Критика “Заповіт” Шевченко
Політичною програмою боротьби проти тих, хто посягнув на права українського народу, є вірш ” ЗАПОВІТ “. Цей твір було написано в грудні 1845 року на Переяславщині, коли Тарас Шевченко важко захворів на запалення легенів. Поет закликає народ Звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати свої інтереси. Шевченко висловлює віру у світле майбутнє України.
Головна думка твору – змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. “Заповіт” – вершина громадянської лірики поета,
За формою це монолог, що складається із шести строф, об’єднаних попарно, ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми, інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова “Заповіту” вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду “декларативності”. Поет від імені ліричного “Я” висловлює свою останню волю. Неначе
Символічними є пейзажні деталі: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани, бо вони – свідки “козацької слави”. Бути похованим “на могилі” – означає знайти останній притулок на козацькому кургані й розділити долю оборонців рідного краю. Тому початок поезії свідчить про невіддільність постаті поета від України.
У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а турбується долею рідного народу, його майбутнім. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро “понесе з України у синєє море кров ворожу… “, тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а українці стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до Бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом “поховайте”, Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення панівного ладу:
Ці рядки – вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети “вража зла” кров вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів простих людей. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади.
Закінчується “Заповіт” дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство – “велику сім’ю, вольну, нову”.
Ось у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не ‘забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує “незлим тихим словом” свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було “тихим добрим словом”, але поет замінив “добрим” на “незлим”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Чорна пантера і білий ведмідь трішки скорочено.