Коротка біографія Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Федорович Квітка Народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова у дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім – Основ’яненко). Спочатку навчався вдома, а потім – у Курязькій монастирській школі. У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1801 р. Він став послушником монастиря. Але через чотири роки повернувся на військову службу. У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали “Харьковский Демокрит” і “Украинский вестник”. Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки. Протягом 1817-1828 рр. Г. Квітка чотири рази переобирався предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга “Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком” (“Маруся”, “Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”) вийшла у 1834 р. У 1837 р. вийшла друга книга “Малороссийских повестей, рассказываемых Гры – цьком Основьяненком”. У 1840 р. Г. Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843 р. , похований у Харкові.

Літературознавець М. Зеров писав про письменника: “Квітка – друга велика, поряд з Котляревським, постать в українській літературі 20-40 рр. XIX віку, творець української повісті – психологічної, витриманої в сентиментальних тонах, і жанрово-анекдотичної, де він талановито дотримується лінії народного гумору”.

Григорій Квітка, який узяв собі псевдонім Грицько Основ’яненко, сучасник автора “Енеїди”, створив нову українську прозу, розвинувши в ній тенденції сентименталізму, а також і гумору. Він успішно виступив і в жанрі комедії – відомі його п’єси “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко – денщик”.

Прозову спадщину Квітки-Основ’яненка умовно можна поділити на дві групи. До сентиментально-психологічних повістей належать “Маруся”, “Щира любов”, “Сердешна Оксана”, “Добре роби, добре й буде”, “Перекотиполе”, “Божі діти” та ін. У другу групу входять “Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”, “Конотопська відьма”, “Пархімове снідання”, “На пушення – як зав’язано”, “Підбрехач”, “Купований розум”, “От тобі й скарб”.

Автор “Марусі”, як указував Франко, був письменником-новатором у європейському масштабі. Його новаторство світового значення йшло поряд з утвердженням і захистом нашого письменства. Проза Квітки-Основ’яненка пройнята духом побожності, християнської покори перед Божою волею. Звідси її дидактизм, повчальний характер. Автор роздумує над людською долею і промислом Божим; розповідь розпочинається і переривається дидактичними й насамперед релігійними роздумами та зверненнями.

Як фундатор української прози, Г. Квітка-Основ’яненко виявився письменником дуже широкого мистецького діапазону. В його спадщині й елементи сентименталізму, і те, що називають реалістичним способом зображення життя, і синтез мистецьких тенденцій минулого (бароко, бурлеск). Він творчо переробив і поставив на небувалу висоту традиції “химерного” мистецтва слова. Був поетом душі свого народу, глибинно увібравши у свою творчість його пісні, думи, звичаї.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Коротка біографія Григорія Квітки-Основ’яненка