.
Підмугикує вода,
На листочках осіда,
А проміння у краплинах
Світлу райдугу гойда.
Я по вулиці іду,
Я співаю на ходу,
І усе-усе довкола
Вторить пісні до ладу.
Стоїть новий будинок.
До нього – сто стежинок.
А в ньому – сто доріжок.
Там тупця двісті ніжок.
Там

сотня голосочків,
Дзвінкіших від дзвіночків.
Там всілись на полиці
Ведмеді і лисиці.
Там крейсер у куточку
Пливе по килимочку.
На стінах – сто картинок
З героями казок.
Всі знають цей будинок.
Він зветься – дитсадок.

КРАН-ЖУРАВЛИК

Кран підйомний край дороги,
Мов журавлик довгоногий,
Мов журавлик-журавель
Із небачених земель.
Поверта до мене шию:
– Полетів би, так не вмію.
Хоч багато маю сил –
Я важкий та ще й без крил.
– Не журись! – втішаю
Крана.- Скоро я дорослим стану
І змайструю все як слід –
Будеш крано-вертоліт!

ТИЖНЕВА

СІМЕЙКА

В тижні днів аж цілих сім –
В дитсадку ми раді всім.
ПОНЕдІЛОК у саду
Листя згріб до ладу,
Із відерцем у руці
Побілив стовбурці
Ще й посіяв квіти,
Щоб раділи діти.
А потім всіх нас повмивав
І разом з нами малював.
А ВІВТОРОК – щедрий день,
В дитсадок приніс пісень.
Не знать їх просто сором –
І ми співаєм хором.
І хором учимо слова,
Бо ще збиваємось, бува.
А ті пісні – про зелен-гай,
Про наш радянський рідний край.
Нас весела СЕРЕдА
Всіх на гойдалці гойда.
З нами в піжмурки гуля,
В “подоляночки” кружля.
Гра в м’яча! А в квача –
Швидше всіх навтікача!
А по обіді в тихий час
У ліжках присипляє нас.
А ЧЕТВЕР, ну й четвер
На автобусі шофер.
Він узяв і нас повіз
На прогулянку у ліс.
Там виросли сунички
На грядці у лисички,
Їх невсипущі їжачки
Нанизують на голочки.
Та неабихто й П’ЯТНИЦЯ –
І мрійниця, й вигадниця.
– Погляньте,- каже дітворі,
Стоїть ракета у дворі.
Чого ж дарма вона стоїть?
Сідайте швидше – і в політ! –
А приземлились… за столи.
– Ану обідать, щоб росли!
СУБОТА – куховарка.
На кухні в неї жарко.
Вона старається для всіх –
Пече із вишнями пиріг.
Це ж іменинник наш Тарас –
Він пригощати буде нас.
А ми дамо дарунки –
Листівки і малюнки.
А НЕдІЛЯ – сплюшка.
А неділя – сплюха.
Треба від подушки
Відтягать за вуха.
Я ж не буду довго спать –
З татом в парк піду гулять.
Гуляю й думаю усе –
Що новий тиждень принесе?..

МАШИНИ

Погляньте –
Біжать по дорозі машини
На кожному колесі –
Гумові шини.
На кожному кузові –
Плащик нап’ято.
Біжать по дощу,
Як малі дитсадчата.
Може, знову літака
Будем запускати?
Чи живого їжака
З блюдця годувати?
– Ні! – сказали школярі.-
Ми сьогодні – лікарі!
Ми прийшли до вас, малята,
Ваших друзів лікувати –
Тих ляльок і ведмежат,
Що поламані лежать.
Лікувати ми умієм –
І підклеїм, і зашиєм…
Не пручалися ляльки,
Лікувались залюбки,
Вийшли із лікарні –
Стали гарні-гарні!
Грає сурма у дворі –
Йдуть додому школярі.
Їм сідати за книжки,
Їм пора учиться!
А у нас такі ляльки –
Любо подивиться!
Біжать по калюжах,
Біжать по болоту,
І шини в них схожі
На гумові боти,
Їм дуже нелегко
Самим поспішати,
Не те, що мені
На причепі у тата!

ЯЛИНКА В дИТСАдКУ

Сьогодні в нас ялинка
В дитячому садку.
Засніжена хатинка
Під нею у кутку.
В хатинці на порозі
Снігурочка сама.
А дідуся Мороза
На святі ще нема.
І ми, немов сніжинки,
Кружляєм у танку,
Ми пісню круг ялинки
Співаємо дзвінку:
– Мети, мети, метелице,
Лети, лети, сніжок!
Хай діду пухом стелиться
Дорога в дитсадок!
Ніхто і не помітив,
Як дід Мороз ввійшов…
Аж глядь: кладе під віти
З дарунками мішок.
Сміється бородатий:
– Я снігу не топчу!
Щоб всюди побувати –
Ракетою лечу!..

БРАТИК I СЕСТРИЧКА

Братик для сестрички
Чистить черевички,
Сплів бичка з соломи,
Склеїв з шишок гнома.
І тепер по килимку
Їздить гномик на бичку.
А сестричка, хоч мала,
Голку й заполоч взяла.
Вишила два носики,
Вишила два хвостики
Ще й двоє оченяток,
Наче маченяток.
І вже із сорочини
Співають дві пташини
На різні голоси…
– На, братику, носи!..

СНІГОВА КАЗКА

Усе засипав білий сніг.
А з ним – одлига на поріг.
І ми в дворі, де я живу,
Зліпили казку снігову.
Ось ведмідь – товстий дивак –
Сніжку пробує на смак.
Ось вовчисько-м’ясолюб
Зирить – взять кого на зуб…
Ось лисичка гостровуха
Гороб’ячий щебет слуха.
Ось зайчиська куцохвості
Всіх запрошують у гості.
А оце – сніговик,
В цілім світі мандрівник.
В капелюх його вберем,
Буде в нас він казкарем!

ПРАЛЯ

Ляльчине убраннячко
Я зберу.
Ляльчине убраннячко
Поперу.
Лийся, водичко, із крана,
Буде спідничка попрана.
Лийся, водичко, сріблиста,
Буде хустиночка чиста.
Почеплю убраннячко
На шнурі,
Посушу убраннячко
У дворі.
Сонечко буде світити,
Ляльчину хустку білити.
Буде вітрець повівати,
Буде вбрання висихати.

ЧОЛОВІЧКИ

Поглянь, які із жолудів
Виходять чоловічки –
В них круглі шапочки руді
І загорілі щічки…
На підвіконня влізуть вмить,
Де хвора дівчинка лежить,
Зігнуть пружинки-ніжки
І пострибають в ліжко.
Дівча їх всіх порозставля
І запита:
– Ви звідкіля?
– А нас дістав на дубі
Хлопчисько білочубий.
Нам ручки-ніжки поробив
І на віконце підсадив.
Такий химерний чоловік –
Нас залишив, а сам утік!

ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

Звідкіль у морі синім
Червоний пароплав?
А це я парусини
Червоної дістав.
Обклеїв рубку нею,
Тугий каркас обшив,
Поставив щоглу-рею
І прапор прикріпив.
Круті борти у нього,
Високий в нього кіль –
Супроти шторму злого,
Що котить гори хвиль.
Його в морську мандрівку
Улітку я візьму.
А доти – вдома тільки
В похід іти йому.
Нехай од бухти Столик
До пристані диван
На нім рушає Слоник –
Хоробрий капітан.
На морі з полотнини,
Що долі я прослав,
Гойдають хвилі сині
Червоний пароплав.

