Критика “Тигролови” Багряний

Іван Багряний – один з небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі. Роман ” ТИГРОЛОВИ ” він написав в 1944 р. за 14 днів. Книга була дуже популярною. Вона вийшла друком англійською мовою в США, Англії, Канаді; її також було перекладено голландською, німецькою, данською мовами; цим твором зацікавились навіть у Голлівуді.

Тематика роману широка – висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.

Головна ідея роману “Тигролови” – з’ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною. Григорій Многогрішний є саме такою людиною: він перемагає, адже не визнав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Він зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього; він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої – “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!”. Основною рисою характеру Многогрішного є “надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність”. Саме вона допомагала йому вижити, вистояти, перемогти.

Основна композиційна особливість роману – наявність двох сюжетних ліній, які розгортаються то паралельно, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана

на полюванні майора НКВС Медвина – новітнього тигролова – за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком Григорієм Многогрішним, який знайшов у тайзі друзів, кохання. Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток почуття кохання, яке охопило Григорія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі. Вони то контрастують з настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.

Проблема протистояння людини і системи увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний – українець, його рід має славні, доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем’яна Многогрішного. Українська тематика й пов’язана з нею проблема історичної долі українського народу на перехрестях віків художньо втілюється в різних планах.

Справжньою художньою знахідкою У романі є описи двох потягів. Перший з них подібний до дракона з вогненним хвостом; він вирушив із землі людоловів (так письменник називає Радянський Союз) і везе у шістдесяти коробках-вагонах, мов у домовинах, тисячі “приречених, безнадійних, змордованих” жертв тоталітарного режиму. Це – ешелон смерті. Серед його пасажирів був і Григорій Многогрішний.

А слідом за велетенським “чудовиськом” цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав на край землі “цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності” – шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів… “Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ – світ на колесах, – і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної “шостої частини світу” – копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану”.

Ці новочасні тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними ловцями, які вирушають на полювання за людьми в ім’я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.

Усі події, описані в романі, пов’язані з полюванням на диких звірів. Звідси назва роману і спроба визначити його жанр як пригодницький. Однак упродовж всього твору автор не залишає поза увагою проблеми збереження переселенцями українських звичаїв і традицій. Робить це делікатно. Ось Григорій дізнається про те, що й тут, у лісах Забайкалля, де знайшли свою нову батьківщину українці, є свій Київ, Чернігівка, Полтава, Україна, Катеринославка, Переяславка. Ці назви виникали як компенсація болю за втраченою землею, але також як фундамент збереження нащадками в пам’яті своєї історичної батьківщини.

Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство, юність: синьоволошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю – тихого, сонячного – живе у серці старої Сір – чихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарів барвінку, чорнобривців. І хоча Григорій усвідомлював, що немає вже того ясного, сонячного краю, він не хотів засмучувати стару жінку, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українців світу зберегла традиції й звичаї рідного народу. Як і Григорій Многогрішний, Сірки – гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці.

В образі Григорія Многогрішного автор утілив ідею перемоги добра над злом.

Як бачимо, Роман Івана Багряного “Тигролови” – це складний, багатоплановий твір. У ньому є історичний екскурс у XIX ст., коли українці заселяли Зелений Клин на Далекому Сході; є ознаки пригодницького гостросюжетного роману із втечами, переслідуваннями та неймовірними випробуваннями, через які проходять герої. Автор робить етнографічно-побутові замальовки. Проте в романі домінує думка про красу і мужність людини, про її сміливість і навіть відчайдушність, про її лицарські риси.

Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських людоловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина – найвеличніша з усіх земних істот.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Який період зображено у творі одчиняйте двері.
Ви зараз читаєте: Критика “Тигролови” Багряний