Критика “Мина Мазайло” Микола Куліш

Один з найкращих творів Миколи Куліша ” МИНА МАЗАЙЛО ” висвітлює процес русифікації України, яку в 1920-х рр. більшовицькі ідеологи здійснювали, назвавши словом “українізація”. Українізація “згори” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови. Тому в роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин втратив почуття належності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою.

Типовим представником такого міщанина-безбатченка в комедії М. Куліша є Мина Мазайло. Герой соромиться власного прізвища, він байдужий до свого родоводу і походження прізвища Мазайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і тому в персонажа виникає почуття меншовартості. Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити “по-руському”. У той же час, коли Мина задумується над кращим варіантом свого майбутнього прізвища (Сірєнєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), його син Мокій хоче відтворити повну форму родового прізвища – Мазайло-Квач. Навколо цього і виникає сімейний конфлікт між персонажами комедії.

У наскрізь саркастичній тираді нарікань героя закладена гірка правда тривалої зневаги до всього українського, національного. Тому українізацію 1920-х рр. Мина Мазайло й розцінює по-своєму: “Це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Усвідомлення такого повороту українізації (іншого він і не припускає) спонукає Мину вперто брати уроки у Баронової-Козино та неодмінно міняти прізвище. Справа дійшла до того, що все українське сприймається ним не тільки як чуже, але як вороже. У ході його думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого перекинчики й відступники – поширене явище.

Зневажливо ставиться до всього українського, зокрема до свого прізвища, дружина Мазайла Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прізвище – Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненавиеті до всього українського тьотя Мотя з Курська. Побачивши на вокзалі напис українською мовою “Харків”, вона з розпачем і обуренням за
питує: “Навіщо ви нам іспортілі город?” На тогочасну українізацію тьотя Мотя дивиться як на явище тимчасове.

Під знаком “укрмови” розвивається сюжетна лінія Мокія та Улі на противагу персонажам, названим вище. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що в неї і прізвище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги “очі, рот, стан”) – все українське. І наполегливий хлопець домагається цього. Уля не виконала прохання Рини – закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї “укрмови”. Вплив виявився зворотнім. Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним: з одного боку, М. Куліш іронізує над його захопленням політикою українізації, а з другого – драматург значною мірою втілює в ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне слово, “щоб не пропало”.

Обурливо ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: “Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому – всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає – приступу немає”. Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить з гіркого власного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити всіх українців.

Отже, нищівна сатира на різні позиції щодо українізації в п’єсі “Мина Мазайло” висловлена за допомогою таких художніх засобів: комічні слова і фрази, факти безцеремонного зросійщення українців; гротескне зображення міщанської суті персонажів; блискуча пародія на безконечні мовні дискусії 20-30 років XX ст.

Жанр твору сам автор визначив як комедію. Більшість літературознавців вважає “Мину Мазайла” сатиричною комедією.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Критика “Мина Мазайло” Микола Куліш