Крізь відлуння прадавніх віків

Related posts:

1. Леся Українка – Do (Гімн. Grave) До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. По світі широкому буде та пісня літати, А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана? І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з […]...
2. Павло Мовчан – Відлуння (“Відлуння нам плач обертають у сміх… “) Відлуння нам плач обертають у сміх, Окресливши звуком глибокість доріг. У товщах води, де вода проростає, Перлини скруглілі відлуння ховають. Завжди у прислузі, завжди в супроводі Ховають утіху і розпач іноді. А хто ж безіменний за вами стоїть, Що клич подає із минулих століть, Проймає нас дрож уві сні серед ночі – Всміхається ніч у […]...
3. Сонце як основа життя прадавніх українців До Сонця завжди була прикута увага наших пращурів. Без сонця погано, сумно, прохолодно. Сходу сонця чекали, раділи його появі на небі. Образ Сонця наділяли людськими рисами і людськими звичками. У деяких легендах Сонце, Місяць і зірки були однією великою родиною. Ясен Місяць – пан господар, красне Сонце – дружина його, дрібні зірки – діточки. Про […]...
4. Марта Тарнавська – “Чи й ти ішов крізь ніч?..” Чи й ти ішов крізь ніч? Вона така, як море, Що заливає все. Безмежжя. Самота. Стихає горда річ, бо маєстат покори Ключем нових пізнань замкнув твої уста. Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою І тугу, що росте, немов вечірня тінь. Простягнута рука не скаже: я з тобою, Ласкавий режисер не скаже: відпочинь. Без […]...
5. Микола Вінграновський – Крізь час, і простір Крізь час, і простір, і крізь дерева, освітлені ніччю, Летить на мене доля моєї Вітчизни і людства. І сиза чайка б’ється наді мною… 1964...
6. Ольга Анцибор – Крізь снігопад… (переклад з Андрея дементьева) Крізь снігопад Пробився ранок. Дерева тихо так стоять, І, засмутившись наостанок, Готуються убір мінять. І серед чарівного бігу Всі щастям спільним сповнені, Із білого полону снігу Вступаєм в царство тиші ми. На лижах ти летиш неначе У тишу снігу- Навздогад. І я тебе уже не бачу Крізь снігопад, Крізь снігопад....
7. Семенко Михайль – Поклик віків Зве мене до сталевих окреслів І бетонних мостів, До ланцюжних перил і камінних барикад, Прийме мене в свою пащу беззлобний, Байдужий гнів, І стане доля безсило круг – спаяний – Розмикать. І чорні димарі розмалювали небо Пекельним змістом, Принадним лісом підкреслюють краєвид. Ритмічні птиці, Розсипаючи сліпучу сталь над містом, Бажають ефір, позбавлений метафізики, Розломить. Звуть […]...
8. Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
9. Оксана Пахльовська – Я посміхнусь тобі крізь сльози – їдь! Я посміхнусь тобі крізь сльози – їдь! Бо профіль вітру вранішнього строгий. Твій корабель у гавані стоїть, Готовий до дороги. А берег знов пустельній і нічий. А чорна буря розпустила крила. Але я сонце вишила вночі На цих вітрилах. Ти, може, не повернешся назад, Далекий голос так співає тужно! Твоя любов – як дзвін старих […]...
10. Дмитро Загул – “Я чую пісню, мов крізь сон… “ Я чую пісню, мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче; Мені вчувається щоночі Той шелест листя, шум сосон. І щось тій пісні в унісон Так ніжно в серці зашепоче… Я чую пісню – мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче. То спів засмучених флояр, То стогін журної трембіти, – Зашелестять шовкові цвіти І з серця скотиться тягар. […]...
11. Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
12. Павло Мовчан – З циклу “Відлуння війни” 1. На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите: Там всі обличчя запеклись і погляди сердиті… А поруч – літо: при воді танцюють сині бабки… Не озирайся, йди, радій і не роздряпуй згадки. Ти далі вже за них пройшов І мов позбувся страху, Приріс до спини лантушок – Сорочка, зшита з бляхи. Пощо випроба ця мені […]...
13. Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – Сріблиночки в очах і я не збережу… Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом: – Ліпить було навіщо?! Розтанете ж і ви! На глум ліпили й вас, та кутали в полотна, Та тільки поскидали […]...
14. Юрій Андрухович – Нашіптування з віків “В 1885 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила Його шляхта, з балькону каварні цісар ог- Лядав Ілюмінацію Львова на його честь”. І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові” Мій цісарю, хвала тобі – яка щаслива нація, Що ти ступив на наш пісок вечірньої пори. Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація, Остроги в […]...
15. Іван Андрусяк – канцерогенний сад крізь мармур і нейлон Канцерогенний сад крізь мармур і нейлон Розстелює тобі циганські простирадла І жовтопалий день як глина за селом Розчинений для нас меж простору і падла Ми жертвами були ми випали з зерна Розшитий мохом плащ і грива з реп’яхами Кульгавий термопіл старенька сарана Як листя восени довкола нас літали Ми ніжними були крізь піну проростань Ми […]...