ХИТАЛОЧКА-ГОЙдАЛОЧКА

Хиталочку-гойдалочку
Гойдатиму в садку.
Малесеньку Наталочку
Присплю у холодку.
Хить та хить.
Тихо. Цить.

Хиталочко-гойдалочко,
Гойдайся, не скрипи.
Кричалочко Наталочко,
Мала сестричко, спи!
Хить та хить.
Тихо. Цить.

Хиталочка-гойдалочка
Не забавка мені.
Приспала я Наталочку,
Вона ж росте у сні.
Хить та хить.
Тихо. Спить.

СТРУЧОК
Заховавсь стручок від мене
Поміж листячко зелене.
Половинками двома
Горошинки він трима.
Я розлущу:
– Йдіть у жменьку,
А із жменьки – у кишеньку,
А звідтіль по горошинці
В ротик Люді і Маринці.

ВІЗЬМУ ВЕРБОВУ ГІЛОЧКУ

Візьму вербову гілочку,
А в ній проріжу дірочку,
Довкола кору обіб’ю –
Сюрчка веселого зроблю.
Легеньку горошину
Всередину укину.
Сюрчатиму ходитиму,
Всіх солов’їв будитиму.
Ану, співайте, солов’ї,
Дзвінкі співаночки свої!
За вами розспівається
Свистілочка моя.
Ніхто й не здогадається,
Що свище-заливається
Не соловей, а я!

ПІВЕНЬ

Немає пластиліну?
Дістану добру глину.
Із неї виліплю курчат
І півня-забіяку.
Курчата всі навтікача
Від півня з переляку.
Тоді зліплю я квочку
І посаджу в куточку.
– Квох-квох! – вона позве малих
І гордо стане поміж них.
А півень лапами гребне:
– Ко-ко!.. Знайду зернята…
Ану ж бо слухайте мене,
Бо треба слухать тата!..

ЧОБІТКИ

Стукав-грюкав молоток,
Танцювало шило.
Вийшов перший чобіток
Подивитись мило.
Чоботарить чоботар –
Раз! – удар,
Два! – удар…
Будуть гарні чобітки,
Як дзвіночки, підківки.
Стукав-грюкав молоток,
Танцювало шило.
Вийшов другий чобіток
Подивитись мило.
Чоботарить чоботар –
Раз! – удар,
Два! – удар…
Вийшли гарні чобітки,
Як дзвіночки, підківки!

КОТИКУ-ВОРКОТИКУ

– Котику-воркотику,
Одягни сорочку!
– Я не вмію!
– Котику-воркотику,
Зашнуруй шнурочки!
– Я не вмію!
– Котику-воркотику,
Застебни всі гудзики!
– Я не вмію!
– Котику-воркотику,
Приміряй картузика!
– Я не вмію!
– Як не вміє котик,
То чи вміє хлопчик?
– Вміє! Вміє!..

КАПУСТА

Поливалко-поливальнице,
На вгороді помагальнице!
Набери з криниці
Свіжої водиці,
Поливай капусту,
Щоб клалася густо,
Щоб вродила головата,
То буде що шаткувати!..
Прийшла осінь по капусту,
Наробила тріску-хрусту.
Шаткувала шатківниця,
Розкладала, як годиться:
Голови – для діжки,
А листки – для кізки,
А качанці – дівчатку,
Що поливало грядку.

ВІТРЯЧОК

З цупкого аркуша-листка
Зроблю верткого вітрячка.
Ріжки надріжу і загну,
Гвіздком до палиці припну.
Хай лопотить на вітерці,
Немов летить в моїй руці.
Хурчать крильцята вітрячка,
Немов пропелер літачка!

ЛУК

Маю палицю з ліщини
Рівну-рівну, як струну.
На кінець петлю накину,
Лук тугий собі зігну.
З очерету стріл наріжу,
Пір’я згублять гусаки.
На плече я лук повішу
Та й піду поміж дубки.
Не мисливець я, а воїн –
Я несу лише добро.
Не ховайтесь в неспокої,
Білченята, у дупло.
Не втікайте, зайченята,
Між ожину, в гущину.
Не стрибайте, жабенята,
Не лякайтесь, не торкну.
Вам я також, пташенята,
Зла ніколи не завдам.
Щоб в старий пеньок влучати,
Лук зробив собі я сам.
Голова сама та плечі,
Бородатий той пеньок,
Став, ляка малу малечу
Коло стежки у лісок.

ОСІННЄ НАМИСТО

У гайок росистий
Побіжу.
Для сестри намисто
Нанижу.
Із шипшини –
Червоний разок.
З горобини –
Червоний разок.
А з доспілих
Жовто-білих
Горошин –
Теж один разок.
І ще разок один.
Ще й з акації
Дрібнюсіньких
Намистиночок
Чорнюсіньких –
Два разочки невеличкі.
Щоб для мами
І сестрички.

КОРІНЕЦЬ

Корінець, корінець –
Де початок, де кінець?
Мов пружина, скручений,
З деревом розлучений.
Дідусь надибав корінця
І погукав:
– Андрійку!
На що подібна штука ця? –
А я кажу:
– На змійку!
Дав ножика мені дідусь,
І я стружу – не одірвусь.
Тонкий підправив хвостик,
Зробив голівку плоску,
Їй вставлю очі-камінці,
Язик роздвою на кінці.
І всі кричать:
– В Андрійка,
Погляньте,
Справжня змійка

Я ХОдИВ СЬОГОдНІ В ЛІС

Я ходив сьогодні в ліс,
Я грибів для вас приніс.
Повний кошик із верхом,
Ще й накритий лопухом.
Є у ньому сироїжка,
І опеньок-тонконіжка,
І лисичка
Невеличка,
І товстий боровичок,
І засмаглий маслючок.
А оце ось хто такий?
Мухоморище старий!..
Ти чого заліз сюди?
Геть із кошика іди!

ДЖЕРЕЛЬЦЕ

Джерельце під вербою
Виблискує водою.
Прийду до нього й до ладу
Порозчищаю, обкладу.
Все дно камінням обмощу,
В пісок ні краплі не впущу.
І задзвенить, і заспіва
Вода джерельна, мов жива.
Я ж кору одколю з корча
І з неї виріжу ковша.
Щоб не поплив у далину,
Його до стовбура припну.
Немов маленьке гусеня,
Попід вербицею щодня
Він хлюпотатись буде.
Беріть і пийте, люди!

КОРАБЛІ-КОРАБЛИКИ

Кораблі-кораблики
Зроблені з картону.
Кораблі-кораблики
Плавають, не тонуть.
В них вітрила-крилечка
Білі з парусини.
В них вітрила-крилечка
Линуть в далі сині.
Вітрик-хитрик бавиться,
Напина вітрила.
Вітрик-хитрик бавиться,
Підганя щосили.
Кораблі-кораблики
Тільки-тільки мріють.
Кораблі – кораблики,
Як лелечий вирій.

ЗАдЗВОНИВ СИНЕНЬКИЙ дЗВОНИК

Задзвонив синенький дзвоник
На стеблі.
Поскакав зелений коник
По землі.
Розправляв малі крилята,
Наче птах,
Він казки поніс малятам
По світах.
Копитами по стежинах
Дзвінко бив
І казки по всіх долинах
Розгубив.
Тож на кожній пелюстинці
Між квіток,
Мов у шапці-невидимці,
Сто казок.
Той, хто піде, не вбоїться
По росі,
Відшукає у травиці їх усі.

РАНОК

Світлий ранок
В темний ліс
На сніданок
Роси ніс.
По бадиллі,
По корчах
У барилі
На плечах.
Клен у ранку
Роси пив,
Вишиванку
Покропив.
Горобинки
Пригостились,
Хвартушинки
Заросились.
Допивали
Берестки,
Повливали
Сорочки.
Вибіг вітер
Із ярів,
Доки витер –
Сам змокрів.

