Критика “Чари ночі” Олександр Олесь

Олександр Олесь – один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш ” Чари ночі ” став однією з найулюбленіших у народі пісень “Сміються, плачуть солов’ї”. І не дивно: За жанром цей твір – романс.

“Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”. Справді, життя пролітає, як одна мить. За щоденними турботами людина не встигає рахувати не те що дні, а й роки. Треба робити все, щоб не прожити життя марно, щоб залишити по собі гарну пам’ять нащадкам.

Весна – час, коли природа пробуджується від зимового сну. Люди, зачаровані красою оновленої природи, прагнуть співати, любити і жити, вливши свій струмінь життя “в шумляче море”. Поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов’ї попереджують, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, насолоджуватися хвилинами щастя. Отже, краса життя, краса кохання – понад усе. Такий провідний мотив твору.

Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі “людина – природа”. Численні персоніфікації підкреслюють злитість природи й людини у прагненні жити, кохати й бути щасливим. Проступає в поезії традиційний для митця контраст (“Гори! Життя єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”).

Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

ЧАРИ НОЧІ
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі… “
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Критика “Чари ночі” Олександр Олесь