16. Юлія Алейнікова – Хай я дивлюся крізь рожеві окуляри Хай я дивлюся крізь рожеві окуляри І світ насправді не такий привітний, Я знаю, що на сонці також плями, Що місяць лиш здається мені срібним. Нехай наївність у мені дитяча, Та я одна із тих, хто точно знає, Що люди бачать те, що хочуть бачить. І мають тільки те, на що чекають....
17. Кацай Олексій – Крізь бурштинове мливо Крізь бурштинове мливо Ароматних обріїв Сяють і зорь прожектори й ліхтарики атомів Мерехтять з лоскотливих порожнеч Навіки липневого медвяного неба Світло якого речовиною прозоро згусло І ось повільною цівкою з губ тремтливих Цебенять слова невідомі І спалахами розмальовані Зорельоти різнокольорові Вже плавно линуть на галявину Я сплю обіруч вчепившися в галактику....
18. Де синії гори (народна пісня) Де синії гори, де гори Карпати, Туман в полонинах пливе. Струнка, як смерека, близька і далека Кохана гуцулка живе. Дівочі співанки, рожеві світанки Ген-ген вітер в гори жене. Тебе, рідний краю, до болю кохаю, Навік полонив ти мене. Такому коханню в житті не зів’яти, А серцю довік берегти. В Карпати, Карпати, в далекі Карпати Лети, […]...
19. Вірш Миколи Руденка – Світ крізь сльозу Світ крізь сльозу – то зовсім інший світ: Адже ж сльоза – не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт. І ти їй понесеш всього себе – Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе. Збагнеш: це лоно неньки, далебі […]...
20. Олесь Гончар – Крізь сіре сіється сито Крізь сіре сіється сито Дощик осінній. Мабуть, нам більше не пити Кубки весільні, Мабуть, нам більше не бачить Ранки весняні. Чуєш, як сосни плачуть, Од горя п’яні. Чуєш, як степ ридає Без вільного плуга. А долі не жди, немає, Одна лиш наруга. Одна лиш наруга зухвало | Свистить нагаями. Скільки вже тих не стало, Які […]...
21. Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал Чаклун безвухий та облудний Крізь камінь пильно прозирав, І бачив жовтий степ безлюдний, Сухий курай, щетини трав. Серпи іржаві, роги смерті, Квадрати, кола та хрести, І б’є пісок з джерел роздертих, Яскраво б’є до сліпоти… Там Шамбала… пустеля Гобі… Безвічна вічність там десь, там… Жарина, жевріюча в лобі, Веде його в кристал, як в храм. […]...
22. Твір на тему: Дивосвіт прадавніх слов’ян Дивосвіт прадавніх слов’ян Здавна в Україні, багатій на хліб та усяке зело, землі, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою і зрозумілою мовою. Від дощу, сонця залежало головне в житті стародавнього та далекого пращура-слов’янина. Тому й намагалися наші далекі предки жити в мирі і злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, […]...
23. Відлуння громадянської війни в новелах Григорія Косинки (1899 – 1934) Справжнє прізвище – Стрілець. Народився в с. Щербанівка Обухівського району Київської області в родині бідних селян, 3 14 років переїхав жити до Києва. Рано почав працювати: чистильником взуття, канцеляристом. Закінчив вечірні гімназійні курси. Брав участь у громадянській війні. Протягом 1919-1922рр. навчався в Київському інституті народної освіти. Був членом літературного угруповання “Ланка”-МАРС. Був […]...
24. Резонанс Мій резонанс – то непохитна віра, То невичерпне диво у вогнях, В своїх бажаннях я не маю міри, Я розчинився в мріях-солов’ях. Мій резонанс – завжди вперед до сонця, До крові, до побідного кінця! І не лякають загратовані віконця. Бо маю многоликого взірця. Взірець той – то народна непохитність І вікова незборність кам’яна, Зароджена у […]...
25. Бажан Микола – Політ крізь бурю Пружнаста віхола – Прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка. Як нудно пахне тулуб літака Розпеченим металом і мастилом! Як ухають, працюючи навзаводи, Мотори! Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття. Брести крізь ніч, В морозній хузі плавати, Нести моє малесеньке життя… Напружено, аж пальці побіліли, Чіпляюсь за дюралієвий плинт І прислухаюсь, як гребе під крила Густенну […]...
26. Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
27. Леся Українка – “Зорі, очі весняної ночі!” Зорі, очі весняної ночі! Зорі, темряви погляди ясні! То лагідні, як очі дівочі, То палкії, мов світла прекрасні. Одна зірка палає, мов пломінь, Білі хмари круг неї, мов гори, Не до нас носила вона промінь, Вона дивиться в інші простори… Інша зіронька личко ховає В покривало прозореє срібне, Соромливо на діл поглядає, Сипле блідеє проміння […]...