ПРОМЕНЯТА

Заглядає сонце в сад
Між зелене листя.
Розсипає променят –
Спритних танцюристів.
Простеляє по землі
Золоті доріжки,
Щоб промінчики малі
Не бруднили ніжки.
Як загра музика-джміль
Золотоголосий –
Витанцьовують довкіл
Променята босі.

ВІТРИСЬКО

– Чом, вітриську, розходився,
Хазяйнуєш у саду?
– Це я в листі заблудився
І дороги не знайду.
– А навіщо трусиш сливи
У некошену траву?
– Бо удався нелінивим,
Без роботи не живу!
– Ой вітриську, робиш шкоду!
Угамуйся хоч на мить!
– Краще геть піду з городу,
В чистім полі буду жить! –
Звісив з тину босі ноги,
Свиснув – листя полягло.
І за мить вподовж дороги
Покурівся за село.

ЇЖАКИ

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
– Ми – кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І сказали:
– Ми – пеньки,
Наросли у нас грибки,
Як горбки.
Два веселі їжаки
Позгортались у клубки
Під голки
І сказали:
– Ми – грудки…
Ну, а може,- будяки…
Ну, а може,- їжаки
Все-таки?..

КАПЕЛЮШНИК БОРОВИК

Капелюшник Боровик
Взув новенький черевик
На єдину ногу
І гайда в дорогу.
Закликав-гукав щодуху:
– Поспішайте по красу!
Наймодніші капелюхи
В саквояжі я несу.
Ці, оранжеві,- лисичкам,
Ці, крислаті,- для груздів,
А прим’яті, невеличкі –
Це для зморшків, для дідів.
Шив їх власними руками,
Наділяю задарма.
Хоч шукайте за морями,
А доладніших нема.
Поспішайте по красу –
Капелюхи я несу!
Найновіші,
Найгарніші
Капелюхи я несу!

НАГІдКА

Що ромашки – білявенькі,
Чорнобривці – чорнявенькі.
А в нагідки така біда,
Така біда – коса руда.
Стоїть вона, сиротина,
Одним-одна коло тину.
А ромашки дивуються,
Чорнобривці чудуються:
– Звідкіля ти, гарнесенька,
Як сонечко, яснесенька?

ВІдЕРЦЕ

– Відерце, відерце,
Посріблене денце,
Скажи, де бувало,
Кого напувало?
– Напувало городину,
Напувало смородину,
І вербу пелехату,
І козу бородату.
І тепер не гуляю –
Горобців напуваю.

ПРО НАЙКРАЩИХ

Найкращі пташенята
В сонливої сови.
Найкращі травенята
В шумливої трави.
У вітра – найспритніші
Веселі вихорці.
У сонця – найясніші
Гарячі промінці.
У річки голубої –
Струмочки гомінкі.
В дороги степової –
Стежиночки в’юнкі.
Лиш райдуга у небі
Не вихваля синів –
Такі вони у неї,
Що не потрібно слів:
Аж сім найяскравіших,
Аж сім найвеселіших,
Аж сім найкрасивіших
На світі кольорів!

ЛУГОВИЙ АЕРОдРОМ

За селом, За селом
Луговий аеродром –
Величезний чорний пень.
А на ньому цілий день
Не вщуха робота:
Вирушають в білий світ
У небачений політ
Джмеляки-Літаки,
Бабки-вертольоти.
Облітавши все навкруг,
Приземляються на луг.
Лиш під вечір стихне гам
Тихо-тихо стане там.
Вертольоти й літаки
Міцно засинають.
Ліхтарчата-світляки
На пеньку засяють.
Світять,
Світять поміж трав,
Скільки мають змоги –
Може, хтось заблукав,
Не знайде дороги:
– Ось він,
Ось він, за селом,
Луговий аеродром!

ПРО СНІГОВИКА

У дідка Сніговика
Кочерга замість ціпка,
Замість носа – бурячок,
Замість шапки – банячок.
Сперся він на кочергу
І ні кроку по снігу.
А в одлигу позіхнув,
Кочергою ворухнув,
Бороду розпушив
І по стежці рушив.
– Ти куди оце, куди?
– А туди, де холоди,
Де снігів по пояс –
На Північний полюс.
Буду жить і поживать,
Дім із криги мурувать,
Кочергою у хокей
На крижині грати
І морозивом гостей
Буду частувати.

БУдУ Я ТЕБЕ ШУКАТЬ!

Довгі ноги у бузька,
Куці в жабеняти.
В’ється стежечка вузька –
Легко доганяти.
Раптом ліс-
Верболіз
Буслу став напереріз.
Жабеня – навпрошки
В лозняки
Та до ріки.
Та по дну –
На глибину.
Бродить бусел по ріці
На мілкому в осоці.
Каже бусел:
– Не журюсь!
Ти сховалось, я жмурюсь!
Раз, два, три, чотири, п’ять
Буду я тебе шукать!

ЖМУРКИ

Що за лісом-перелісом
Зустрілася курка з лисом.
– Здрастуй, лисе,- каже курка.-
Нумо гратися у жмурки!
Навчилась я лічилочки –
Ховалочки-жмурилочки.
Мені, курці, сокорити,
Лічилочку говорити.
Тобі, лису-лисовину,
Ховатися у ліщину.
А Рябкові – йти шукати.
Ну ж бо, лисе, утікати!
Лічилочка не проста –
Залишишся без хвоста!

ЗАЙЧИСЬКОВА ЧЕРЕдА

Є в зайчиська череда,
Він за нею нагляда.
Що корови, що бики –
То рогаті все жуки.
Розбредуться хто куди:
Той – сюди, а цей – туди…
Біга заєць, перейма –
Тут нема і там нема,
Як загавиться – біда:
Розлетиться череда!

КРОТІВ БОРЩ

Кріт наловить дощику
В решето на горбку
І наварить борщику
Сам собі до смаку:
– Варись, варись, борщику
В рогозянім кошику –
Без цибулі і без солі,
Без ботвини, без квасолі,
Без картоплі і без квасу,
Без ніякого припасу.
Така страва небувала –
Без полум’я парувала,
А клекоче! А булькоче!
Пригощайтеся, хто хоче!

ВЕдМЕдІВ ТАНОК

Як зібралися музики,
Взувсь ведмідь у черевики,
Туго підв’язався
Ще й у боки взявся.
А цвіркун і дві бджоли
Гопака йому втяли –
Музика ж троїста!..
Глянь на танцюриста!
Як він колесо крутив,
Як навприсідки ходив –
Аж земля вгиналася!
І найменша комашня,
І звірина дітлашня
За боки хапалися.
Ну й нареготалися!

КОЛИСАНКА

Хто це з вечора до ранку
Грає зорям колисанку
Цілу ніч?

То вітрисько на горищі
В бузинову дудку свище
Цілу ніч.

Тільки зорі не дрімають,
З ним у піжмурки гуляють
Цілу ніч.

От якби ми не стомились,
То із ним би веселились
Цілу ніч.

ГРІМ-ВІВЧАР

Вибіг вітер із-за лісу,
Крикнув громові:
– Гульвісо!
Подивися, де отари,
Де отари, сиві хмари! –
Грім насунув шапку-бирку,
Грім на вітра люто зиркнув:
– Що тобі до тих отар,
Як над ними я вівчар!
Захотів – держу в правиці
Білі ярки-хмаровиці,
А в лівиці – хмарунців,
Кучерявих баранців.
Захотів – пустив до яру,
Хоч і маю з ними кару:
Попобігаю кругом,
Намахаюсь батогом!
Поки всіх зберу додому,
Нароблю багато грому!

