Критика “Заповіт” Шевченко


Політичною програмою боротьби проти тих, хто посягнув на права українського народу, є вірш ” ЗАПОВІТ “. Цей твір було написано в грудні 1845 року на Переяславщині, коли Тарас Шевченко важко захворів на запалення легенів. Поет закликає народ Звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати свої інтереси. Шевченко висловлює віру у світле майбутнє України.

Головна думка твору – змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. “Заповіт” – вершина громадянської лірики поета, коротке програмне звернення до сучасників і наступних поколінь.

За формою це монолог, що складається із шести строф, об’єднаних попарно, ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми, інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова “Заповіту” вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду “декларативності”. Поет від імені ліричного “Я” висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його як годиться. Але в цій простоті – глибина

думки й образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі й усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

Символічними є пейзажні деталі: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани, бо вони – свідки “козацької слави”. Бути похованим “на могилі” – означає знайти останній притулок на козацькому кургані й розділити долю оборонців рідного краю. Тому початок поезії свідчить про невіддільність постаті поета від України.

У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а турбується долею рідного народу, його майбутнім. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро “понесе з України у синєє море кров ворожу… “, тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а українці стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до Бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом “поховайте”, Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення панівного ладу:

Ці рядки – вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети “вража зла” кров вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів простих людей. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади.

Закінчується “Заповіт” дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство – “велику сім’ю, вольну, нову”.

Ось у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не ‘забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує “незлим тихим словом” свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було “тихим добрим словом”, але поет замінив “добрим” на “незлим”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чорна пантера і білий ведмідь трішки скорочено.
Ви зараз читаєте: Критика “Заповіт” Шевченко