28. Павло Мовчан – Подих крізь житню зелену стеблину Так широко й довільно ще не було ніколи: Заради себе тишу творило житнє поле, І тамував я подих, немов заради себе, Аби відчуть роботу творящу житніх стебел… Так тихо гнулась хвиля розгониста, зелена, Немов творився простір хилкий заради мене, І насінинка пташки в’язалася у небі, Долаючи тяжіння земне заради тебе, Аби міг зором власним покласти […]...
29. “Сміх крізь сльози” в п’єсах Івана Карпенка-Карого У п’єсі “Суєта” Карпенко-Карий словами свого героя Івана Барильченка каже: “Комедію нам дайте, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, крім їх волі, соромитися своїх вчинків”. І. Тобілевич так і намагався писати комедії. Його п’єси заставляють людей соромитися не тільки своїх вчинків, але й вчинків героїв, яких […]...
30. Твір на тему: Дивосвіт прадавніх слов’ян (твір з народознавства) Дивосвіт прадавніх слов’ян (твір з народознавства) Наші далекі предки жили в мирі та злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися. Тому і наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю. Грози та битви – грізний бог – так можна назвати Перуна, бога блискавки, грому та дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний […]...
31. Ольга Анцибор – Носелівській “Полісяночці” Подруги мої – пташки співочі, Голоси – натягнута струна, Про кохання, про жалі дівочі, Лине пісня, ніжна як весна. Про село далеке і про матір, Що живе у тім селі сама, Про біленькі українські хати, І що скроні вкрила вже зима. Про кохану неньку-Україну, Про її простори і поля, Як життя проноситься невпинно, Як буяє […]...
32. Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна Ластівко біля вікна, Ластівко нашої хати, Що тобі, ластонько, дати: Меду, борщу чи пшона? Ластонько, літа кінець. Діток твоїх би до хати, Я научу їх писати: Небо. дніпро. горобець… Ластонько, де не літайсь – Мало налітатись вволю: Ще народись та удайсь В небо, Вітчизну і волю. Так воно в світі і є, Так воно є, […]...
33. Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна… “ Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, За голосом – хуртечна пелена, За скрипкою – струна, як павутина, І в подмухах летить дрібна пилина, І де межа, куди душа долине? Учора снились гори – певний знак – На павутинні піднімавсь дивак, Сотався вперто, зір піднявши вгору, Де […]...
34. Герасим’юк Василь – Неправда, що деспот засліпить поета Неправда, що деспот засліпить поета, Й поета, який прикривав Криваву стіну, як барвиста верета, Бо в того поета у грудях трепета – Він душу чужу вколисав. Невже не посмів ну хоч раз, ненароком У день зазирнути живий, Почути прокляття за маршовим кроком? Продажний поет може бути пророком Лише у вітчизні своїй....
35. Анастасія Кравець – Переродилась! Квітла, раділа сонячним ранкам і куштувала соки життя. Окутувала ароматами кохання й ніжності твою свідомість. Віддавала себе тобі: повністю, безкорисливо, без останку. Палала зорею в темному обрії небес. Та враз!… Обірвалася струна моїх надій і твоїх спогадів. Забракло життєдайних сил у твоїх чашах для моєї душі, зникла жага до життя. Мліла без пристрасних цілунків, насолоджувалась […]...
36. Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором “Україна в огні”) Слов’янство поки що дало світові В кінематографі одного великого митця, Мислителя і поета – Олександра Довженка. Чарлі Чаплін Про Олександра Довженка сучасники розповідають, що він дуже любив красивих людей. І красу він сприймав не тільки вроджену, він любив усе красиве в людині: поведінку, чемність, охайність, особливо ж його приваблювали люди з красивою доброю душею. Тож […]...
37. Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “ Поєдную з безмежністю буденність, З незримим рухом вітру – сталість гір, Тепло хвилясте – з поглядом зеленим, З блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої поєдную з думками; Ані шпаринки – все життя всуціль Залите вщерть червневими медами: Засолодили і приспали біль… Оскома приспана з губ злизана лестивістю, І погляд входить в погляд, як вода, […]...
38. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
39. Павло Тичина – Річка РІЧКА Хлюпоче синя річка – Ой річка, ой ріка! Юрба нас невеличка, Зате ж бо гомінка! І співи тут, і крики, І радість тут, і сміх. А вколо, як музики, – Гурти пташок дзвінких. І кожна ж то співає, І кожна поклика: “Ой небо, ой безкрає, Ой річка, ой ріка!” Он рибки затремтіли, Пливуть із […]...
40. Дмитро Загул – Обжинкова Нехай гуде дзвінка Мелодія дротів, Як пісня юнака На радісний мотив, Потужно, як рука Селян, робітників. Дзвони, дзвони, о музико дротів, Над городом, над селами, простором… Бо в мене стільки сестер і братів Із серцем хворим і байдужим зором, – Хай розбудить цей потужний спів, Хай скаже їм, що кволим бути – сором. Ще тиждень […]...