БУСЕЛ

По мочару, по болоту
Іде бусел на роботу,
Із купини на купину,
З трясовини в баговину
Чалапає, не минає –
Такі зручні ноги має.

БІЖИТЬ ПІВЕНЬ

Біжить півень з причілку,
Нагукує лічилку:
– Раз, два – курчата,
Три, чотири – зайчата,
П’ять, шість – гусаки,
Сім, вісім – їжаки,
Дев’ять, десять – йде лисиця,
Нам – ховаться,
Їй – жмуриться.

УЗЯЛАСЬ ЛОЗИНА БИТЬСЯ
Це не казка, а билиця –
Узялась лозина биться.
Воювала з кропивою,
Із жалючою і злою,
Задиралась з будяками,
Із рогатими жуками,
З білим цапом бородатим,
З гусаком старим, цибатим.
Билась, билась – притомилась,
Коло тину прихилилась
Та й питається у Гриця:
– А коли іще нам биться?

БІЛЕ ПОЛЕ ПОЛОТНЯНЕ

Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк –
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут –
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки –
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі –
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.

БІБ-БОБИЩЕ

Жив у торбі на стіні,
На самісінькому дні,
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

Потім з чашки воду пив,
Білий пагінець пустив
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

У пухку ріллю упав –
Стебельцем зеленим став
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

Колихав рясні квітки,
Пов’язав тугі стручки
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

Недарма його садив –
Сто бобів мені вродив
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

ЗИМА НА ВОЗІ

Подивіться – по дорозі
Торохтить зима на возі.
Мотузяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.
А тим часом хуртовині
Славно спиться на перині,
Нагулялась на весіллі
В молодої заметілі.
Нагулялась, натомилась,
Спать надовго завалилась.
Що тут вдієш! По дорозі
Торохтить зима на возі.
Мотузяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.

ПАдАВ СНІГ

Падав сніг,
Сипав сніг.
Раптом перестав.
– Чим ти, сніжку-
Перебіжку,
На землиці став?
– для озимки –
Периною Пухнастою.
Для ялинки –
Хустиною
Зірчастою.
У затишку –
Подушкою-
Минушкою
Для зайчат.
На узвишку –
Ковзанкою-
Падалкою
Для хлоп’ят.

ВЕСНЯНКА

Ішла весна-красна
У синій хустинці.
Несла весна-красна
У скриньці Гостинці.
Ягнятам – травицю,
Гусятам – водицю,
Каченятам – ряску,
А малятам – ласку.

НА ГАЛЯВІ

На галяві озерце –
Кришталеве люстерце.
Туди гриби заглядають,
Капелюхи приміряють.
Приміряли, милувались,
Раптом шурх – і поховались.
Сироїжки – під листочки,
Опеньочки – під пеньочки.
А опецьок-боровик
Забарився та у крик:
– Сосоночки-красуні,
Ялиночки манюні,
Куди хочте сховайте,
А в козубок не дайте!

ДБАИКО

Де на річці рибок зграйка
Підніма піщинки з дна,
Закасав штанята дбайко,
Із кори човна ладна.
Оченята мружить сині,
Зорить весело кругом.
Як захоче – на стежині
Прикидається грибком:
Як маслюк чи печеричка
Притаїться під листком.
В нього хатка невеличка
Із мережаним дашком.
А круг неї – не горожа –
Цілий день снує сторожа:
На мережаних листках
Ясні сонечка в цятках,
Буйна папороть – стіною.
Ну ж, ходім туди за мною!

ХТО РОЗСИПАВ РОСИ

Хто розсипав роси
В сизі верболози?
Може, Посипайко?
Хто струсив з хмарини
Дощик на долини?
Може, Поливайко?
Хто аж понад лісом
Райдугу повісив?
Може, Політайко?
І хоч як верти-крути,
А до тебе не зайти?
Хатко, хатко, повернися,
Повернися-одчинися!
– Я не вмію повертаться,
Повертаться-одчиняться,
Не навчилася сама,
А господаря нема.
За ставком на повороті
У зеленому гайку
Мій господар на роботі
Од світанку до смерку.
Хто ж цей невловимчик
Ростом, як мізинчик?
Може, Невидайко?
Годі вже ховаться!
Треба признаваться!
Це, звичайно, дбайко!
Дбайко-Потішайко,
Часто – Поспішайко,
Часом – Посмішайко.
Он як!

ХАТКА

Чи це хатка, чи пеньок?
Чи дашок, чи лопушок?
Верболозяні дверцята,
Славний ганочок зіп’ято.
Грає вітер в димарі.
– Чом ти, хатко, у дворі
Одвернулась од стежини
До колючої ожини –

НА РОБОТУ

Розсипає по гіллі
Сонце позолоту.
Рушив дбайко по землі
Вранці на роботу.
Голубий одяг берет,
Взув зручні сандалі,
Осідлав велосипед,
Аж мигтять педалі.
Бо завжди робота є –
Всюди і немало.
Що зробив – усе твоє,
Не зробив – пропало.

ДБАИКОВА ЛІЧИЛКА

Скаче дбайко осокою
Із лічилкою дзвінкою:
– І не жарко, І не парко:
Заснувала небо хмарка,
Стала темною ріка,-
У лелеки тінь зника.
Он він шию вигина,
Виглядає: де вона?
Чи у хвилях під містком
Плава човником-листком?
Чи по райдузі-дузі
На одній стриба нозі?
Раптом з лугу:
“Ква-ква-ква!”
Чи не там вона, бува?
Нуте, жабки, утікать,
Бо лелека йде шукать!

ДБАИКОВА ПІСЕНЬКА В дОРОЗІ

– далека нині путь моя,
Тож марно час не гаю:
Помічника і друга я –
Велосипеда маю.
Між буйних трав у гущині
Кружля-петля дорога.
Ану кому – гукніть мені! –
Потрібна допомога?
З гніздечка випало пташа
І квилить з переляку.
Велосипеде, поспішай! –
Підсадим на гілляку.
Зламав хтось клена-малюка –
Перебинтуєм туго.
Така робота клопітка –
Ну як мені без друга?
Слухняний руль, зручне сідло,
Тугі надійні скати.
Хоч як далеко б не було –
Зуміємо домчати.
Дзижчить-гука бджола в біді –
Врятуєм з павутини.
І вже зупинимось тоді
Перепочить у тіні…
Велосипед відпочива,
А в дбайка справа є нова.

ДБАИКОВА ЗАГАдКА

– Це, дбайку, що за грядка?
– А там росте загадка:
В ряснім зеленім листі,
В краплистому намисті.
Коли цвіла – біліла.
Як спіла –
Рум’яніла.
Тепер зачервонілася,
Між листям зачаїлася.
Смачна, хоч невеличка.
– Як звуть її?
– Суничка.

ВОдОГІН

Дерев’яний водогін
Крилами махає.
Знову дбайко,
Знову він
Діло починає.
Укладає в рядок
Труби з очерету.
Вже позаду струмок,
Грядка попереду.
Йде робота як слід,
Йде як і годиться –
Буде тут водопровід
Поливать суниці!

В СОН-ТРАВІ

Бродить
Дбайко по долині,
Не підводить голови,
Він дзвіночки сині-сині
Розкрива у сон-трави:
– Годі спати! Годі спати!
Надивлятись годі снів!
Час нектаром напувати
Бджіл співучих
І джмелів.

ЗВІдКИ КУЗНЯ УЗЯЛАСЬ?

Дзень-брязь! дзень-брязь!
Звідки кузня узялась?
Дзень-бом! дзень-бом!
Дбайко стука молотком.
Без утоми, без зупинки
Із малої соломинки
Він виковує святкові
Золоті дзвінкі підкови.
І дзвенять вони, дзвенять
Голосніше дзвоників,-
Підківки для коненят –
Цвіркотливих коників.

СЮРЧОК

Упав з акації стручок –
І вже у дбайка є сюрчок.
Сюрчить тепер на лузі:
– Ану, збирайтесь, друзі!

Зелені жабенята
Прийшли футбол ганяти.
Команда – раз,
Команда – два,
І запасних чимало.
Ото дива, ото дива –
Такого не бувало:

Зелені жабенята
Прийшли футбол ганяти!
А я – суддя.
Я лад даю.
Команду слухайте мою:
Сю-ю-ю-р-р-р!

ПАРАШУТИ

Взявся дбайко за дива
Парашути розсіва:
– Сійся, родися,
Сонцем засвітися…
Парашути мерехтять,
Понад травами летять:
– Сійся, родися,
Сонцем засвітися…
Будуть сонечка цвісти,
Будем дмухать я і ти:
– Сійся, родися,
Сонцем засвітися…

ДБАИКОВА КОЛИСАНКА

Просить дбайко
Вітерця –
Політайка-молодця:
– Вітеречку мій,
Невтихайку!
Наспівай-навій
Колисанку –
У ряснім гіллі,
Люленьки-люлі,
Люлі…
Похитай квітучу
Калину,
Погойдай співучу
Пташину –
На тонкім гіллі
Люленьки-люлі,
Люлі…
Вже вона ліском
Наліталась,
Срібним голоском
Наспівалась –
У ряснім гіллі
Люленьки-люлі,
Люлі…

ДБАИКОВА КАЗКА

А як дбайко наробився –
На ліщині примостився.
Гілочка гойдалася,
Казочка складалася:
– Жив та був скрипаль цвіркун,
Жилки в крильцях замість струн.
Грав колінцями-смичками,
Заховавшись між листками,
Для співучих комарів,
Поки й вечір
Зазорів.
Натомився цвіркунець.
Тут і казочці кінець.

ОКРАЄЦЬ

Поспішав у темний бір
Дбайко по стежині.
Стрів його вухатий звір
В сірій одежині.
Попросив:
– допоможи!
Не скупись для зайця –
На стежині положи
Цілого окрайця.
Ненароком з’їв свого –
Що я дам малятам? –
Каже дбайко:
– Охо-хо!
Що тут розмовляти…
Не вклоняйся, не проси,
На ось, дітям віддаси.-
Як зрадів тут сірий звір
За дарунка та й у бір…
Чи тепер від зайця
Маєте окрайця?

НЕСЕ РІКА ФЛОТИЛІЮ

Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.
І дбайко човника ладна –
Туге вітрило напина –
Він одпливає з осінню.
– Вертайсь! – його ми просимо.
– Вертайсь! – йому гукаємо,-
Ми всі тебе чекаємо!..-
А він аж ген за вигоном,
А він зника за вигином,
За вигином, за кручею
Аж до весни квітучої.

Веселиця

Росте в саду веселиця,
На вітрі листя стелиться,
На кожній гілці ягідка,
Що ягідка, то й загадка
Цяцькована, мудрована,
У кісточці захована.
Зриваю всім по ягідці,
Загадую по загадці.

*
Біла грядка –
Чорні зернятка.
Посіяла по порядку –
Та й маю загадку.
Хто зернятка знає,
Той відгадає.

*
Скинув шубку їжачок –
Шоколадний бочок.
Закотився у траву,
Воду випив дощову,
Вниз потягся корінцем,
Стебельцем угору.
Став маленьким деревцем
В школі біля двору.
В деревця тоненький стан.
Деревце зовуть…

*
Що на хаті дах,
А на даху – птах.
Скрипить-рипить, немазаний,
До палиці прив’язаний,
Не співає, не літає,
Ніс за вітром повертає.

*
Цей скляр старанний дуже –
Вночі посклив калюжі.
Та тільки сонечко зійшло –
Відразу десь пропало скло.

*
У носатого Івана,
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Не стрижений, не чесаний
Гострим ножем затесаний.

*
Чекали на мене сади.
І кликали люди: – Іди! –
Пішов я. Сади пораділи,
Листочками залопотіли.
Зробились і люди веселі,
Та ба! – поховались в оселі.
Неначе у піжмурки граються –
Покличуть мене і ховаються.

*
На тонких бринять стеблинках
Між травинок і пеньочків
Сині-сині, звуться дзвінко,
Лісові квітки…

*
Довгохвосту лиску маю,
У дорогу посилаю: –
Ходи, ходи, лиско,
Не далеко – близько,
Ходи, лиско, по ряду,
Клади хвоста по сліду,
З одним розпрощайся –
Другим запасайся.

*
Мірошниця біла-біла,
Беручка до свого діла:
Сіє, віє, січе, меле
Та по землі муку стеле.

*
Руда, руда рудиця
Рудим хвостом гордиться.
В неї шуба найпишніша,
В неї вдача – найхитріша.

*
Водовоз-торохтій
Над землею гуркотів,
Батожищем блискав,
Водицею бризкав.

*
Дівча вітру вклонялося,
Дівча вітру питалося: –
Скажи мені, хто я така,
Виростаю тонка, струнка,
Стою, коси розпустивши,
Сукеночку побіливши,
Не плетену, не зшивану,
Не знати ким надівану.

*
Що сивий кінь
Внизу біжить,
Та так біжить –
Піна в’ється.
Сідло ж його
Над ним лежить –
Лежма лежить,
Не здригнеться.

*
Ходить Густя з Густятами
Не ногами – лопатами,
Суха з води випливає,
Траву рогом випасає.

*
У печері при заслоні
Сидить плескун на припоні.
Не висидить, не вимовчить,
А з печери не вискочить.

*
Одчиняйтесь, ворота,
Наїхала кіннота.
Вони з тіста ладовані,
Білим сиром годовані,
На конику погуцують,
На ворота погукують:
– Одчиняйтеся!

*
Що воно за сіть
Впала з верховіть,
Впіймала не рибку –
Медяника скибку,
Не ряску озерну,
А золоті зерна?

*
Білий білан
Упав на лан,
Замів сліди
Помелом бороди.

*
Крикля-зникля за горою
Забавляється зі мною.
Я кричу:
– Як звуть тебе? –
А вона ягнятком:
– Бе! –
Я лякаю:
– Перейму! –
А вона телятком:
– Му! –
Серджусь я:
– Агій, лиха! –
А вона сміється:
– Ха!

*
Котилось котильце,
Котильце-барильце,
То вище і вище,
То нижче і нижче.
Закидало в віконце
Золоте волоконце.

*
Лежить-біжить
Без’язика,
А гомонить,
Як музика.

*
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.

*
Літун-шелестун,
Замітайло-клопотун,
Усе листя полистав,
Усю хвою розчесав,
В усіх димах бруднився,
В усіх річках обмився.

*
Ішла Улита,
Черепком сповита,
Безрука, безнога,
Чотирирога.

*
Летів гість
З дальніх міст –
На все небо
Білий хвіст.

*
Покурилася кура
Мимо нашого двора –
З двома гнутими рогами,
З двома взутими ногами,
З одним оком у чолі
І з сідуном у сідлі.

*
Ішов плаксій невтишимий,
Ридаючи ридма.
В небі пояса покинув,
Щоб всім було видно.
Нехай собі красується,
Променями тканий.
Нехай усяк милується –
Ніхто не дістане.

*
Ходив сівач,
Сівач-рогач,
По синьому лані,
По сивім оранні,
Сіяв-садив –
Не заскородив:
Золотий овес
Зверху увесь.

*
Чудернацький вертоліт
Прилетів і сів на пліт.
В нього крильця слюдяні,
В нього лапки дротяні,
В нього очі-фари –
І всього до пари.
Звідкіля ж цей вертоліт?
Занесло аж із боліт –
Ледь не з’їла жабка…
Вертоліт цей…

*
М’який, білий стелив постіль,
Тверду, чорну укрив поспіль,
Щоб зелене тепло спало,
Тепло спало, рясно встало.

*
Сидять злюки на грядці,
Мають латку на латці,
Мають свиту на свиті
Ще й землею укриті.

*
Я хоч хатка, а жива.
Є у мене голова.
Лапи аж чотири
(Кожній – по квартирі),
А в комірку ззаду вліз
Ящериний гострий хвіст.
Дах – мов костомаха.
Звусь я…

*
Біла копиця
Йде води напиться,
Хвицає ногами,
Буцає рогами,
Бородою трясе,
Молоко несе,
Ласує лозою,
Зветься…

*
Скочив скочень на жердину,
Випнув груди, вигнув спину,-
Та лиш тоді заспівав,
Як сам собі поплескав.

*
Я гойдаюсь на билинці,
Зерно в кожній комірчинці,
Хоч дрібнісіньке-дрібне –
Молочко у нім смачне.
Добрі з ним коржі на смак.
А зовусь я просто…

*
Чи усі ви ягідками
Смакували?
Чи усі над загадками
Міркували?
Ще б хотіла пригостити-
Загадати,
Та нема вже ні струсити,
Ні зірвати.

ПОЧИНАЮТЬСЯ дИВА

Як на білих сторінках
Влад поставити в рядках
Звичайнісінькі слова –
ПОЧИНАЮТЬСЯ дИВА.

ПАПЕРОВИЙ КОРАБЛИК

Був собі десь паперовий кораблик.
Возив той кораблик зернята із яблук.
Ходив той кораблик за тисячу миль,
Ходив, не боявся туманів і хвиль.
Ішов по калюжі, ішов по струмку,
Аж поки заходив у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка –
В’юнка-прев’юнка і дзвінка-предзвінка.
Плив собі, плив паперовий кораблик…
Служив на кораблику боцманом Равлик.
Тримав на кораблику він чистоту,
Антени-ріжки виставляв на борту.
По тихій калюжі, по бистрім струмку
Виводив кораблик у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка –
Дзвінка-предзвінка і швидка-прешвидка.
Кораблик гойдався, і Равлик хитався –
І той не здавався, і цей не боявся…
Я бачила вчора – пливли за водою.
– Щасливо! – гукнула, махнувши рукою,
Кораблику білому

ВИХВАЛЯВСЯ КОЛОБОК

– Я з вікна на стежку – скік?
Скік.
Я од баби й діда втік?
Втік.
І зайчиська я набив?
Набив.
І вовчиська настрашив?
Настрашив.
І ведмедя я турнув?
Турнув.
І лисицю обманув?
Обманув.
То сміливий я?
Сміливий, авжеж.
І кмітливий я?
Кмітливий я теж.
Вмію все, що треба вміть.
Ви тепер мене візьміть
У туристи!

КЛЕЙ

У тюбику м’якому
Живе прозорий клей.
Він поселився в домі
На втіху всіх дітей.
Проснеться на світанні
І стільки зробить справ!..
Сьогодні він у Тані
В альбомі побував.
Наклеїв кетяг квітів
І листячко акацій.
Не бачили на світі
Таких ще аплікацій!
Сергійкові в машині
Деталі встиг з’єднати,
Поставив кузов синій,
Червоні коліщата.
Приклеїв витинанку
На аркуш у Оленки.
На ляльку-малюванку
Одяг аж три сукенки.
Так весело і любо
Трудився недарма…
Та тільки що це? Тюбик…
А клей?.. Уже нема…
Він жив у нашім домі,
Всім помагати звик –
У тюбику м’якому
Липучий чарівник.

Коники

З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці бруковані.
– Поїхали! – запрошують
І вуха нашорошують.
– Куди? – півні дивуються.
– Ах-ах! – качки хвилюються.
А коники вибрикують:
– Поїхали! – викрикують.-
Візочками дощатими,
Дзвінкими коліщатами,
Із піснею веселою
В країну Каруселію.
Поїхали – потішитесь,
Надовго в нас залишитесь!

ВЕСЕЛИИ дУШ

Під гарячий буйний душ
Тарілки спішать чимдуж.
Розмальовані миски
Вишаровують боки.
А чашки глибокі
Кинулись у скоки:
Стриб-скік, стриб-скік! –
Це щоб душ не обпік.
А ложечки сміються
І трішки задаються.
На воду кожна скоса блись: –
Ану спинись, не гарячись!..
Бере з-під душу сушка
Чашки за круглі вушка,
Порозставля миски рядком
І тарілки складе ладком.
А ложки у шухляді
Сховаються – і раді.
І душ у крані задріма,
Отак, немов його нема,
Шуміти перестане.
Аж трохи сумно стане.

ОЛІВЦІ

Є дверцята у пеналі
Дивовижні, небувалі:
Як відчиняться вони,
То з самої глибини
Вибігають молодці –
Кольорові олівці.
Починають пустувати,
На папері малювати:
Синій – жабку,
Жовтий – курку,
А зелений – кицьку Мурку,
А червоний – слоненя,
А коричневий – коня,
Довгогривого, гнідого…
Тут зелений зирк на нього:
– Що таке? Ану покинь!
Некрасивий в тебе кінь!
Бач, яка красива Мурка,
Синя жабка,
Жовта курка
І червоне слоненя!..
Ми поправимо коня –
Зробим гриву золотисту,
Помережане сідло,
Щоб усе було барвисте,
Щоб, як райдуга, цвіло!

ЛІЧИЛКА-НЕБУВАЛИЦЯ

– Куди ідеш, Кудикало?
– Куди? А в Нікудикало,
На гору Неминалицю
Ловити Небувалицю.
Оту, що озивається –
Сміється-заливається.
Ловитиму-хапатиму,
Лічитиму-питатиму:
“Чи одуд, чи зозулиця?
Ховається чи жмуриться?)

НЕБИЛИЦЯ

Що у літа на порозі
Цвітуть маки на морозі.
А у літа на печі
Замерзають калачі.
А у весни коло поля
Листя скинула тополя.
А в осені коло стежки
Вбрались верби у сережки.
А ми стали коло хати
Та й не можем розібрати,
Кому іти рибу пасти,
Кому воду в копи класти,
Кому піски молотити,
Кому сніги волочити.

ХІП-ХАП

У кутку живе Хіп-хап,
В нього безліч довгих лап,-
Ух!..
Тільки сутінь заляга,
Він лапища простяга,-
Ой!..
Я хапаю за прута
Та по лапах, як кота,-
Бах!
А ніяких лап нема –
Тінь хитається сама…
Ха!..

ДИВАКИ

Був за морями витівник
На прізвисько Рогеллі.
До меду брав собі часник,
До перцю – карамелі.
Завжди по вулиці гуляв
Він догори ногами,
Собак на стежці поціляв
Смачними пирогами.
А за горами був дивак
На прізвисько Рогатті.
Він задкував, неначе рак,
По сінях і по хаті.
Як спав – на ліжко ноги клав,
А голову – під ліжко.
Квиток на поїзд купував,
А йшов по рейках пішки.
І ось зустрілись на торжку
Рогеллі і Рогатті.
Один з них верхи на дрючку,
А другий – на лопаті.
Обоє задом наперед
І догори ногами.
Обоє мали в сітях мед
Ще й бутлі з пирогами.
Сказав Рогеллі:
От дивак!
Звідкіль такий узявся?
Сказав Рогатті:
– Бачить всяк,
Що я не в тебе вдався!
– Ха-ха! –
Рогеллі реготав.
– Хо-хо! –
Рогатті з нього.
І весь народ аж присідав
Од реготу гучного.
Ото дива! Ото дива!
Од сміху впало небо!
Що, що?
Такого не бува?
Не вірите – не треба!

КАЛАЧІ

Пеклися в печі
Три калачі.
Четвертий калач
На припічку в плач:
– Брати мої, калачі,
Дайте місце у печі!
– Хоч плач, брате, хоч не плач,
А не справжній ти калач:
Дощової години
Замішений із глини.
Тож до печі не пнися –
На сонечку печися!

ХОдИТЬ ВЕЧІР-МАЗАМУРА

Коло вікон, коло муру
Ходить вечір-мазамура,
Од воріт і до воріт
Тихо-тихо, наче кіт.
Має торбу не просту –
Носить в торбі темноту.
Торба шита зірочками,
Зірочками-дірочками,
А із неї темнота,
Мов із сита, виліта.
Сіє, сіє, сіє, сіє,-
Все на світі чорним криє
І сміється в чорний вус
Мазамура-сажотрус.

ПОдАРУНОК

У зайця-побігайця
Украдено окрайця.
А де, коли, і хто, і як –
Не знає заєць-неборак.
Чи, може, то злодюга-лис
Десь під кущем
Окрайця згриз?
А може, то вовчисько?
Він тут никає близько.
Сидить зайчисько, плаче…
А з міста коник скаче,
Квітками помальований,
Дзвіночками підкований.
Він каже:
– Ну ж бо, сльози втри
І подаруночка бери.
Ми од сорок у місті
Лихі почули вісті.
Отож малята з дитсадка
Тобі прислали пиріжка… –
У зайця хата без дверей.
В світлиці тісно від гостей –
Злетілися сороки,
Сусідки білобокі.
Тут заєць конику гука:
– Спасибі всім за пиріжка!
Я подарунка сам не з’їм,
Я поділю гостям усім,
Їм серединку покришу,
Собі – скоринку залишу.

ЦАР ГОРОХ

З хмар бобових цар Горох
Приземлився
Прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на сорочки.
Вибілила качка –
Знаменита прачка.
Вишили сороки
Комір у сорочки.
Зшили коники-кравці
Трав’яні міцні штанці.
Дятел-швець із лика
Скраяв черевики.
Стукотів-мудрував –
Підківки Понабивав.
Щоб віддячити майстрам,
Цар Горох вгощав їх сам.
Він поставив на пеньку
Всім наїдки до смаку:
Павукам – роси,
Качці-прачці – просо,
Для сорок – пшеницю,
Коникам – травицю,
А для дятла, для шевця,-
Шишки ялинові
Ще й водицю з джерельця
За дзвінкі підкови.
Ну а сам цар Горох
Їв і пив, за чотирьох.

ДІдІВ ОБІд

Казку хочете смішну?
Зараз я її почну:
Жив на світі сивий дід.
На плиті варив обід.

На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з’їдав.
Горщик мив і миску мив.
На плиті обід варив.

На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з’їдав.
Горщик мив і миску мив,
На плиті обід варив…

… Ой і хитра казка ця,
Бо не видно їй кінця.
Доки дід на світі житиме,
То усе обід варитиме.

НАИМИЛІШЕ СЛОВО

Будівельники-бобри
Добре працювали –
У бору для дітвори
Школу збудували.
І таку звели, що ну! –
Подивитись варто:
І вікно на всю стіну,
І колоди-парти.
Дятел дзьобом-долотом
Потрудивсь на ганку,
Павуки усі гуртом
Виплели фіранку.
Приволік ведмідь старий
Стіл – пеньок високий.
– Ну,- сказав до дітвори,-
Почнемо уроки! –
Повсідалась малишня
На колодах проти пня.
Сам ведмідь ступив за пень,
Лоб кошлатий витер
І промовив:
– добрий день!
Візьмемось до літер!
Намалюю на пеньку,
Щоб завчить могли ми,
По боках – по стояку,
Гойдалку між ними.
Хто цю літеру не зна,
Вчіть обов’язково:
Це вона розпочина
Всім відоме слово –
Між словами усіма
Щонайголовніше. –
Кицька лапу підніма:
– Це, звичайно, миша!
– Морква! – квапиться зайча.-
З грядки, соковита.-
Ведмежа із-за плеча:
– Мед,- бурчить сердито.
Білченя ж мале-мале
В лопушку-панамі,
Хоч соромилось, але
Вимовило:
– Мама!
– Мама! – крикнули малі
Якнайголосніше. –
На усій-усій землі
Слово наймиліше! –
Засміявсь ведмідь:
– Воно!
Вивчили, нівроку… –
От і все.
Дзвенить дзвінок
З першого уроку.
У квача гайда гулять
Поміж стовбурами.
Світить сонце між гілляк.
Ждуть додому мами.

ПРО МАНдРІВКУ ЖАБУНЦЯ-ХВАСТУНЦЯ
Казка

Кажу, кажу казку
За бубликів в’язку.
Один бублик – на зубок,
Другий бублик – в козубок,
Третій – у кишеню,
А четвертий – в жменю.
А онука – п’ятим
Буду частувати.
Хай він бублика смакує,
Хай над казкою міркує.
Починаєм…
Але ні:
Нащо бублики мені!
– Ой і жадний! – скажуть люди.
Так робити я не буду.
Все поділим навпаки:
Діду – з бубликів дірки,
В’язка бубликів – малому,
Хай бере їх по одному.
Поки він усі поїсть,
Дід і казку розповість.
Так ми приказку й завершим.
Починаєм –

БУБЛИК ПЕРШИЙ.

Не за синіми морями – За ставком,
Не за дальніми горами –
Під горбком
Жила собі Жабка.
Була в Жабки хатка,
А за хаткою, мов ліс,
Очерет високий ріс,
Джерельце в’юнке текло.
Дуже гарно там було!
Був у Жабки синок Жабунець –
Неслухняний малий пустунець.
Скільки горя натерпілася вона:
То він з берега високого пірна,
То сховається між трави в гущину,
То в калюжу запливе на глибину.
А сьогодні розкричався:
– Пусти!
Краще я помандрую в світи!
Я не хочу сидіть у дворі –
Тут і мухи дрібні, й комарі!
Тут і сонце пече-припіка!
І вода в джерелі не така!
Очерет не дає холодка!
Помандрую я геть до ставка!..
Умовляла.
Він не слухає слів.
У листочок загорнула комарів,
Парасольку із латаття дала,
Од порога до воріт провела…
Потім хату замкнула замком
І метнулася вслід за синком.
Поскакала-поспішила по сліду,
Щоб одвести од синочка біду.
Між травою прокрадалася,
За купинами ховалася…
Раптом чує край води:
– Кумо, кумо, ви куди?..-
Це сусідонька-кумася
Аж навшпиньки підвелася,
Витріща лупаті очі –
Дуже правду знати хоче!
Поки їй розказала куди,
То пропали од сина й сліди.
– Кумо! – плаче. А кума
І сама вже не дріма,
Кличе кума:
– Нум гайнем,
Втікача за мить вернем! –
Кум гукнув своєму куму,
Наробили в лузі шуму,
Рушив весь жабиний рід
Жабунців шукати слід…
А поки вони скачуть по лугу –
Візьмем з низочки

БУБЛИК дРУГИЙ.

Ні, шляхи не близькі в Жабунця –
В’ється стежка без краю-кінця.
Ось здолав він нарешті горбок –
І внизу уже видно ставок.
Там і сонце зовсім не пече,
І вода прохолодна тече,
І доволі в траві холодка –
Поспіша Жабунець до ставка!
Раптом впоперек дороги
Настовбурчилися роги,
Щоб спинити Жабунця,
Щоб схопити молодця.
Хто ці роги наставля?
Що за ворог? Звідкіля?
Суне ближче, ближче, ближче
Здоровенний Жук-Жучище
В бойовому убранні –
Весь закований в броні.
Наставляє зброю грізну:
– Одійди, бо буде пізно!..-
Зупинився Жабунець,
Придивився Жабунець:
От дива, та у жуків
Ноги – наче в комарів!
Хоч і роги, і броня –
Комарам вони рідня.
І щоб він, гроза комах,
Побоявся цих невдах?!
Став на стежці:
– Ану-ну!
Не підходь, бо проковтну!
Я не просто мандрівник –
Я силач і войовник:
Сто жуків уже я стрів,
Сто жуків уже я з’їв!..-
І щоб більш нагнати страху,
Жабунець посеред шляху
Весь надувся, в боки взявсь…
А Жучище засміявсь:
– Ти диви, яке мале,
А таке завзяте й зле!
Нумо в чесному бою
Силу спробую твою! –
Та рогами як штрикне,
Та за бока як щипне!
Закололо сто голок!
Засвітило сто зірок!
Жабунець – у скоки,
Жабунець – навтьоки!
А Жучище:
– Жу-жу-жу!
Доганять не побіжу!
Бачу й так: ти боягуз!
З’їсть такого Чорногуз… –
Не оглянувсь неборака –
Почухрав.
Парасольку з переляку
Розтоптав.
Так завзято по стежині
Дременув,
Що в гніздовисько джмелине
Шугонув.
Як обсіли, обліпили
Джмеляки,
То рвонув од них щосили
В будяки.
А звідтіль – по крутосхилу
Сторчака…
– Боягуз-з-з! –
Джмелі зурмили
Звисока.
Не догнать нам його нізащо!

ТРЕТІЙ БУБЛИК

Скуштуємо краще.
Поколовшись в будяках,
Весь у саднах, в синяках,
По стежині навпростець
Чимчикує Жабунець.
Потихеньку боки чуха,
Полохливо шерхіт слуха:
Що, коли густа трава
Злого ворога хова?
Раптом… що це?..
Хтось повзе,
Диво-дивнеє везе:
Із віконцем круглий дім,
Мов калач, скрутивсь на нім,
А з віконця голова
В боки ріжками кива.
Аж чотири їх у дивного Жука!
Зупинився Жабунець і чека.
Сам тремтить, ну ось-ось дремене:
Що, як Жук цей мене наштрикне?
Бач який: по стежині повзе
І хатину на спині везе!
Із дороги йому уступлюсь,
Ще й у ноги йому поклонюсь,
І скажу: “Я малий і слабий…
Ти слабіших від себе не бий!..” –
Уступився, вклонився:
– Ква-ква… –
Глядь, а Жук свої ріжки хова,
Глядь – Жука уже й сліду нема,
Залишилася хатка сама.
Оглядів її всю і зрадів:
Боягуза, виходить, зустрів!
– То мене він боїться, ага! –
Лапу враз Жабунець простяга,
Підштовхнув цю хатинку легку –
Опинилась вона у струмку.
(Чи впізнали ви, що Равлик це був?
Він у бистрому струмку не втонув:
В черепашці, як в надійному човні,
Загойдався і поплив на бистрині.)
А дурненький Жабунець-хвастунець
Запишавсь, як у сметані млинець,
Застрибав:
– Ага, ага!
Всіх силач перемага!
Ох і всипав я Жуку –
Утопив його в струмку.
Хто там ще? Ану сюди –
Силу міряти іди!
І Вужаку, і Змію
Подолаю у бою!
Чорногуза не боюсь –
З Чорногузом поборюсь!
Поскакаю, побіжу,
Всім на світі розкажу! –
Ой, недобре це, скажем відверто!..
Почнемо тепер

БУБЛИК ЧЕТВЕРТИЙ.

Кум-ква! Кум-ква!..
Бачить хочете дива?..
Незнайомий танцюрист
Всім показує свій хист.
На лужку завів танець,
Хто він?
Звісно – Жабунець.
Чап-чалап, чап-чалап! –
Найспритніший серед жаб,-
Кум-квак, кум-квак! –
Витанцьовує гопак!
Ще й підскакує,
Ще й приквакує!
Позбігались із горбка Ящірки,
Позлітались до ставка Ластівки.
Навіть Качка прийшла,
Каченят привела,
І підкрякує: – Кряк-кряк!
Спритно крутиться козак!..-
А високий Очерет
Аж подався наперед.
Верболіз навшпиньки став,
У листочки заплескав:
– Молодець
Жабунець!..
Ну й підскакує,
Ну й приквакує!..-
Танцював, тупотів,
Поки їсти захотів.
З’їв дорожній припас на листку
Та й заснув під кущем на піску…
Що ж, лишімо його поспати
І візьмім собі

БУБЛИК П’ЯТИЙ.

Віє вітер над кущами,
Несе хмару із дощами,
Густу траву прогортає,
Тонку лозу нахиляє.
Як ударили у бубон громи,
Як розсипалися хмари слізьми!
Понеслися, помчали струмки
Через луг, через ліс до ріки.
Підхопила заблуду вода –
Крутить, вертить його, підкида.
Шаленіє потік, аж кипить,
Грізно піниться, бризка, шумить!
Ой, не солодко плавати, ні
У буйній, навісній бистрині!
Що робити, не зна мандрівник,
До таких він мандрівок не звик.
Якось гілку суху осідлав
І пустивсь за водою уплав.
Та й заплакав:
– Ой мамо, прости!
Я не хочу у мандри іти!
Із цієї страшної води
Рятувать мене, мамо, іди! –
… По калюжах, вплав, убрід
Поспіша жабиний рід –
Де тут, де серед води
Жабунцеві сліди?
Ой, біда, біда, біда,
Все кругом знесла вода!
В край далекий пустуна
Занесла, мабуть, вона…
Раптом – хто це гука?
– Мамо, гину! –
Мама миттю до струмка:
– Тут я, сину!..-
Гілку жаби зачепили,
Як могли,
І до берега щосили
Потягли.
Ледь живий сидів на гілці
Жабунець…
Тут і казці, й мандрівці

КІНЕЦЬ.

А як казці кінець,
То і в’язці кінець.
Жаль, що бубликів нема,
А мотузочка сама.
Оддамо її, напевно, Жабунцю
За мандрівку і за казку оцю.
Бо хоробрим дітям – бубликів разок.
Мотузяному ж герою – мотузок.
Коли буде з переляку утікать,
Треба міцно штаненята підв’язать,
Бо загубить…
Та насмішки ці дарма,
Бо такого Жабунця тепер нема:
Він підріс, помудрів і змужнів,
Він – найкращий ловець комарів.
Ось погляньте:
За ставком,
Під горбком,
Ловить він їх
Не сачком,
А язичком!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему мої роздуми над повістю.
Ви зараз читаєте: Коломієць Тамара – Найперша стежечка (Збірка)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.